Юрiй Луценко: "Найстрашнiше для мене - стати непотрiбним"

Чого прагне i чого боїться мiнiстр внутрiшнiх справ? Як цивiльний лейтенант запасу керує людьми в мундирах з погонами? Про це кореспондент газети "Експрес" спробував дiзнатися у розмовi з молодим мiнiстром.

Юрiй Луценко, як i належиться справжньому революцiйному мiнiстру - молодий, радикальний i вимогливий. Проте численнi ротацiї вiдбуваються не лише задля замiни одних керiвникiв на iнших. Луценко орiєнтується на реальнi результати. Саме тому нещодавно звiльнили багатьох людей, призначених пiсля революцiї на генеральськi посади.

Чого прагне i чого боїться мiнiстр? Як лейтенант запасу в цивiльному одязi керує людьми в мундирах з погонами? Про це

кореспондент Експресу спробував дiзнатися у розмовi з молодим мiнiстром.

"Нiколи не забуду, як Юлiя Володимирiвна їла банан"

- Не побоюєтесь удару в спину вiд тих, кому сьогоднi довiряєте? Взагалi, чого Ви боїтесь?

- Звичайно, краще, коли ворогiв знаєш в обличчя i бачиш їхнi очi. Проте я не боюся, наприклад, що хтось пiдслухає мiй телефон i якось використає цю iнформацiю. Тепер цим вiдають тiльки спiвробiтники СБУ, i стацiонарнi телефони прослухати нiхто, крiм них, не може. Те ж саме стосується i мобiльникiв. Якщо, наприклад, хтось пiдслуховує чийсь телефон, то петля iнформацiї через сервер знову ж таки повiдомляє про це у службу безпеки. Звичайно, можна поставити жучок у примiщеннi або авто пiд вiкнами...

Але це не найстрашнiше. Найстрашнiше для мене -- стати непотрiбним. У моєму життi був час, коли мiй телефон мовчав. Цю

тишу можна порiвняти хiба що з тишею у трунi. Коли до тебе немає нiкому дiла, це означає, що ти не живеш i фактично помер. Може, комусь такий спокiй подобається, але не менi.

Тому так важливо для мене мати справжнiх друзiв. Нiколи не забуду днi Майдану, коли ми зсередини заблокували примiщення Кабмiну.

Майбутнiй мiнiстр закордонних справ тодi спав пiд газеткою, а ми з колегами всю нiч правили анекдоти. А ще нiколи не забуду, як

Юлiя Володимирiвна їла банан. Тодi цей сюжет показали в багатьох країнах. Спiльна боротьба об'єднала нас, зробила ближчими.

Думаю, що нинi набагато страшнiшими все ж є вороги, нiж друзi. Наприклад, у зв'язку зi справою Колесникова менi вже двiчi

погрожували. Та хочу вiдповiсти цим людям: не силкуйтеся, вашi погрози на мене не дiють.

Взагалi, тепер у Москвi зiбралося стiльки "дiячiв" старої влади, що можна створити альтернативний уряд. Там фактично половина колишнiх губернаторiв i мiнiстрiв. Як мiнiстр внутрiшнiх справ, можу запевнити їх, що в Україну вони повернуться лише через

процедуру екстрадицiї й вiдповiдатимуть перед народом за скоєне. Це одне з найголовнiших моїх завдань.

"До осенi 7000 справ про вибори будуть на фiнiшi..."

- А якi ще завдання ви, як мiнiстр, вважаєте для себе найважливiшими?

- Найперше - закiнчити розслiдування справ, пов'язаних iз виборчими злочинами. Нинi таких справ близько 7000 по всiй Українi. Плануємо до кiнця серпня довести їх усiх до суду.

Далi - розкриття вбивств як особливо важких злочинiв. Це важка, клопiтка робота. Нещодавно ми затримали 14 членiв банди

Мар'янчука, якi скоїли дуже багато вбивств. Причому трьома останнiми "пахан" керував уже з в'язницi. Тепер ми iз землi викопуємо трупи людей, убитих ще наприкiнцi дев'яностих.

