Мовної проблеми у нас не існує

У нас існує інша проблема. Це проблема освіти і, як би це сказати делікатніше, ну не хамства, а поганого виховання. Раз на два-три роки я нариваюся на щось таке, що яскраво підтверджує вищенаведену тезу.

15 серпня цього року я мав насолоду пережити таку пригоду. Цього дня біля третьої годині пополудні мене ледь не примусили забути, для чого я прийшов до торговельного закладу гіпермаркету «Метро», що на Позняках, неподалік від мого будинку. Звернувся до відділу рекламацій цього торговельного закладу, бо мав проблеми з купленим кілька днів до того телефоном. Працівниця відділу балакала зі мною російською, а у гучномовець покликала відповідного співробітника українською. «А чому б вам не спілкуватися з клієнтом його мовою? – поцікавився я, поки ми чекали співробітника - тим більше, що ви володієте обома мовами». Раптом працівниця перетворилася на розлючену тигрицю. Вона роздратовано роз`яснила мені, що я не

маю втручатися у справи, до яких не маю стосунку і як їй розмовляти буде вирішувати вона сама без моєї участі. Її підтримала молодша колега, правда, не так роздратовано, мовляв, вона вивчає у вузі українську, але тут буде спілкуватися так, як їй подобається. Я хотів щось сказати з цього приводу, але перша працівниця заткнула мені рота іншими розлюченими репліками. Серед них була і така: «А, може, мені ще англійською розмовляти?». Я хотів сказати «А чому б і ні?», але мені знову банально заткнули рота. Слава Богу хоч телефон виявився не зіпсованим, а то я б взагалі потрапив би у глибоку депресію після таких подій.

Адміністративних важелів для впливу на вищезгадану пані я не маю, тому вона мене не слухала і ,мабуть, слухати ніколи не буде. Але ж у неї начальство є, яке має вкласти в голову працівникам певні ідеї про цивілізовані стосунки продавця і покупця. І серед цих ідей, безумовно, неписані правила про мову спілкування. У цивілізованих країнах, де побутують кілька мов, продавець НЕОДМІННО спілкуватиметься мовою покупця. Я це спостерігав, коли працював у двомовному Монреалі. Якщо претендент на посаду продавця не володів французькою і англійською, то його просто не приймали на роботу. Це все тому, що спілкування мовою клієнта є виявом поваги до цього клієнта. Такий підхід спонукає клієнта з довірою і симпатією ставитися до торговельного закладу. Таким чином він більш охоче матиме справу з таким закладом. Отож, цивілізовані норми у цій сфері просто вигідні торговельному закладу.

Того ж 15 серпня я відправив електронкою листа до адміністрації «Метро» і його прес-служби з проханням повідомити мені, чи існує якась мовна політика в торговельному закладі. Минув місяць, але жодної відповіді мені не прислали. Лишається припустити, що керівництво «Метро» не надає цьому питанню жодного значення.

Роки чотири тому я заскочив у один з відділів банку, де в мене був невеличкий рахунок. Я хотів перевести його до іншого відділення, яке було ближче до мого будинку. Співробітниця дала мені спеціальний бланк заяви російською мовою. Я попросив дати мені україномовний бланк, бо угоду було укладено українською і я не хотів, аби виникали якісь розбіжності. Співробітниця заявила мені, що в неї є анкети українською, але вона мені не дасть. Ну коли б вона ще сказала, мовляв, нема в них, попросила б скористатися російською анкетою, то я б промовчав. Але в цьому випадку я запросив до розмови її начальницю. І, уявіть собі, вона також відмовилася мені надати анкету державною мовою. Виявила чудеса поінформованості, заявивши, що російська в нас друга державна.

Я не став з ними більше сперечатися. А повернувся і пішов. Написав листа до керівництва банку, де описав ситуацію і попросив перевести мій рахунок без додаткового мого візиту. Після того у себе на автовідповідачі я почув приблизно таке повідомлення жіночим голосом: «Украйонец траханный продажный». Але треба віддати належне керівництву того банку – вони перевели мій рахунок без додаткових клопотів з мого боку. Крім того, не знаю випадковість то чи ні, але десь у семи із десяти випадків співробітники цього банку спілкуються зі мною українською мовою. Цей банк – «Надра».

А іще за кілька років до історії в «Надрах» я зайшов зі своїм приятелем американцем українського походження до іншого банку. Той мій приятель володів, крім української, англійською, французькою і, здається, німецькою. Співробітниця банку розмовляла з ним російською. Я ввічливо пояснив, що людина не знає російської і попросив спілкуватися з ним українською. Знаєте, що вона відповіла? Ніколи не вгадаєте! «Вы можете ему перевести» сказала та пані.

Я не буду згадувати очевидні речі, мовляв, вдома або на дискотеці усі ті пані мають право спілкуватися якою завгодно мовою. Але на службі, яка передбачає спілкування з клієнтами, вони мусять знати державну мову, адже за Конституцією держава підтримує держану мову на всій території країни. Тобто українці мають право бути обслуженими своєю державною мовою. Я скажу про інше. В цивілізованих країнах людям в кайф знати кілька мов і демонструвати це знання. В нашій країні вони кайф отримують від того, що знають одну мову й інших вивчати не бажають. А в цьому їх підтримують політики, які замість закликати отримувати належну освіту лякають громадян тим, що хтось нападає на ту єдину мову, якою володіють деякі громадяни. І що тут поробиш, коли такі політики користуються авторитетом і за них голосують?