"Братня імперія" завдає удар
Ось його текст:
«Государь Император Высочайше повелеть соизволил:
1. Не допускать ввоза в пределы Империи, без особого на то разрешения Главного Управления по делам печати, каких бы то ыи было книг и брошюр, издаваемых за границей на малорусском наречии;
2. Печатание и издание в Империи оригинальных произведений и переводов на том же наречии воспретить, за исключением лишь: исторических документов и памятников; произведений изящной словесности, но с тем, чтобы при печатании исторических памятников безусловно удерживалось правописание подлинников; в произведениях же изящной словесности не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русского правописания, и чтобы разрешение на печатание произведений изящной словесности давалось не иначе, как по рассмотрении рукописей в Главном Управлении по делам печати;
3. Воспретить также различные сценические представления и чтения на малорусском наречии, а равно и печатание на таковом же текста к музыкальным нотам».
30 травня за новим стилем (18-го числа за старим) 1876 року в німецькому курортному місті Емсі російський імператор Олександр II поставив свій підпис під висновками спеціально ним створеної наради. Ці висновки набули в імперії сили закону, а до історії цей документ увійшов під назвою Емського указу.
Було б дуже наївним вважати, що Емський указ є випадковим чи поодиноким актом проти української культури та української нації з боку російської влади. Ось тільки деякі знакові події з-поміж тих, що передували Емському указові з часу приєднання частини українських земель до імперії Романових.
1686 рік. Ліквідація автономної Церкви, насильницьке приєднання Київської метрополії до Московського патріархату та встановлення Московським патріархатом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1689 рік. Заборона Києво-Печерській Лаврі видавати книги без дозволу Московського патріархату.
1709 рік. Указ Петра І про застосування цензури на всі видання українською мовою.
1720рік. Указ Петра І про заборону публікації нових книг українською мовою у Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях та про приведення старих книг при перевиданні у відповідність до російських, «дабы особливого наречия в оных не было».
1721рік. Знищення Чернігівської друкарні.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 роки. Заборони Петербурзького синоду на видання книг українською мовою.
1764 рік. Інструкція Катерини II князю Вяземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 рік, 10 листопада. Указ Катерини II про ліквідацію гетьманського правління.
1769 рік. Указ синоду про вилучення у населення українських абеток та українських текстів з церковних книжок.
1775 рік, серпень. Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» і про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1783 рік, травень. Указ Катерини II про закріпачення селян Лівобережної України.
1786 рік. Заборона церковної служби українською мовою, встановлення російської артикуляції церковнослов'янських текстів. Указ про обов'язковість «чистого российского языка» у Київській академії.
1800 рік. Указ Павла 1 про будівництво в Україні церков у московському синодальному стилі і заборона церковного будівництва у стилі козацького бароко.
1817 рік. Закриття Києво-Могилянської академії.
1831 рік. Скасування царським урядом Магдебурзького права на українських землях.
1862рік. Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863рік, 18 липня. Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва про заборону друку книг українською мовою в Російській імперії.
От у цьому контексті і з'явився Емський указ.
Згадана вище «Особлива нарада для припинення українофільської пропаганди», до складу якої входили міністри внутрішніх справ і народної освіти, обер-прокурор Синоду, начальник Третього відділення імператорської канцелярії, дійшла висновку, що «допустити окрему літературу на українськім наріччі значило б покласти тривку основу дяя переконання в можливості відділення України від Росії». Відтак імператор наказав здійснити все, про що йдеться в наведеному на початку статті тексті указу. Крім того, українські книги мали бути вилучені з бібліотек. І не лише вони: під заборону потрапили навіть написані українською мовою тексти до нот. Попечителі Київського, Харківського та Одеського навчальних округів мали подати списки викладачів з відомостями, чи мають вони «українофільські тенденції». Надалі викладачами у ці округи мали призначатися етнічні росіяни, а викладачі-українці підлягали працевлаштуванню у Санкт-Петербурзькому, Казанському та Оренбурзькому округах. За шкідливий вплив та залучення до редакції неблагонадійних осіб було припинено видання часопису «Киевский телеграфъ». Було також закрите Київське відділення Російського географічного товариства, а провідні члени київської громади Михайло Драгоманов і Павло Чубинський як невиправні та небезпечні агітатори були вислані з України.
Після вбивства народовольцями імператора Олександра II його наступник пішов на деякі поступки щодо книгодрукування, але одночасно категорично заборонив український професійний театр:
«Совершенно воспретить устройство специально малорусских театров и формирование трупп для исполнения пьес и сцен исключительно на малороссийском наречии».
Репресії проти всього українського тривали.
1881 рік. Заборона на вживання української мови у церковних проповідях.
1883 рік. Заборона київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підлеглих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь та Поділля).
1888 рік. Указ Олександра IIIпро заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 рік. Заборона на українські книжки для дітей.
1908 рік. Указ сенату Російської імперії про шкідливість культурної та освітньої діяльності, в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».
1910 рік. Циркуляр прем'єра Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
1914 рік, березень. Заборона царським режимом святкування сторіччя від дня народження Тараса Шевченка.
1914 рік. Указ Миколи II про заборону української преси. Заборона вживати усне і друковане українське слово на окупованих росіянами Галичині та Буковині, розгром товариства «Просвіта», знищення бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка, депортація українців до Сибіру, ув'язнення 30 тисяч галичан та буковинців у концтаборах.
Ось так діяла імперія. І не тільки проти українців — не менші списки переслідуваних за національно-культурними ознаками поляків, євреїв, кримських татар... Сама наявність емської заборони є промовистою відповіддю тим, хто й сьогодні намагається вибудовувати ідилічні схеми про благотворний вплив великоруської культури на українців. Усе було інакше. «Добрих» та «братніх» імперій не було, нема і ніколи не буде, — ось що варто пам'ятати.
Сергій ЧАЛИЙ, «Свобода»