Опiсля -- службовi злочини людей, якi обiймали i, на жаль, досi обiймають високi посади при владi. Я постiйно спiлкуюся з

керiвниками обласних управлiнь i цiкавлюся, в якому станi тi справи. Ми дiємо в межах правового поля, тож передбаченi законом

процедури досить тривалi в часi. А тому бiльшiсть наших потенцiйних "клiєнтiв-високопосадовцiв" має час на те, щоб втекти.

Так сталося, наприклад, з паном Засухою, який дiзнався вiд опитаних нами колег -- депутатiв Київської облради, що його

брудненькими справами зацiкавилися правоохоронцi. Хочу сказати тим людям, аби вони не сподiвалися, що потраплять у якiсь виборчi блоки. Я впевнений, що наш народ добре знає їм цiну.

Те, що в нас дiялося з дачами, саунами та конюшнями, просто вражає. Я планую найближчим часом обмiняти недобудований, як я називаю, "мавзолей Бiлоконя" на добудову госпiталiв для працiвникiв у Київськiй, Вiнницькiй та Рiвненськiй областях. Цi об'єкти готовi на 90%. Вважаю, що це буде зрозумiлий полiтичний жест, який всiм покаже нашi прiоритети.

- А як буде з хабарництвом у мiлiцiї?

- Будемо розправлятися дуже жорстко. Ми пiдняли зарплату правоохоронцям. Звичайно, лише самого матерiального стимулювання

недостатньо, адже все одно хабарi є набагато бiльшими, нiж заробiток.

На сьогоднi 360 працiвникiв мiлiцiї є фiгурантами кримiнальних справ саме про хабарництво. I запевняю, вони вiдповiдатимуть так, як цього вимагає закон: в залi суду, а потiм за гратами. Причому йдеться не про дiльничних iнспекторiв, якi в когось забрали курку на базарi, а про працiвникiв серйозного рiвня, у званнях вiд майора до полковника. Ми вимагаємо активнiшої роботи вiд пiдроздiлiв внутрiшньої безпеки i не будемо нiкого прикривати.

Звiсно, мiнiстерство намагатиметься покращувати побутовi умови життя правоохоронцiв. Але всi мусять зрозумiти, що найкращим захистом є не пропонувати, не давати i, як наслiдок, не брати хабарiв. А то переважно хабар у нас виглядає так: зупиняє

порушника даїшник, водiй з очима побитого пса тицяє йому десятку й їде далi. А потiм усiм розповiдає, що та худобина в кашкетi знову видурила в нього грошi. Так i будемо жити...

За порушення - жорстко карати, за успiхи - давати звання i просувати по службовiй драбинi. В країнi вiдбулася революцiя, а

це означає, що вчорашнiй лейтенант може стати капiтаном, а майор - полковником.

У нас вiдчутний брак кадрiв. Маємо 20 вiдсоткiв вакантних посад.Як будемо давати собi раду? Залучатимемо фахiвцiв з iнших

галузей, якi мають бажання чесно служити своєму народу i не чекати хабарiв.

- Ви поставили своїм пiдлеглим завдання знищити всi злочиннi угруповання ...

- Так, i це питання перебуває пiд особливим контролем Президента. В Українi на початок року було 128 злочинних груп. Залишилося 87. Щодо цього ведеться вiдповiдна робота.

Скажiмо, Президент дуже дивувався, що ми "поставили на облiк" новi зафiксованi групи, а не знищили їх. Звичайно, на його мiсцi я б теж здивувався. Але, добре вивчивши специфiку правоохоронної дiяльностi, можу сказати, що знати про скоєння злочину i довести його -- речi рiзнi. Мiж ними якраз є простiр для мiлiцiйної роботи. Тому ми ставимо на облiк людей, небезпiдставно

запiдозрених у причетностi до органiзованих злочинних угруповань, i починаємо працювати.

