Податок з жебрака

Останнім часом жебраки просто наводнили вулиці та площі Львова. Можна зрозуміти, коли вийти з простягнутою рукою людину заставляє доля: пенсії маленькі, ліки дорогі, от і доводиться літнім людям та калікам просити милостиню. Але таких, хто дійсно помирає з голоду, дуже мало – вони складають лише близько 10 % від загальної маси попрошаєк. Тих, хто дійсно потребує допомоги, видно відразу. Вони боязко простягують руки, потім довго дякують, обіцяють молити за вас Бога. Більшість з них не просить просто так. Сліпі бабці співають народні пісні, фальшиво грають шлягери баяністи, невміло дмухає у сопілку хлопець з довгим скуйовдженим волоссям. Хай їхній спів не професійний, і музика далека від досконалості, але вони не клянчать – вони заробляють.

Решта 90 %– професійні жебраки. Більшість з них – цигани. Ці вже не просять, а вимагають. Вони біжать за вами, хапають за руки, не гребують і тим, щоби поцупити те, що погано лежить. Я був свідком, коли циганча-“терорист” вимагав гроші в туристів, погрожуючи в разі відмови, вимастити їх брудом.

Та існують люди, які не тільки дають жебракам гроші, але й заробляють на них...

Династія жебраків

…Спокійно випити ранішню філіжанку кави не вдалось. До столика підійшла вагітна циганка і, вказуючи на свій живіт, стала просити гроші. Я дав кілька копійок. Циганка прискіпливо перерахувала їх і скривилась. “Мало”, – ображено сказала вона, – дай ще”. Я дав, але й цим не закінчилось. Відвідувачів було небагато, і я став предметом пильної уваги всієї циганської сім’ї. Слідом за вагітною циганкою до мене підбігли двоє маленьких циганчат, які без упину кричали: “Дай, дай, дай!!!”Я порився в кишенях і витяг ще 50 копійок. Один з циганчат схопив їх і побіг далі, другий залишився і показав пальцем на мій круасан. Я похитав головою, тоді малюк просто схопив круасан з тарілки і кинувся тікати. Звісно, доганяти його я не став.

Я вже приймав нового відвідувача. На цей раз просити прийшов хлопець років двадцяти з немовлям на руках. Це вже було занадто. Хлопець не виглядав хворим і не був калікою. Він цілком міг би заробити собі на життя працею. Те, що в хлопця вистачило розуму зробити дитину, не означає, що я повинен годувати його сім’ю. Я зробив злу гримасу і почав підніматись з місця. Хлопець відійшов.

Тим часом вагітна циганка підійшла до входу в кафе. До неї вийшов охоронець. “Зараз її поженуть”, – подумав я і помилився. Події розгорталися з точністю до навпаки. Жінка простягнула гроші, й чоловік взяв їх.

Право на жебрацтво

Тепер до мене підійшов брудний мужичок, від якого за кілометр тхнуло перегаром.

– Поможіть, в мене хвора дитина... – почав він.

Церемонія ранішнього кавопиття вже була зіпсована, тому я вирішив вияснити, за що ж заплатили охоронцю цигани. Звісно, добровільно мені ніхто нічого розказувати не стане, отже, я взяв мужика “на пушку”.

– Ти чому тут просиш? – запитав я чоловіка, хапаючи його за рукав, – хто дозволив?

– Е, відпусти, – злякано забурмотів п’яничка, – я вчора за вчора заплатив. Спитай у барі.

– А за сьогодні? – запитав я.

– Та ви що, зовсім оборзіли?! Як за сьогодні? День тільки почався, може, я і не назбираю нічого. Цигани он, наступного дня за попередній платять, а ти вже хочеш...

– Так ти ж мало дав?

– Як мало! – обурився мужичок, – як завжди, двадцять процентів із зібраного.

Отже, жебраки платять за право заходити на територію кафе і чіплятись до клієнтів.

Намагаючись знайти підтвердження того, що кафе на проспекті Свободи, в якому я пив каву, не єдине, що збирає податок із жебраків, я півдня витратив на збір інформації, випивши у різних кафе з десяток порцій кави та чаю. Засікти передачу грошей більше не вдалось, зате я помітив закономірність у міграції центрових попрошаєк. Жебраки не просто вештаються містом. В них є відпрацьований маршрут, яким злидарі постійно курсують. До одних кав’ярень вони заходять, а інші обминають. Наприклад, з “Віденської кави” циганчат, які намагались туди зайти, виставили моментально, а по деяких інших кафе, що розташовані в цьому ж районі, вештатись поміж столиків їм ніхто не забороняє.

Як повідомила “Аргумент-газеті” екскурсовод Тетяна Сукоркіна, іноземні туристи постійно скаржаться, що жебраки вимагають у них гроші. Це відлякує гостей міста, багато з них відмовляються приїжджати до нас вдруге, бо некомфортно почуваються на вулицях Львова: “Біля оперного театру та на відрізку екскурсійного маршруту між Преображенською та Вірменською церквами проводити екскурсію просто неможливо! Група зазнає справжнього нападу жебраків. Тут і цигани, і наші співвітчизники…”

Влад Якушев, АРГУМЕНТ-ОБОЗ