Дачу Ющенкові купила дружина Червоненка

Скидається на те, що дана Президента України в мальовничому куточку Карпат була придбана на підставних осіб

Про те, що за десять кілометрів від містечка Яремчі, у селі Татарові будують "дачу для Віктора Ющен­ка'", у цих краях знають уже навіть діти. Кожен тут вкаже вам дорогу до фешенебельного будинку на три поверхи, що сховався серед столітніх смерек та сосен у пралісі, де не ступала нога лісоруба. Подивитися на "нову дачу" глави держави вирішили й кореспонден­ти "Експресу".

..Редакційне авто досить швид­ко минуло курортну Яремчу. А ось і вказівник — "Татарів". "А де тут дача Віктора Ющенка?" — питаю у пастухів, котрі біля дороги випасають корів. «Та ви вже її проїхали», — відповідає жінка років сорока і розповідає, як дістатися до "будови сто­ліття" — так охрестили це будівництво місцеві люди.

З автотраси Івано-Франківськ — Рахів одразу ж при в'їзді у село звертаємо праворуч, на польову дорогу. За. кілька хвилин ми пас­мо місцеве лісництво. Для ліс­ників, котрі якраз сходилися на роботу, наша іномарка не диви­на. Підколи на території Женецького лісництва н урочищі Женець, що у Карпатському національному природному пар­ку, почали будувати дві дачі, цим шляхом проїхав не один шикар­ний "Лендкрузер" та "Мерседес».

Про те, що неподалік лісництва ведеться гран­діозне будівництво, свід­чать екскаватори, які укріп­люють берег гірської річки та підсипають дорогу. Ро­бітники з явною осторо­гою дивляться на чужин­ців. Знайшовши місток, котрим можна перейти через річку, разом з фото-кором пробираємося на територію будівельного майданчика.

Побачене вражає. У цен­трі будови — дерев'яний палац-зруб натри поверхи, до половини обкладений гірським каменем. Трохи далі — ще один, дещо мен­ший будинок, а біля нього ще три невеличкі споруди (ймовірно, сауна та бу­динок для охорони й об­слуги). У нижній частині будівельного майданчика блищить озерце. Біля спо­руд багато будівельної тех­ніки: дна екскаватори, три новенькі вантажівки і на­віть пожежна машина з висувною драбиною. З її допомогою, вочевидь, буді­вельники перекривають дах. Поруч один з екскава­торів подрібнює каміння.

Не встигли ми як слід роздивитися "будову сто­ліття", як до нас підбіг мо­лодий чоловік із рацією в руках. "Вибачте, хлопці, — здалеку крикнув незнайо­мець, — але це приватна те­риторія, тож прошу вас звідси йти".

— А чиї це земля і ха­тинки? — не відступаємо.

— Я не можу сказати. Краще йдіть, а то мені перепаде від начальника.

Якби його сьогодні не бу­ло, то я б вас не виганяв, а навіть дещо показав би, — каже охоронець, погля­даючи у бік кремезного чоловіка, що стоїть непо­далік.

— А дорого така дача коштує?— питаю дорогою з будови.

— Хто ж вам сказав, що це дача? — з усмішкою перепитує незнайомець. — А може, це будинок для престарілих. Йдіть краще подивіться на водоспад, що неподалік. Це просто чудо. Він набагато кращий, ніж водоспад Пробій у Яремчі, — радить охоронець, ви­проваджуючи нас за шлаг­баум.

По дорозі ще переки­даємось декількома сло­вами. Вдається довідатись, що щоденний мінімаль­ний заробіток звичайного будівельника тут стано­вить 65 гривень. Для цього краю це шалені гроші. Тим паче, що на будівництві працюють виключно міс­цеві мешканці, а не заїжджі остарбайтери.

...Прислухавшись до по­рад незнайомця, залиша­ємо біля будови авто й прямуємо до водоспаду Женець. Дорогою милуємося чудовими краєвидами Карпат, горою Синяк, старими соснами та смереками. На деяких з них і досі можна побачити передвиборні агітки Віктора Андрійо­вича з написом "Вірю, Знаю. Можемо".

За півгодини мандрівки виходимо до І5-метрової скелі, з якої потоком сті­кає вода. Від побаченого перехоплює дух. Внизу вода вибила чималу чашу, у котрій можна прийняти крижаний душ. Однак до цього не­займаного місця вже добралася ру­ка зеленого браконьєра.

