Бажання «регіоналів» природні, але непомірні?

5 липня народний депутат від Партії регіонів Ігор Шкіря у своєму коментарі «РБК-Україна» заявив, що «помаранчева»коаліція» йде на поступки Партії регіонів лише декларативно, адже до сих пір вона намагається за будь-що не допустити пропорційного розподілу парламентських комітетів згідно до Регламенту.

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із запитанням: «Чи потрібно опозиції віддавати керівництво парламентськими комітетами?»

Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):

„Перш за все, треба знайти розумний компроміс, щоб розблокувати роботу Верховної Ради. На поступки мають піти обидві сторони – і коаліція, і Партія регіонів. І питання це має бути вирішено не лише на рівні парламенту, а на рівні всіх представницьких органів. Цей самий принцип треба застосувати й у місцевих радах, особливо в Східних та Південно-східних регіонах країни, де панує тотальний контроль Партії регіонів та її союзників, а опозиція не має жодних прав. Тому питання потребує комплексного вирішення на всіх рівнях.

Тепер щодо Верховної Ради: позбавити опозицію будь-якого представництва в керівництві Верховної Ради й парламентськими комітетами, я думаю, було б недемократично. Крім того, це заперечується регламентом і досвідом багатьох європейських країн. Враховуючи наші традиції, наш політичний досвід, було б справедливо й демократично надати опозиції керівні посади в парламентських комітетах згідно з їхнім пропорційним представництвом. Тобто, близько 40% керівних посад парламентських комітетів має належати опозиції”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„В Регламенті Верховної Ради чітко записано, що керівництво комітетами Верховної Ради розподіляється пропорційно чисельності парламентських фракцій. У Конституції України чітко записано, що Верховна Рада в своїй діяльності керується Конституцією й Регламентом. Так що вимоги опозиції щодо керівництва парламентськими комітетами мають правову основу.

Окрім того, варто нагадати, що в пропрезидентській коаліції помаранчеві сили гарантували майбутній опозиції керівництво комітетами: свободи слова, регламентним та бюджетним. Так що зараз якраз відбувається перевірка на єдність «слова й діла». Видається, що тривале протиборство у Верховній Раді саме між тими сил, які не хочуть бачити Юлію Тимошенко прем‘єром. В інтересах Тимошенко, щоб це протистояння закінчилося компромісом”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Віддавати комітети треба тоді, коли опозиція може їх взяти. Але недоречно користуватися принципом: «Беріть комітетів стільки, скільки зможете переварити».

Якщо серйозно, то при пропорційному розподілі комітетів ситуація з структурою влади буде виглядати дещо неприродно, оскільки «помаранчева» більшість формує уряд, а більшість комітетів у Верховній Раді буде за Партією регіонів, отже, законодавча більшість може опинитися в руках опозиційних сил. Тому можливі протиріччя на рівні законодавчої та виконавчої влади. Я вже не кажу про те, чим буде Партія регіонів у парламенті – більшістю, меншістю, законодавчою владою чи законодавчою опозицією?

Але враховуючи політичні можливості, тиск, а також необхідність врегулювання статусу опозиції в українському парламенті, необхідно опозиції та коаліції домовитися між собою щодо гарантованого мінімуму комітетів, які можуть бути закріплені за опозицією, незважаючи на конкретне партійне уособлення самої опозиції. Сьогодні ти при владі, а завтра – в опозиції. І гарантований мінімум комітетів стосується не тільки Партії регіонів, а й можливої опозиції взагалі, тим більше, не виключено, що коаліція не протримається всі п’ять років, і хтось із її учасників змушений буде піти в опозицію. І тоді гарантований мінімум комітетів стане в нагоді”.

Володимир МАЛИНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„Я думаю, что спорить не о чем – действует Регламент, его никто не отменял. Пока действует Регламент, нужно принимать решения в соответствии с ним. Это касается и тайного голосования, и пропорционального распределения портфелей в комитетах.

В целом ряде стран, например в Польше, Италии, соответствующие комитеты находятся в руках оппозиции. Если же создаются вместо комитетов какие-либо специальные комиссии для оппозиции, то никто не мешает в дальнейшем принять закон об оппозиции, в котором все это будет определено, а затем внести поправки в Регламент. Сейчас в Регламенте подобных норм нет, изменять его до избрания спикера нельзя, на что уже указал Конституционный Суд 3 декабря 1998 года.

Так как «Регионы» пойдут на голосование по кандидатуре спикера только после согласования позиций по комитетам, то нужно договариваться”.

Ігор КОГУТ (голова ради «Лабораторії законодавчих ініціатив»):

„На сьогодні в більшості країн Європи ми не бачимо чіткого законодавчого забезпечення норми, де є чітко прописано, які комітети мають належати опозиції.

Мені здається, що сьогодні діалог між владою і опозицією має вестися щодо тих комітетів, які пов’язані з моніторингом та контролем дій влади. Звичайно, це стосується правоохоронної діяльності, прав людини, Регламенту та депутатської етики. Іноді в цьому контексті говорять про комітети по захисту свободи слова та бюджетному. Однак чіткої законодавчо забезпеченої норми немає, а змінити це можна було б внаслідок діалогу між коаліцією та опозицією та зафіксувати в Регламенті Верховної Ради. Це можливо лише за умов, що коаліція не буде наполягати на своєму праві очолити всі комітети, а опозиція не буде щоразу ставити нові умови”.

Ілько КУЧЕРІВ (директор фонду «Демократичні ініціативи»):

„По-перше, у політиці завжди є елемент театру, а тому декларативність притаманна всім без винятку політичним силам.

По-друге, частина комітетів однозначно має бути віддана опозиції. Щодо того, які це будуть комітети, можна дискутувати. Однак, безумовно, опозиція, а тим більше сильна опозиція повинна мати свої комітети”.