Чаклун у міліційних погонах

Вимушене   звільнення Юрія  Луценка  з  поста міністра внутрішніх справ потягне за собою ряд на­слідків. Передовсім це стосується кадрових змін, які чекають на МВС. Можна не сумніватися: доки новий міністр Василь Цушко освоюється зі статусом головного міліціонера країни, і в Києві, і на місцях уже запущено в дію могутній лобістський  механізм  із перерозподілу  портфелів. І хоча Віктор Ющенко начебто взяв процес призначення найвищих міліційних чиновників  під  свій  особистий  контроль,  підписавши  відповідний  указ, це зовсім не означає, що в президентському  фільтрі не знайдеться двох-трьох дірок. Тим більше що на кону великі ставки. Адже високі міліційні пости в цій країні завжди були в ціні. 

Таке масове кадрове перетрушування МВС, яке влаштував Юрій Луценко у 2005 році, нас навряд чи чекає. Але в тому, що багато які «жертви «помаранчевого»  свавілля» захочуть повернутися у свої крісла, можна не сумніватися. Тим більше що деякі з них уже мають на руках судові рішення про незаконність звільнень.

Це стосується й нинішнього голови податкової адмі­ні­страції  Харківської  області Станіслава Денисюка. Він має на руках навіть не одне, а два рішення судів про те, що в травні 2005-го його незаконно звільнили з посади начальника обласного УВС. Денисюк ще за Луценка не приховував, що має намір повернутись у свій кабінет у сірій будівлі на вулиці Раднаркомівській. Щоправда, Юрій Віталійович у прямому ефірі одного з харківських телеканалів заявив, що поки він на посту міністра, Денисюк у міліцію не повернеться. Але МВС сьогодні очолює вже інша людина, а це означає, що все можливе.

Креативний керівник

Опинившись на посаді начальника  обласної  міліції навесні 2004 року, Денисюк придумав ноу-хау: з метою посилення боротьби зі злочинністю кожному міліціонерові, що розкрив тяжкий злочин, платитимуть по 50 гривень. Так і сказав: «Сьогодні розкрив. Завтра отримав. Кожний має можливість вод­ночас поліпшити й показники, й оплату своєї праці». Утім, джерел походження преміальних розкрито не було. Але півсотні за нібито розкриття справ, так само як і телефонні анонімні доноси на працівників міліції, що теж упроваджував Денисюк, – це лише милі креативні забавки.

Не виключено, що лобісти генерала Денисюка все ж таки якимсь чином вийдуть на нового міністра й почнуть наводити масу аргументів на користь того, що Станіслав Денисюк  – найдостойніша кандидатура на пост харківського мента № 1. Але Василю Цушку поспішати не слід, незважаючи на великий офіційний послужний список Денисюка й навіть на те, що в органах внутрішніх справ він працює з 1975 року, має дві вищі освіти, інженерно-економічну та юридичну, ба навіть кандидатський ступінь. Денисюк перебував на різних постах не тільки в Харкові. У квітні 2001 року його було призначено радником міністра, першим заступником керівника апарату міністра внутрішніх справ України. Після цього він обіймав  посаду  начальника бюро Інтерполу в Україні, очолював Управління УМВС України на Донецькій залізниці, а із часом перейшов на роботу в бюро Інтерполу, де працював першим заступником начальника бюро. Здавалося б, усе ОК. Та всяка медаль має два боки.

Із тіні у світло перелітаючи

Так от. За бортом офіційного послужного списку залишилося немало цікавого. Та й в «офіціозі» нестиковки видно неозброєним оком. Ну, на­приклад, робота в Інтерполі. Спочатку  людина  очолює дуже престижний міжнародний силовий офіс. І раптом несподівано кидає все та йде керувати Донецькою залізничною міліцією. А потім (набувши додаткового досвіду) знов повертається в рідний Інтерпол, але вже чомусь у статусі першого заступника начальника бюро. Хтось бачив високопосадовця, який би із власної волі пішов на пониження, помінявши при цьому Київ на провінцію? Отож-бо. У чиновницьких колах цей маневр називається «відсидітися й перечекати». До речі, цікаво, що, працюючи в Києві, пан Денисюк устиг покерувати ще й Мінським РВВС. До того ж саме в той період, коли зник Георгій Гонгадзе та розпочався «касетний скандал». Зараз уже мало хто пам’ятає серію версій, запущену детективами, щоб відвести підозру від Кучми. Одна з них, яку силовики спробували нав’язати Верховній Раді, свідчила, що Гонгадзе вбили якісь бандити Матрос і Циклоп.  Утім, ні Матрос, ні Циклоп нічого на свій захист у той момент сказати вже не могли, бо, за версією слідства, теж були мертві. Але на плаву цей слідчий «шедевр» протримався недовго, про нього незабаром забули. Так само як і про те, що розкручувався матросно-циклопний сценарій у  колишньому  Мінському, а нині Оболонському РВВС Києва, яким керував пан Денисюк. Але найцікавіше: ні в самому РВВС, ні в архівах МВС сьогодні вже немає жодного документа, що свідчить про причетність працівників Мінського РВВС до цього епізоду. Куди поділися документи, не знає ніхто. Принаймні, відповідаючи на депутатський запит, іще міністр Юрій  Луценко  зауважив:

«У ході перевірки встановлено, що кримінальної справи в провадженні Оболонського (Мінського) РВВС не було».

