Юрій Оробець: Не перший. Чи останній?..

Юрій Оробець: Не перший. Чи останній?..

16 жовтня о восьмій ранку в автокатастрофі загинув народний депутат від блоку «Наша Україна» Юрій Оробець. 51-річний нардеп на власному авто потрапив у безглузду аварію, яка в результаті і призвела до його смерті.

ДТП відбулося на столичній трасі між станціями метро Оболонь і Петрівка. Оробець не зміг впоратися з керування авто і виїхав на газон, який розділяє смуги руху. Після цього машина на повному ходу врізалася у опору рекламного щита. Швидка, що прибула на місце аварії, не змогла допомогти народному обранцю – за п’ять хвилин лікарі констатували смерть.

Однак вже за лічені хвилини версія про те, що депутат не впорався з керуванням на слизькій дорозі поступилася місцем іншій – про серцевий напад. А ще за кілька годин повідомили нову версію: інфаркт. Попри цю плутанину з діагнозами та версіями, правоохоронці виявляли впевненість і на загал давали зрозуміти: жодного криміналу в інциденті вони не вбачають. Звичайний нещасний випадок. Скоріше за все, справа про загибель Оробця буде швидко закрита, оскільки на перший погляд не було необхідності прибирати з дороги парламентарія.

Видео дня

Між тим, у Верховній Раді п’ятого - нинішнього - скликання Оробець очолював комісію, яка розбиралася зривом виборів мера Черкас. На наступний день, 17 жовтня, у нього була запланована нарада у Президента України Віктора Ющенка, де він мав доповідати про роботу очолюваної комісії. Також на нараді мали бути присутні правоохоронці. Пам’ятаючи Оробця як невідступного борця за правду, можна лише здогадуватися, які б факти він навів Президентові.

Втім, залишимо ці гіпотези та здогади - не будемо розповідати експертам-криміналістам, як виконувати свої обов’язки. З нашого боку це лише пересторога, що насправді у депутата могли бути і недоброзичливці.

Варто уважніше придивитися до цієї справи хоча б тому, що в Україні існує сумна і надто тривала традиція загибелі політиків та чиновників у автомобільних катастрофах. Інколи автокатастрофи дійсно не мають кримінального підтексту, але частіше видається, що аварія сталася «не просто так».

На перший погляд, дуже схожою на загибель Оробця стала смерть іншого знаного політика Олександра Ємця – спочатку члена НДП, а згодом – активного представника ПРП. Ємець загинув 5 років тому. Нагадаємо, що трагедія сталася в результаті перевищення швидкості на мокрій від дощу трасі. Водій Ємця розповідав, що вони збилися з дороги, після чого намагалися надолужити згаяний час, тому розігналися до 230 км/год. Через слизьку дорогу водій втратив контроль над машиною, і виїхавши на узбіччя, авто врізалося у дерево. В результаті аварії нардеп загинув, оскільки не пристебнув ременя безпеки, а водій зазнав легких ушкоджень.

Зовсім інша історія - загибель лідера НРУ В’ячеслава Чорновола. В’ячеслав Максимович врізався у КамАЗ, який раптово перетнув дорогу керівнику Руху. До сьогодні офіційною версією причини ДТП є порушення правил дорожнього руху, і кримінальну справу закрили ще в листопаді 1999 року, а водія КамАЗу звільнили за амністією. В квітні 2005 року кримінальну справу було поновлено. Також було проведено кілька досудових експертиз. У лютому цього року було розпочато проведення масштабної експертизи, що повинна була визначити, як відбувалася аварія. Завершення цієї експертизи планувалося на кінець вересня, і нині справа вже становить 25 томів. По ній допитано 500 свідків та проведено 14 експертиз. Але остаточної крапки у ній досі не поставлено.

Не пощастило при зустрічі з КамАЗом гендиретору Укрспецпроекту Валерію Малєву. Коли Кучму завдяки записам майора Мельниченка звинуватили у продажу зброї до Іраку, на Малєва теж посипалися звинувачення, оскільки саме його компанія відповідала за експорт української зброї. І тут сталася майже банальність, яка вкотре довела стару істину: «свідки довго не живуть».

Повертаючись із Запоріжжя, Малєв заснув за кермом свого авто і врізався у КамАЗ. Принаймні, такою є офіційна версія інциденту. Власне, іншу поки що ніхто шукати не збирається.

