Замах на прем’єра - PR-фальсифікат
В ідеалі будь-яку повноцінну змову не можна розкрити аж до того моменту, коли вона виконає своє базове завдання. В іншому разі - це не змова, а гра дилетантів. З другого боку, ідеальне розкриття будь-якої змови дозволяє нам правильно оцінити наміри сторін, ціну питання й очікувані результати. Одним словом - простежити весь ланцюжок від справжнього виконавця до умовного замовника.
За підсумками подібного "ідеального розкриття змови" можлива сторона-змовник позбавляється не тільки тактичної переваги (таємничості), але й зазнає серйозних стратегічних провалів за всіма напрямами. Її акції (фінансовий або політичний вплив) більше не котируються у пристойному товаристві (хай за недоведеним умовчанням), і взагалі сторона-замовник стає повноцінним ізгоєм у серйозних ділових й політичних колах. Очевидно, що справжні змовники, а також ті, хто їх у подальшому викриває, переслідують цілком конкретну мету: перехопити ініціативу і досягти стрімкого нарощування власних ситуативних переваг. Інакше витрати явно не виправдовують кінцеву мету. Так само не виправдовує мету й неякісне, непрофесійне, поспішне викриття "уявного замаху". В цьому випадку безглуздо виглядає сторона-викривач. Але у такому разі виникає резонне питання: навіщо непрофесіонали взагалі намагалися використовувати таку тонку і вибухонебезпечну технологію, як викриття неіснуючої змови?
Дилетант
У самому кінці липня 2005 року інформаційні стрічки спочатку буквально вибухнули сенсаційними повідомленнями про те, що "невстановлена поки що транснаціональна група приступила до організації замаху на українського прем'єра Юлію Тимошенко". Новина шокуюча, якщо не сказати більше. Проте подальший інформаційний супровід (так зване розкручування) цієї сенсації виявився вельми однобоким і некоректним. І майже відразу зник з переліку активно цитованих тем, що ніяк не ув'язувалося із змістовою частиною (все-таки йшлося про можливий замах на прем'єр-міністра). Неправильний й нетиповий розвиток чергового інформаційного скандалу не міг не насторожити - хто у такому разі викинув у мас-медіа відверто сиру версію? Навіщо взагалі знадобилося починати таку серйозну PR-гру без заздалегідь підготовлених доказів і обґрунтувань?
Хронологія "інформаційної атаки" виглядала дуже вже просто, і я би сказав - занадто примітивно. Журналіст інтернет-ресурсу "Обозреватель" Володимир Бойко (цей персонаж нам малоцікавий, оскільки він навряд чи придумав інтригу, а виступив усього лише як виконавець), посилаючись на свої джерела в західних посольствах, повідомляє про те, що кимось розробляється сценарій замаху на Юлію Тимошенко. Трохи пізніше сам же Бойко уточнює, що одним із джерел цієї інформації виступив дипломатичний представник посольства України у Швеції. Ще пізніше з'являється повідомлення про те, що за "організацією можливого замаху на прем'єр-міністра можуть стояти або кримінальні особи, близькі до газотрейдера "Росукренерго", або не менш одіозні особи, що заважають державі відтворити справедливість на Нікопольському феросплавному заводі". Дійсно, саме щодо цих двох крупних компаній Юлія Володимирівна нині розвернула сьогодні найсерйознішу активність - і "Росукренерго", і концерн "Придніпров'я" викликають у прем'єра вкрай хворобливу реакцію. Втім, лобова атака на "Росукренерго" не принесла прем'єру очікуваних дивідендів: Росія (РАО "Газпром" є власником рівно половини акцій скандального газотрейдера) організувала стрічну атаку і навіть тимчасово загвинтила свої газово-нафтові вентилі і тим самим налякала Україну черговою "газовою кризою". До того ж проти втручання Тимошенко в газотранспортну систему країни різко виступив Олексій Івченко, глава НАК "Нафтогаз України", людина, вельми наближена до президента. Одним словом, "Росукренерго" залишився-таки оператором-посередником, який тільки за 2004 рік заробив трохи більше 900 млн.$. "Брудними". Але від цього ласий шматочок не перестав бути таким. Злі язики тут же пов'язали спробу Тимошенко вигнати з ринку "Росукренерго" з її хворобливим наміром поставити на вакантне місце добре відому раніше "дочку" "Газпрому" - компанію "Ітера". Сьогодні "Ітера" (президент - Ігор Макаров) в пух і прах разсварилась не тільки з "материнською компанією" (російським "Газпромом"), але також практично повністю вилетіла зі всіх газово-транзитних і видобувних ринків СНД - казахського, російського, українського і білоруського. Але Макаров знайомий з Юлією Володимирівною ще з тих часів, коли Тимошенко займалася національним ТЕК у ранзі віце-прем'єра. А тому і понадіявся на швидке відновлення співпраці на вищому і більш довірчому рівні. Втім, ще раз підкреслимо, що про наявність зв'язку між бажанням Макарова ("Ітери") повернутися до України і спробою вигнати з країни "Росукренерго" говорять виключно "злі язики", які, щоправда, намагаються знайти більш/менш адекватне й логічне обґрунтування стійкої нелюбові прем'єра до компанії "Росукренерго".
