Сказка – ложь, да в ней намек

Котрих соціалістів? - тих, що без «прибамбасів»: без нуликів, що у Кравчука з Медведчуком, без невпинного прагнення прогресу на чолі з конотопською пасіонарією – пані Вітренко. Про всіляких соціал-демократів тут і мови нема, бо вони ж таки ще й демократи, а не чисто соціалісти.

Видео дня

Тепер кожне слово, всяка сентенція, що виходить від наших хлопців, на яких спустилася світова соціалістична благодать, будуть справжнісіньким одкровенням. Хоча і до цього соціалістичні вожді намагалися зайняти позицію над сутичкою. Щось на зразок третейських суддів. «Белые пришли – грабят, красные пришли – тоже грабят!» А от соціалісти завжди з чистими руками. Хоча злі язики подейкують, що і в соціалістичних рядах не без мерзотників. Ну, по-перше, це ще довести треба. А по-друге, як колись казали, вони ж наші мерзотники, соціалістичні - їх не чіпай.

Так що, вочевидь, соціалісти, які і раніше були без якогось ґанджу, а тепер взагалі всі в білому. Інші - ті переважно в якомусь багні, а СПУ - як ніхто - білі і пухнасті.

Слід визнати: звинуватити соціалістів в якихось суттєвих гріхах тяжко. Люди вони тактовні, статечні. Ну, можуть постоли сплести та Кучмі дати, це навіть справа корисна. Останнім часом вони взагалі стали зовсім на шлях праведний. Ні з ким майже не воюють. Ну, якщо тільки з Литвином. Але це справа свята. Литвин заходився відвойовувати їхній електорат. Чи, може, їм так здалося, бо не так вже і співпадають електоральні сектори цих двох сил. А тут як на війні. Свого ні краплі не віддам, але й чуже по можливості прихоплю. Влада –штука солодка, от тільки боротьба за неї вкрай безжальна.

Тому такий інтерес викликав останній номер «Граней плюс». Звісно, редакція дасть вам рішучого відкоша, якщо ви замислите хоч якось запідозрити її в заангажованості. І буде стопроцентно права. Бо ж недарма великий класик наших сусідів сказав: «Не продается вдохновенье, но можно рукопись продать». Ото, проглядаючи рукописи, що продали редакції, стає багато що зрозуміло.

Ударним матеріалом номеру став допис про – не більше, але й не менше – уряд народної довіри. Звернемо одразу увагу на одну цікаву, навіть знакову річ. Це не просто публікація якогось-то автора. Підписано її коротко, але безособово – редакція. Тобто документ важливий, адже є точкою зору редакційного колективу. А якесь абищо на газетних шпальтах так просто не підписують. Отже, можемо вважати цей допис до певної міри програмовим. Хоча й передує йому слово «версія».

Зміст цієї публікації, як і інших, що присвячено виборчій тематиці, дуже чітко дає зрозуміти, кого в цьому виданні, щонайменше, не лають. Якщо Янукович, то «завгар української політики», про Тимошенко – «міледі», ну і сни у неї, звісно, «кошмарні». Блок Костенка-Плюща і Кличко зі своїми спаринг-партнерами з порепаної "Пори" – то так, «дрібні націонали». Ну, ось тільки про НСНУ зовсім непогано: «правительство спокойной работой, без истерики и надрыва, демонстрирует, что личная харизма более годится для создания кризисов, чем для их разрешения». Хоча, ні, почекайте! За визначенням пана Видріна, по-простому, «харизма – це коли дівки люблять без усілякої причини». Говорилося це паном Дмитром про Ющенка. Себто, хлопці про НСНУ думають зовсім непогано. Ось тільки особиста харизма Віктора Андрійовича створює уряду кризи, а уряд їх вирішує.

Сміливі, одначе, ці дописувачі з «Гранів плюс». На кого замахнулись, бо ж хто ж у нас з харизмою? Ну, не Тимошенко ж з Вітренко. Бо якщо їх баби отак, ні сіло, не стало, люблять, то те ніяка не харизма, а звичайнісінька збоченість, щось пов’язане з островом Лесбос.

Якщо ж повернутись до наших баранів, то про кого дійсно добре пишуть, то це про абітурієнтів Соціалістичного інтернаціоналу. І ота улюблена моєю мамою українська приказка: «І без Гриця вода освятиться» - то не про них. Якщо таки дійсно воду святити, то тільки з ними і при них. Жодна важлива справа, як з’ясовується, без них не вирішується. «Позиція соціалістів може стати вирішальною в розподілі всіх, зокрема, і головних постів». Ну, хоч би для проформи підкинули щось ідейне, може, й не дуже витримане.