Якщо хтось заперечить, що ці інциденти траплялися за режиму Кучми – можемо зауважити: справді, КамАЗи поступово відійшли в минуле. Здається, останнім інцидентом була спроба перегородити дорогу кортежу Віктора Ющенка під час президентської кампанії.

Втім, і в післякучмівській Україні вистачає загадкових смертей. Згадаймо, як за надзвичайно загадкових обставин загинув Юрій Кравченко. Так зване самогубство Кравченко вчинив 4 березня 2005 року. За висновками судово-медичної експертизи, у Кравченка було виявлено 4 кульових поранення від двох пострілів, які стали причиною його смерті. Також експерти зазначили що між пострілами у підборіддя і у голову могло пройти від кількох секунд до десятків хвилин. Попри численні знаки запитання, «за відсутності складу злочину» справу було закрито.

Але 10 лютого 2006 року справу поновили, і експерти знову взялися вивчати місце самогубства, вкотре перевіряти відбитки пальців і таке інше. В результаті знайшли у крові Кравченка заспокійливе, чим ще раз підтвердили версію самогубства. Хоча у багатьох людей ця версія все одно викликає лише недовіру. Справа залишається відкритою.

Надзвичайно схоже до загибелі Кравченка було самогубство Георгія Кирпи, кучминого міністра транспорту і зв’язку. Кирпа був знайдений у своїй лазні разом з пістолетом, з якого, ймовірно, застрелився. Щоправда, ходили чутки і про те, що напередодні самогубства до Кирпи навідувався хтось із перших людей країни.

Його заступник Іван Салій заявив, що Кирпа застрелився через те, що витратив бюджетні кошти, які він отримав для будівництва в Києві великого мосту. Не виключно, що ці гроші він витратив на фінансування президентської кампанії Януковича, хоча сам Янукович це звичайно заперечує.

Якщо усі попередні справи оповиті загадкою і дуже схожі на самогубство чи нещасний випадок, то згадаємо цілком очевидне вбивство. Абсолютно незаперечним є факт замовного вбивства «батька» гривні Вадима Гетьмана. Міліція відпрацьовувала три версії його смерті: дві з них пов’язані з його діяльністю у Українській міжбанківській валютній біржі, третя - з участю у парламентських виборах.

Не всім подобалась його гостра думка, тверда позиція, незалежність та непідкупність. Говорили, що це зробили конкуренти на біржі, яку він очолював. Значно тихіше говорили, що Гетьмана вбила знайома йому людина із не менш знайомих йому спецслужб. Відомо, що він без застережень зайшов із вбивцею до ліфта. На місці не знайшли вогнепальної зброї. Так роблять тоді, коли зброя пронумерована — табельна.

На третьому році слідства це вбивство повісили на Лазаренка, адже Гетьман був для нього перепоною у веденні фінансових справ. За його вбивство Лазаренко - за даними слідства - заплатив 850 тисяч доларів.

Так само на Лазаренка повісили і вбивство народного депутата Євгена Щербаня. Останнього було вбито 3 листопада 1996 року в донецькому аеропорту. На той час Щербань був впливовою постаттю в українському бізнесі. Того дня він разом із сім’єю повертався з Москви, де брав участь у святкуваннях з приводу срібного весілля знаменитого співака Йосипа Кобзона. Коли Щербань, його дружина і екіпаж літака спускалися трапом, два кілери, перевдягненні техніками аеропорту, відкрили по них вогонь. У результаті загинули Щербань, його дружина та бортмеханік літака. Кількох осіб було поранено. У його вбивсті, як випливає з матеріалів справи, був зацікавлений особисто Павло Лазаренко і підконтрольні йому бізнес-структури.

Цей список можна поповнювати ще довго, але важливіше повернутися до подій сьогодення, адже смерть Оробця (якщо не буде підтверджено серцевий напад) може символізувати остаточне повернення у владу кучмівських часів, коли кожну смерть прийнято було вважати не випадковістю, адже моральне обличчя керманичів цілком дозволяло підозрювати їх у причетності до подібних речей. Не хотілося б, аби Інь (за китайською «Книгою змін») згодом перетворилося у Янь, підтвердивши таким чином, що усе біле стає чорним. І залишається тішити себе лише тим, що і зворотній процес теж є неминучим.