Проте повернімося до хронології журналістського виявлення "замаху на прем'єра". Той факт, що про наявність змови заявив саме журналіст Бойко, надто грубий, щоб його не помітити в першу чергу. Річ у тім, що сайт "Обозреватель" традиційно патронується Михайлом Бродським, вчорашнім лідером партії "ЯБЛуко", сьогоднішнім радником прем'єр-міністра та однією з її довірених осіб. Чому потрібно було використовувати журналістів Бродського? Чому не можна було забезпечити просочування інформації через нейтральних ньюсмейкерів? Надто наївні питання - надто банальні відповіді. Проте викривальний пафос був збережений до самого кінця. А ось ще одна безглуздість. Практично відразу після того, як журналіст Бойко "викрив" змову із замахом на Тимошенко, на своїй наступній прес-конференції (що відбулася через декілька хвилин після першого скандального повідомлення), він же детально розповів про конфлікт на Нікопольському феросплавному заводі, досить зневажливо озивався про Віктора Пінчука, який нібито рясно оплачує системні протестні виступи працівників підприємства. Резонно запитати себе: навіщо людині, що повідомила й без того забійну новину, тут же ще раз виступати як скандальний ньюсмейкер? Тим самим різко зменшуючи ефект від першої новини і особисто позначаючи бізнес-інтерес своїх замовників. За правилами ведення інформаційних воєн подібна поведінка виконавців - нонсенс. Після "журналістських одкровень" громадськість дочекалася виразних коментарів тільки від глави СБУ Олександра Турчинова (ще одного соратника Юлії Володимирівни) і самої Тимошенко. Вся решта силових відомств промовчала (що також насторожило). Турчинов, якщо слідувати формальній логіці, абсолютно правий: журналіст публічно повідомив інформацію, яка підлягає негайній перевірці, оскільки стосується безпеки вищих посадовців держави. Але за змістом... Олександр Валентинович явно пішов трохи далі за свою можливу офіційну роль (тим самим він тільки підсилив відчуття театральної вистави) і вже від свого імені приголомшив громадськість черговим викривальним зізнанням. Турчинов заявив, що "Росукренерго" (принаймні, та частина компанії, яка називається "Райффайзен Інвестмент"), можливо, повністю контролюється відомим авторитетом Семеном Могилевичем. Знову безглуздя: чому про це говорить сам глава СБУ (а не слідчі, які перевіряли "Росукренерго") ? І чому заява зроблена після того, як журналіст-соратник (за політичною орієнтацією) викрив однойменну змову? Але далі інтрига стала розвиватися ще парадоксальніше, зовсім уже випадаючи з канви грамотної й умілої PR-кампанії. Ніхто більше - окрім Тимошенко, Турчинова та журналіста Бойка - так і не прокоментував інформацію про можливу змову. Зокрема, обійшли тему своєю увагою російські та західні експерти, вважаючи її... абсолютно плинною і малоцікавою. В Україні тему знехотя прокоментували деякі засоби масової інформації, а також єдиний яскравий представник поволі вмираючої СДПУ (о) Нестор Шуфрич. Утім, Нестор Іванович оригінальністю не відзначався, висунувши абсолютно безглузду думку про те, що за замахом на Тимошенко може стояти... оточення Ющенка.
PR-фальсифікат
Що ж усе-таки відбулося у країні наприкінці липня? Нічого екстраординарного. Ми стали свідками всього лише банальної і не дуже якісної PR-інтриги, поспішно запущеної в громадську думку з низки суб'єктивних причин. Хто є автором цієї інтриги? Однозначно можна стверджувати, що це не структури, близькі до "Росукренерго" та "Придніпров'я" - останні поки що намагаються відбиватися від атак Юлії Володимирівни на адміністративному рівні, шукають власне номенклатурне прикриття, задіюють міжурядових лобістів з російськими паспортами ("Росукренерго") або суддів-господарників ("Придніпров'я"). Їм не до того, щоб організовувати складні ігрові конструкції з можливими летальними результатами - велика вірогідність витоку.
Сміливо можна говорити і про те, що за цією інтригою не стоїть оточення Віктора Ющенка. По-перше, воно сьогодні надто неоднорідне, щоб претендувати на таку тонку і кровожерливу інтригу. Знову ж таки велика вірогідність витоку. По-друге, у ближньому президентському колі інші урядовці (фаворити) зайняті зовсім іншими проектами, щоб планувати скандальний замах на Тимошенко. Інтереси цих урядовців зовсім не перетинаються з інтересами прем'єра. Тим паче, що сама Тимошенко неодноразово підкреслила наступне: за організацією замаху можуть стояти люди, близькі до конкретних підприємств - "Росукренерго" і НФЗ. По-третє, жодної тактичної і тим паче стратегічної задачі, як це не цинічно звучить, можливий замах на Тимошенко не вирішує. Безумовно (і це очевидно для всіх), сьогодні Юлія Володимирівна практично повністю переграла всіх інших важкоатлетів у президентському оточенні. Під її крило багато хто вже перейшов, а ті, хто не перейшов, прагнуть не перетинатися з прем'єром. Хіба що за винятком Петра Олексійовича Порошенка. Проте це всього лише внутрішньокомандна боротьба за вплив - не більше того.
