Наступні вибори до Верховної Ради відбудуться вже восени цього року
Так прогнозує російський політтехнолог Андрій Окара
Московський політолог та політтехнолог Андрій Окара українському загалу запам’ятався тим, що він — один з небагатьох росіян, хто підтримав Помаранчеву революцію наприкінці 2004 року. Народившись і живучи в Росії, пан Окара цінує своє українське походження та досконало володіє українською мовою. У середовищі російської політичної та експертної еліти він вважається євразійцем, візантієфілом, прихильником консервативно-революційної ідеології та одним із провідних політологів-фахівців з України. Під час його недавнього відвідування Києва з Андрієм Окарою зустрівся кореспондент «Прес-центру».
— Пане Андрію, чим, на Вашу думку, нинішні вибори відрізняються від усіх попередніх?
— У виборах стало менше видовищності, менше інтриги та драматизму — вони проходять за інерційним сценарієм (президентські вибори 2004 року, для прикладу, відбулися за катастрофічним сценарієм). Враження, що клани та угруповання вже давно розподілили політичний «ринок», результати кампанії наперед відомі, тому справжньої боротьби не видно. Перефразуючи Путіна, можна сказати, що більшість керівників виборчих кампаній та ключових політтехнологів просто нахабно «тирять бабки» з передвиборчих бюджетів. Звідси й байдужість до реальних результатів, звідси й жахлива кількість неграмотних в політтехнологічному відношенні кампаній — це стосується і загальної передвиборної стратегії, і символіки партій та блоків, і слоганів, і відеокліпів, і бігбордів.
— Ці вибори — перші, на яких не видно московських політтехнологів. Це робить їх більш прозорими та чесними, чи не так?
— Це робить вибори більш нудотними. Московські політтехнологи, звісна річ, в Україні зараз є, але представлені вони в амплуа «ремісників» та штабних найманців, а не пророків та публічних оракулів, як то було в 2002 і 2004 роках.
Вони, як правило, не дуже добре знаються на українському політичному процесі і ще гірше розуміють закономірності української політичної культури. Часто їх запрошували тільки для того, щоб додати своїй кампанії московської «крутості». Але їм вдавалося перетворити українські вибори на своєрідну казку, виставу, шоу. Це робило вибори цікавими, драматичними, насиченими різними несподіваними (найчастіше, ідіотськими) проектами, такими, як, наприклад, «Команда озимого покоління». Все, що робили в Україні Марат Гельман і Глеб Павловський, — це ж феєрія! Тепер нічого такого немає й близько.
Взагалі, в українській літературі слабко розвинуті драматичні жанри. Проблема із драматичним началом характерна для усієї української культури — згадати хоча б кіно: найбільші українські досягнення пов’язані саме з поетичним кіно, яке будується не на сюжеті та дії, а на внутрішніх переживаннях ліричного героя.
Так само й у політиці. Разом з російськими політтехнологами на цих виборах зникли і всі масштабні передвиборчі проекти. Ці вибори — перші, на яких головними є саме українські політтехнологи.
— І який результат, на Вашу думку?
— А ніякий! Кажучи не про окремих людей, а про усе українське політтехнологічне співтовариство загалом, можна зауважити, що воно породило якесь суцільне передвиборче болото.
— Наскільки відомо, в Україні серед усіх політичних лідерів Ви віддаєте перевагу Юлії Тимошенко. А з чим, на Вашу думку, пов’язане падіння її рейтингу в останні місяці?
— Я б не став казати про якісь переваги. Хоча як політик Тимошенко симпатична мені своєю не по-українськи максималістською позицією та відчайдухістю. Її намагання використовувати ідеологеми солідаризму мені, як прихильникові ідеології Консервативної Революції, також близькі та зрозумілі. Крім того, говорячи об’єктивно, зараз — це найхаризматичніший політик у всьому СНД.
Юлія Тимошенко правильно робить акцент у своїй кампанії на поїздках по провінції та зустрічах з виборцями. Але абсолютно неправильно, що у кампанії не задіяні інші персони з передвиборчого списку — Томенко, Шевченко, Лук’яненко чи Полохало. Символіка БЮТ зроблена концептуально, симпатично, але неграмотно, бо не здатна об’єднувати людей. Взагалі, кампанія блоку консолідує основний («ядерний») електорат, а це максималісти, люди небайдужі — таких в українському суспільстві порівняно небагато. І відлякує «болото» — себто поміркованих, інертних людей.
Якщо після підписання домовленостей між Ющенком і Януковичем електорат Ющенка почав схилятися в бік Тимошенко, то після відставки Єханурова відбувся зворотній процес. Втім, цей електорат ще може за певних обставин до Юлії Володимирівни повернутися.
— Якщо Ющенко припуститься якоїсь суттєвої помилки?
— Українська політика — це взагалі своєрідна «гра у піддавки». Тут не сильніший виграє, а програє слабший.
— А кому з основних українських політичних гравців нині віддають перевагу в Росії?
— У Росії мислять стереотипами. Були різні хитання, боротьба за українські передвиборчі бюджети та щось таке інше. Більшість ключових українських політиків приїздило до Москви та переконувало там усіх, що саме вони є найбільш «проросійськими». Але зараз в офіційної Москви ставлення до всіх українських передвиборчих сил майже однакове: усі однаково погані, ненадійні, ситуативні, а «проросійськість» деяких — це лише маркетингова стратегія, а ніяк не вистраждана принципова позиція. Тому «по умолчанию» прихильність виказується лише Партії регіонів, Блоку Наталії Вітренко, бо вона нібито проти вступу до НАТО, та «НеТакам».
Але я можу сказати, що зацікавить Кремль найбільше у майбутньому. Користуватися підтримкою Москви буде той, хто пообіцяє «Газпрому» прямий чи опосередкований контроль над газотранспортною системою України.
— Як, на Вашу думку, блокуватимуться політичні сили у майбутньому парламенті?
— Я думаю, що новообрана Верховна Рада протримається кілька місяців — максимум півроку після обрання, після чого Ющенко її розпустить. Єдине, що може врятувати майбутній парламент, — це те, що для свого депутатства люди виклали величезні кошти — по кілька мільйонів доларів, себто по кілька Нобелівських премій. Можливо, унаслідок цього вони стануть більш зговірливими.
— А чи можливе, на Вашу думку, об’єднання у парламенті «помаранчевої» команди?
— Сумніваюся. Якщо Ющенко і Тимошенко, при всій їхній страшенній антипатії, навіть ненависті один до одного, розуміють, що вони — ідеальна політична пара, і, теоретично, могли б домовитися, то в них же ще є оточення, яке ніколи не дасть цього зробити. Їм буде важко домовитися й через те, що доведеться обирати прем’єра — керівника уряду з новими, розширеними повноваженнями. Це ще один аргумент того, що парламент, очевидно, не зможе обрати прем’єр-міністра і буде розпущений.
Це у 2002 році головою Верховної ради змогла стати компромісна фігура, що задовольняла усі клани, — Литвин. Зараз ситуація інша, та й посада прем’єра, або, як говорить Тимошенко, «канцлера», — стане ключовою, тому на компромісну людину ніхто не погодиться, на поставити «свого» в жодній з політичних сил не вистачить голосів. У новій Верховній Раді контрольного «пакету акцій» не буде в жодної з сил, будуть лише блокуючі. Тому я припускаю, що наступні вибори до Верховної Ради відбудуться десь восени цього року.