Як це мені нагадує бувальщину про одного з моїх професорів. Він, бідолаха, в 32-33 роках опікувався від викладачів проблемами студентського клубу. Людина він був наївна до нестями. Ото й взяв і утнув таке, що в той час не робили і найсміливіші. Вивісив на стінах клубу плакат з Маркса: «Перед тим, як озброїти маси ідеалами, їх треба нагодувати». Врятувався він тільки тому, що сприйняли його за юродивого.

У цих же людей не існує нічого: ні високих ідей, ні думок приземлених – як нагодувати простий український люд. Одна, але полум’яна пристрасть: поділити чини і посади. Це єдине, що варте уваги. Саме тому в часи урядування Тимошенко вони з таким жахом спостерігали те, як на дріжджах росте її рейтинг. Які тільки палиці в колеса не ставили, а він ріс. А згідно закону Лавуаз’є (коли я вчився, то ще додавали Ломоносова) – скільки в якому місці додасться, стільки в іншому місці відніметься. Їй додавалося, а у них, звісно, зменшувалося. Звалили її, осоружну. Перепочили і знову взялися за улюблену справу: владу ділити.

Вони і самі розуміють: жодна з партій сама владу не захопить, бо голосів достатньо не набере. А тому й мандатів не вистачить, щоб одноосібно мати більшість у парламенті. Тому, шановна редакція, (а чиї чортові роженятка з-за неї виглядають, вам вже, мабуть, зрозуміло) чи то коментує, чи то сама бачить два виходи. Перший: жахливий роздрай, розпуск парламенту і далі читай притчу про попа і його собаку. Другий варіант: опоненти зливаються в екстазі, велика коаліція. Ну, чисто тобі добропорядна Європа, ФРНівський випадок. Тільки там цікаво вийшло: керівник тих, що програли, пішов найматися на роботу аж в іншу державу. Трубопроводи будувати в обхід Україні, яка тільки то і робить, що видурюється. Трубу не віддає, за ціну тримається, як той дурень за писану торбу. Врешті заспокоїлась: баришня лягли і просють.

А тепер те, що любить наша політична публіка більше всього: «Огласите весь список, пожалуйста!» Оголосили. Дивитися той список – справа дурна і навіть дуже. Проте цікаво. Кого й куди поставили? Спікер – Борис Колєсніков. Ну, це вже «ваабщє»! З його ротом, повним дикції, тільки цією справою займатися. Воно, канєшно, чого не зробиш для друга дитинства, однофамільця «великой русской поэтессы Анны Ахметовой» (до речі, вона не терпіла щодо себе слова «поэтесса» - виключно «поэт»).

Прем’єр. Ну, хто це може бути? Микола Янович Полько (таке його дівоче прізвище), «в миру» він Азаров. Та і Президент його любить. Ні, не любить. Поважає. Воно так буває часто-густо: кандидат наук поважає, за визначенням, доктора наук. Особливо, якщо кандидат – економіст, а доктор – у царині геолого-мінералогічній є великий знавець. Редакція зауважує, що і Росія його любить, чи, може, теж поважає, щонайменше.

Віце-прем’єри. Перший, звісно, - Юрій Іванович (не плутати з Костенком). За Азаровим треба око та око. Бо такого втне, що ціни не зупиниш, а ПДВ прямісінько потече у черево чернече – до податківців, митників і взагалі до потрібних людей. Юліної дуристики – «Контрабанді – стоп!», «Геть ВЕЗи» – більше не буде. «Jedem das Sein», кожному – своє. Непогане гасло. Кажете, у Освенцімі було? Ну, до цього не дійде.

Фінанси - за Порошенком. Ото пусти кого в город, він геть чисто всю капусту поїсть. Нічого, з донецькими поділиться. Не вміє – навчать. Не захоче – змусять. Проте, він і вміє, і хоче. Не перший рік «замужем».

ТЕК – Клюєв. Коментарі зайві. Чужих до годівниці не допустить.

Ліховий, Яценюк – такий собі реверанс, і цим усе сказано. Кремень – старий кінь борозни не спаскудить. Тарасюк у МЗС. Ну, це, мабуть, якась обмовка. Путін не завізує. Оголосить ще якусь кризу. Карамельна – була, м'ясо-молочна – була. Зрештою, в українців краму достатньо, знайдуть щось. Ну, наприклад, битва за рельси. З трубами ж колись щось подібне виходило.

