Боріс, ти нє прав! І ти, Маркіяне

Минулої п’ятниці, 3 червня, Верховна Рада звернулася до Президента Віктора Ющенка із запитом про усунення Боріса Нємцова з посади радника глави української держави.

260 народних депутатів вважали, що “радник безцеремонним втручанням у внутрішні справи України компрометує Президента України й Україну як суверенну державу”.

Як відомо, зауважили – серед інших, і наше видання (див. “Газету” за 25, 27 травня), – російський правий демократ почуває особливу нелюбов до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. “Її треба відправити у відставку”, “вона скоро розвалить країну”, “нехай іде в опозицію”, “з нею треба прощатися” – це ще не повний перелік заяв Боріса Єфімовіча.

Президент України не змусив довго чекати. Його думку озвучив заступник державного секретаря України Маркіян Лубківський. Чиновник повідомив, що Боріс Нємцов і надалі радитиме Президентові, а відтак просвітив законодавців, указавши, що йдеться не про офіційні заяви радника, а про інтерв’ю у ЗМІ. Він навіть порадив журналістам безпосередньо звернутися до Боріса Нємцова, щоб він або спростував, або підтвердив свої висловлювання, тобто “щоб надав своїм словам певного статусу”.

Коментарі Боріса Нємцова на запит Верховної Ради Президентові обмежилися репліками, мовляв, не ви мене призначали, не ви й зніматимете, і я “як радник Президента зобов’язаний відверто заявляти про свою позицію, адже це моя робота”. А згодом пан Нємцов додав, що “Кабінет Міністрів України проводить небезпечний економічний курс”. І взагалі: українські міністри – “люди непрофесійні”.

Як кажуть у Білокамінній, “чия б корова мукала”. У двох урядах Віктора Черномирдіна та Сєрґєя Кірієнка Нємцов прославився тим, що створював державні фінансові піраміди, які спричинили знаменитий дефолт 1998 року. Ще Боріс Єфімовіч увійшов в історію російського державного менеджменту пересаджуванням вищих чиновників з їхніх службових “Мерседесів”, “БМВ” і “Саабів” у “вітчизняні “Волги”.

А ще пана Нємцова запам’ятали завдяки тому, що ходив на роботу в “Білий дім” у бордовому клубному піджаку та білих шкарпетках. Щоправда, він має “заслуги” в політичному менеджменті. Два роки тому вперше в Державну Думу не потрапили праві партії, зокрема й “Союз правих сил”, яким керував, як відомо, Боріс Єфімовіч. Хто сьогодні Боріс Нємцов у Росії, можна сказати просто – позаштатний шоумен у популярних телевізійних передачах, а точніше “політичний маргінал” на узбіччі російського шляху в напрямку ліберальної імперії.

Але в цій історії нас, громадян України, найменше цікавить головний фігурант скандалу. А от відповідь держсекретаріату Президента на запит парламенту гідна подиву. Якщо дотримуватися логіки заступника державного секретаря, то, по-перше, цілком скандальні й аморальні заяви Боріса Нємцова стають публічними лише тоді, коли радник Президента виступає на партійному з’їзді “Нашої України”. По-друге, тоді, коли слова Нємцова у формі “меморандуму” зареєструють у Раді Європи та фельд’єгерською поштою доправлять до Києва.

Народні депутати, а тим паче – журналісти, є простаками, але не наївними людьми. І знають, що слово “публічна заява” – це те, що чинять у присутності публіки. А ще будь-який студент знає, що ртутний стовпчик публічності підвищується та знижується, залежно не від настрою влади, а від того, чи є вона демократичною, а також тоді, коли її починає вражати вірус авторитарності, адже влада – периферія публічності, а не навпаки.

Адже чиновницький урок проте, що є публічністю, а що – ні, зазвичай закінчується для тих, хто поширює “непублічну інформацію” обшуками, арештами, закриттям тих ЗМІ, які друкують “неперевірену інформацію”, “наклепницькі вигадки”.

А загальний інтерес до конфлікту між Нємцовим і Верховною Радою лише в одному – чому, навіщо й кому в оточенні Президента Ющенка знадобилося передавати через радника Боріса Єфімовіча, та ще й з Москви, послання про те, що прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко – “ворог української державності”?

Хто вишуковує політичні фантоми, покликані дискредитувати прем’єр-міністра України? Надзавдання доленосних заяв Боріса Нємцова полягає тільки в одному – “підвісити” у стан невизначеності, непередбачуваності пані Юлію Тимошенко. Політик у такій ситуації губиться, починає робити неправильні кроки, відчуває, що на нього “наїжджають”, але хто й навіщо – лише здогадується. Невизначеність тиску на Ю. Тимошенко – це не тільки зброя залякування, а й ціна керування та спосіб контролю над нею. Гвинтиком у вирішенні цього стратегічного завдання і став Боріс Нємцов.

Віктор Тимошенко, Москва, http://gazeta.lviv.ua/