Сама Юлія Володимирівна навряд чи могла придумати щось подібне. Занадто безглуздо й бездоказово. Адже якщо допустити, що є повноцінна оперативна інформація про підготовлювану змову, то відповідними структурами проводиться повноцінне й масштабне розслідування. Потенційних (передбачуваних) авторів майбутнього замаху беруть під цілодобовий моніторинг, прагнуть з'ясувати замовників і т.д. Усе це робиться, зрозуміло, у тиші, оскільки будь-який публічний витік відразу руйнує будь-який слідчий організм. Що ж до забезпечення в цьому випадку безпеки Юлії Володимирівни, то обов'язково вживають суворіших охоронних заходів. Тобто, якщо хтось задумав серйозний захід, то і готуватися до відбиття цього заходу потрібно було серйозно. А не вибовкувати на початковому етапі мінімальну інформацію, до того ж зовсім ніяк не відкоментовану іншими силовими структурами. Швидше за все, авторами "PR-історії про замах" виступили... відомі особи з оточення самої Юлії Володимирівни. Цілком можливо, що такою особою міг виявитися Михайло Юрійович Бродський. Припустимо, автори інтриги розробили якийсь "медіа-план", накидали основні повідомлення майбутніх викриттів, підготували перелік обов'язкових посилань на джерела і все це запропонували на осуд широкого загалу. Припустимо, Юлія Володимирівна була побіжно ознайомлена з подібним планом у найзагальніших рисах і, найпевніше за все, не надала йому великого значення. А коли гра почалася, відступати було не можна, щоб не викрити власних активістів. Той факт, що PR-акція виявилася такою неякісною, говорить тільки про низький рівень виконавської майстерності самих ініціаторів (людей з оточення прем'єра).
І все-таки, навіщо знадобилося розігрувати такий дорогий і явно передчасний спектакль? Причин може бути декілька, і всі вони опосередковані. Юлія Володимирівна Тимошенко сьогодні дійсно проявляє надзвичайну активність, відверто перетягуючи на себе всю інформаційну увагу. Водночас прем'єр постійно потрапляє під вогонь критики - за спроби повернути державі крупну власність, за наміри різко скоротити фінансову потужність імперій класичних українських олігархів Пінчука й Ахметова, за безперспективне "ручне управління" економікою, за налагодження довірчих контактів з групою "Приват" тощо. З одного боку - рейтинг прем'єра росте. З іншого - Ю.В. все частіше виступає як негативний інформаційний персонаж. Особливо в ділових колах. І все-таки, чим керувалося оточення Тимошенко, затіваючи таку дивну та сиру PR-кампанію? Найочевидніший мотив: відвернення уваги. Тимошенко занадто очевидно особисто занурилася у два вищезазначені конфлікти (з "Росукренерго" та "Придніпров'ям"), а тому у спостерігачів все частіше виникає резонне питання: чи немає в цьому інтересі користі? Якщо не самої Юлії Володимирівни, то когось з її нового оточення. У разі успішності PR-акції увага громадськості була би відвернена на "негативних героїв", що планували до того ж здійснення кримінальної дії проти принципового прем'єр-міністра України. На жаль, PR-спецоперація не вдалася. Через некомпетентність виконавців. Менш очевидний мотив: створення відповідного засуджуючого фону і таким чином психологічне ламання лідерів "Росукренерго" та "Придніпров'я". За задумом вони повинні виглядати надто брудними, щоб намагатися легально захищатися. Банальна гра на пониження захисних здібностей опонентів. Ще один мотив: тиск на президента Ющенка та його довірену людину в НАК "Нафтогаз України" Олексія Івченка. Мета не менш проста - довести, що "Нафтогаз" вважає за краще мати партнерами кримінал. Висновок: або Івченко повинен піти, або протистояння тільки наростатиме. Нарешті, найменш вірогідний мотив: зондування суспільних настроїв. Як швидко громадськість відгукуватиметься на найпримітивніші провокації проти Юлії Володимирівни? Це важливий діагностичний критерій, що вже зараз дозволяє з'ясувати, наскільки істотною й діяльною може виявитися провокація суспільних настроїв напередодні парламентських виборів. Таке підґрунтя скандальної інформації про можливий замах на прем'єр-міністра Юлію Тимошенко. Можливо, на цю PR-провокацію і не варто було звертати уваги. Проте це технологія - небезпечна і спекулятивна - яка обов'язково застосовуватиметься в майбутньому, а отже, ще не раз провокуватиме громадську думку. Але головне, що авторами подібних технологічних провокацій виявляються непрофесіонали, що загрожує тяжкими наслідками. Для іміджу самої Юлії Володимирівни...
Михайло Подоляк