Схоже, що для зручності власників дач, котрі, оче­видно, полюбляють про­гулянки, зрубали кілька сторічних смерек. З них облаштують огорожу во­доспаду.

Наша годинна відсут­ність, ймовірно, занепо­коїла охорону, бо, по­вертаючись, зустрічаємо білу "Ниву" із озброєним рацією охоронцем. До речі, увесь час перебування в урочищі за кореспонден­тами "Експресу" стежили досить пильно.

Дорогою заїжджаємо до лісництва й цікавимося, хто ж тут будується. Не довго думаючи, хлопці ка­жуть: "Та ж Ющенко. Ви хіба не знаєте?". Лісники кажуть, що Президент на будову вже декілька разів навідувався. Востаннє його бачили тут у травні. Про те, що гарант Конституції будує віллу в Карпатах, обмовився журналістам і голова Івано-Франкіиської облдержадміністрації Ро­ман Ткач. За його словами, Віктор Ющенко те два роки тому купив собі у Татарові земельку і будує дачу. Причому за власним проектом. Мовляв, Пре­зидент не хоче відпочивати на державних чи приватних дачах в Карпатах, а прагне мати власну хатинку її го­рах. Як відомо, українські президенти полюбляють мати будиночки у Карпатах. Першим Гуцульщину облюбував Михайло Грушевський, котрий мав віллу у Криворівні. Однак дача Михайла Сергійовича у порівнянні з тією, що зводиться у Татарові. — просто халупа.

...Щоб дізнатись, чи за­конно придбана Прези­дентом України земля у цьому казковому куточку, переступаю поріг сільської ради. Знайомлюся з сіль­ським головою Татарова Ганною Пашіівною Кадайською. І тут мене чекає справжня новина! Щойно почувши, що я цікавлюся дачею Ющенка, вона категорично промовляє: "Та не будує у нас ні­який Ющенко собі дачу! Це все чутки!".

— Та як чутки, якщо ваш губернатор Роман Ткач уже всю країну переконав у тому, що Президент ку­пив тут хатку та землю? — не вгаваю я.

Голова відчиняє сейф. За хвилину на столі Ганни Павлівни з'являється пап­ка з документами про купівлю-продаж будинків та землі її Татарові.

— Ось дивіться, — каже пані Кадайська. — 29 серп­ня 2003 року будинок та гри гектари землі в родини Василини Мотрук купила Маргарин а Володимирівна Червоненко. Ймовірно, дружина міністра тран­спорту та зв'язку Євгена Альфредовича Червоненка. Василина Мотрук за­любки продала спій буди­нок, оскільки мешкала з паралізованою дочкою са­ма, а до села добрі три кі­лометри. Тож батьківську хату та землю продала, а сама перебралася в сусіднє село Микуличин.

Подейкують, що тоді зем­лю було куплено за просто смішні гроші — 100 доларів за сотку, а сьогодні сотка землі у Татарові коштує не менше тисячі "зелених". Нині землю тут продають масово. Селяни сподіва­ються, що потенційні по­купці, довідавшись, що в Татарові має дачу Ющенко, схочуть і собі збудувати віллу. Ось і кореспонденту "Експресу" запропонували купити десять соток землі в лісочку біля річки за 20 тисяч доларів.

Та повернімось до дач. Приклад Василини Мотрук перейняв її сусід—83-річний Василь Юркепич. Чоловік, котрий свого часу був репре­сований, часто хворів, тож продав свій будинок та два гектари землі колишньому нардепу, а нині першому по­мічнику Президента Олександрові Третякову. За одержані кошти придбав помешкання в Яремчі. Єди­ний сусід високоїіосадовців — Федір Стефурак. Саме він мешкає з двома синами по сусідству з Червоненком та Третяковим і свою хату та землю продавати наразі не планує. Хоча у Татарові кажуть, що покупці до Стефурака вже приходили.

Будівництво дач розпо­чалося минулого літа. Од­нак свого апогею досягло цьогоріч. Очевидно, до кінця року всі будівельні роботи будуть завершені. На черзі — благоустрій території. До нього вже готуються. Біля дач можна побачити величезні по­рослі мохом кам'яні бри­ли, привезені з гір. Вони чудово впишуться в ту­тешню архітектуру...

Богдан КУФРИК, «Експрес»