Менти – мої кенти

Ну а як щодо теплих взаємин колишнього начальника Харківської обласної міліції з російським бізнесменом на прізвище Курочкін? Тим самим, який зараз чекає рішення суду в одному з Київських СІЗО.

2004 року пан Курочкін був в Україні знаковою персоною. Напередодні  президентських ви­борів він організував у Києві «Російський клуб», гостями якого стали російські та українські VIP-гості. Ну а те, що під шум кампанії Максим Курочкін не зовсім законно прибирав до рук українську нерухомість, то на це особливої уваги не звертали. Тим паче що робив він це за допомогою тодішнього кучмівського завгоспа Ігоря Бакая. Того самого, який донині ховається в Росії від українського правосуддя.

Немає сумнівів у тому, що, якби Курочкін вирішив зараз опублікувати свої мемуари, вони б стали бестселером номер один. Але оскільки він, побоюючись за своє життя, поки що мовчить, пікантні по­дробиці доводиться вишукувати в інший спосіб. За деякими даними, нібито за те, щоб Денисюк очолив харківську обласну міліцію, люди Курочкіна відправили в Київ один мільйон доларів. Певна логіка в цьому начебто є, оскільки в Харкові міститься мало не найбільший у Східній Європі Барабашівський речовий ринок. А слабкість Курочкіна до ринків відома давно. Своє прі­звисько Макс Лужниковський він отримав через те, що контролює московський ринок «Лужники». Крім того, Курочкін ось уже котрий рік веде боротьбу (яка часом переростає у війну) за дніпропетровський ринок «Озерка». У 2004-му він накинув оком на Троєщинський ринок у Києві (це збіглося з вибухами, у яких намагалися тоді звинуватити опозицію). Отже, Барабашівський ринок ніяк не міг залишитися поза його увагою. Як саме засновник «Російського клубу» дістав над ним контроль та якою була роль у цьому Денисюка, поки що невідомо. Але те, що саме харківські силовики допомагали Курочкіну в 2004 році захоплювати «Озерку», – незаперечний факт. Причому відбулося це саме після того, як пан Денисюк обійняв посаду.

А могильною землею не пробували?

Проте, крім недоведеного мільйона, начебто заплаченого людьми Курочкіна за те, щоб Денисюк сів у своє високе крісло, є ще один вельми пікант­ний епізод із тіньової частини біографії нинішнього головного податківця Харківської області. Виявляється, генералові Денисюку не чужа пристрасть до чорної магії. Зрозуміло, що звучить це не зовсім природно. З одного боку, дві вищі освіти та науковий ступінь, а з другого, якась середньовічна містика. Але факт залишається фактом. За свідченням очевидців, Денисюк добивався високого поста в Харківській області не в зовсім звичний спосіб (що зафіксовано на відео).

Одного чудового вечора Денисюк опинився з доповіддю в кабінеті свого шефа, тодішнього начальника УВС Харківської області пана Гапона. Після того як Денисюк пішов, у кабінеті було знайдено дивну суміш землі та маку, розсипану під стінами й кріслами. Денисюка встигли перехопити на виході й запросили повернутися в кабінет начальника. Генерал Гапон попросив підлеглого вивернути кишені та знайшов в одній із них ту ж саму субстанцію, яку було розсипано в його кабінеті. У підсумку з’ясувалося, що це не просто земля з клумби, а земля із кладовища, яка мала навести на Гапона причину, тобто зжити його зі світу. Після цього генерал Гапон хотів відправити свого підлеглого на психіатричну експертизу.

Щоправда, зрештою Денисюк таки посів крісло свого шефа. Але без крові. Що більше допомогло Денисюку в кар’єрному зростанні, могильна земля, московські гроші чи особисті риси, остаточно не з’ясовано. Можливо, і родинні зв’язки з екс-міністром УВС Юрієм Смирновим. Але прецедент використання «таємної зброї» в міліційній практиці зафіксовано.

Хоча слід визнати, що після інциденту з Гапоном Денисюка більше в таких ритуалах не помічали. Після звільнення він, як уже зазначалося, затіяв тривалу позовну справу з Юрієм Луценком. Водночас устиг узяти участь у виборах, ставши депутатом обласної ради за списком Партії регіонів. А після призначення Януковича на пост прем’єр-міністра очолив обласну податкову. Хоча головною його метою, як і раніше, залишається пост головного обласного міліціонера.

Дмитро Караганов, «БЦ»