Нинi такi органiзацiї контролюють рiзнi сфери дiяльностi -- вiд повернення ПДВ -- до митних чи автомобiльних перевезень. Багато

хто з них влiз у будiвельний бiзнес. Як правило, легальна робота є лише прикриттям. Насправдi такi "бiзнесмени" дбають про безлiч

зовсiм iнших проблем. Нам вiдведено час покiнчити з ними до кiнця року. I ми зробимо це. В Українi бiльше не буде нiяких "бригад".

"Буде i в нас полiцiя"

- Уряд бачить майбутнє України в об'єднанiй Європi. Чи не вважаєте ви, що нашу мiлiцiю вже давно пора перейменувати на полiцiю?

- Я сам собi ставлю це запитання з першого дня роботи. Так, назва "мiлiцiя", тобто "озброєнi загони громадян", вже давно не вiдповiдає реальному стану речей. Нашi мiлiцiонери є професiоналами, якi щоранку йдуть на роботу i все життя займаються однiєю справою. Це не тi, що беруться за зброю час вiд часу, з громадської потреби охороняти порядок.

Нинi мiлiцiя залишилася лише у трьох країнах свiту: в Українi, Бiлорусi та Росiї. Перейменувати мiлiцiю на полiцiю треба.

Звичайно, що для цього треба було б змiнити чимало законiв, пiдзаконних актiв, наказiв.

Ще є й "ментальний" нюанс. Ми так звикли до слова "мент", що важко перебудуватись. А ще треба враховувати i наслiдки ментального

вiдчуження вiд слова "полiцай", посталого в часи Другої свiтової. Тож питання є дуже складним.

Але все ж рано чи пiзно це вiдбудеться, бо нашi державнi iнституцiї i механiзми розвиватимуться так само, як i в усьому свiтi.

"Я так i не став мiлiцiонером. Зате став мiнiстром!"

- Юрiю Вiталiйовичу, вашi студентськi роки минали бурхливо. Подейкують, ви були не подаруночком...

- Так, я навчався в полiтехнiчному. Нiколи не забуду тих часiв. Знаєте, я годинами можу розповiдати численнi iсторiї про нашi пригоди.

Пам'ятаю, бiгали ми якось по "общазi" в пошуках їжi. I, як на зло, нiчого не могли знайти. Правда, побачили братiв-болгар, якi

готували борщ iз томатної пасти. Звiсно, українцю таке їсти не можна. I раптом натрапляємо на "сусiдку", яка варить своєму

хлопцевi смачний, наваристий, жовтий, як сонечко, бульйон. А в каструлi ще й лежить величезна курка. Ми дочекались, коли вона

пiшла до себе, i знищили цю курку, як ворога -- швидко i з насолодою. Залишили самi кiстки, якi кинули до каструлi. За якийсь час чуємо, як дiвчина кричить. "Я знаю, -- волає, -- це

ви!" А ми з невинними обличчями вдаємо занепокоєних i стурбованих. Буцiмто переймаючись її бiдою, заглядаємо у каструлю. Звичайно, бачимо самi лише кiстки. I я, прибравши авторитетного виразу, кажу: "Не плач, Таню. Тобi просто пощастило з куркою. Бачиш як виварилася? Аж до самих кiсток..."

- А як щодо знайомства з мiлiцiєю?

- В студентськi роки "знайомився" я з нею регулярно. Точнiше, "поновлював дружнi вiдносини".

- Тепер вашi вiдносини з мiлiцiєю стали набагато серйознiшими. Вам, як особi цивiльнiй, не важко було очолити мiнiстерство внутрiшнiх справ?

- Це була несподiвана для мене пропозицiя. Першi два мiсяцi були найважчими. Я зiткнувся зi спротивом, а iнодi -- й iз вiдвертим саботажем. Там, на Майданi, було незрiвнянно легше.

Але тепер, не подумайте, що я вихваляюсь, можу сказати, що хоча йне став мiлiцiонером, зате став мiнiстром. Я вiдчуваю всi пружини i механiзми, якi є в мiлiцiї, й можу добиватися ретельного виконання своїх вказiвок.

Дмитро КОНЮШОК, "Експрес"