Мого земляка, Миколу Джигу, - на міліцію. Він вже якось був там заступником, чогось там проштрафився. А хто в нас без гріха? Можливо, тепер більше поталанить.

МНС. Шойгу все рівно не найдуть. Тому що Джарти, що Жванія - хрін за редьку не солодше. Бізнес з цієї справи налаштують. По-іншому не вміють. Як цар Мідас. До чого не доторкнуться, все зразу в бізнес перетворюється.

Слаута. Він і за Ющенка колгоспником залишиться. От що дійсно в точку, то це Микола Мартиненко в екології. Комсомольці – «неспокійні серця». За що не візьмуться, одразу суцільний неспокій.

Гарна пара на міністерство праці. Два «брата-ренегата». Рене Гад – Олександр Стоян, і Андре Гад – Василь Хара. Ті від «Нашої України» і від комуністів втекли, а від простого люду з його проблемами - й поготів.

Промисловість за Кінахом. Той все може. Можна було б на охорону здоров’я і культуру, на екологію - на все, що завгодно. Не провалить, бо воно само завалиться. Зате так всіх заговорить, що поснуть усі і не помітять, що культури, екології etc вже нема.

Дуже схоже щодо РНБОУ. Олег Рибачук. Все може, хоча нічого не вміє. Зате говорить багато і палко. Заслухаєшся, як у Шевченка. «Заворожи мене, волхве!» Заворожить.

Ті ж і Святослав Піскун. Воістину, дурень був той Демокрит чи якийсь інший з цих яйцеголових греків. Не вступиш двічі в один і той же потік. Вступили і ще й як! Піскун вступив. І ми разом з ним. Добре, що хоч Головатий Президента напоумив. «Вам його пика не подобається, пане Президенте? Бачу, не подобається. Ото звільняйте і ні про що не думайте». Це ж як буде кльово! Піскун знову вигулькне. Чисто, як у Гадюкіних: «Всьо чотко!»

Список класний, як у Шуріка від Леоніда Гайдая. Всі на м’ясокомбінат, на піщаний кар’єр. І нікого – «на стройку». Одного тільки Мхітаряна умовили. Нічого, він вам таку ціну на житло загатить, що ніхто й купувати не схоче. «Стройку за ненадобностью» закриють.

Такий він, цей редакційний перелік. Дружина прочитала. Каже: «Почекай. Та це ж дурня якась, вони нас розігрують». Вона у мене росіянка. А росіяни, «знамо дело», краще нас метикують у цих справах. Імперією ж триста років керували, досвід скажений. Варто, начебто, прислухатись.

Та ті ж самі росіяни придумали гарну приказку – «Сказка – ложь, да в ней намек, добрым молодцам урок». Що б там не казали, але в саме такому альянсі бачать соціалісти найбільш оптимальне рішення. І, як завжди, це робиться з максимальним блудом.

У древньому Римі казали: «Vincere scis, Hannibal, Victoria uti nescis» - Ганнібал, перемагати ти вмієш, та користуватися перемогою не вмієш. А от соціалісти, ті напрочуд вміло вміють користуватися здобутками чужих перемог. Пани-соціалісти виграли від перемог Майдану, не зменшили своєї присутності в уряді після повалення Тимошенко. І весь час з менторським виглядом повчали своїх колег по коаліції, відсторонюючись від помилок. Одночасно вони якнайбільше говорять про свої успіхи в уряді.

Головне те, що вони не вбачають чогось неможливого у співпраці з регіоналами. Он Янукович зобачив у своїх опонентів з НСНУ багато спільного з ідеями регіоналів. Ахметов і Порошенко – близнюки-брати. Що їм, врешті-решт, ділити? Людина, якій я безмежно симпатизував, В’ячеслав Брюховецький, теж багато позитивного побачив в діях пана Ахметова. Той, бачте, пройнявся ідеями якогось фонду, започаткованого президентом НАУКМА.

Гарно було б таку штуку зробити: Ахметов з Порошенком – окремо, а ми, київські і львівські простолюдини, разом з простим донецьким народом – окремо. І ми обираємо 95% депутатів, що нас захищають. А вони своїх 5%, що їх інтереси боронять. Ото було б гарно. Жаль тільки, що «в час цей прекрасний жити не буду ні я, ані ти». Тому, коли підете віддавати свій голос, пам’ятайте про це. Обирайте тих, хто хоч трохи буде думати про вас, а не про чини і посади.