УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Чи віддасть Москва Ігоря Бакая?

Чи віддасть Москва Ігоря Бакая?

Упродовж трьох днів, з понеділка до четверга, в Москві з робочим візитом перебував міністр транспорту та зв’язку України Євген Червоненко.

“Солдат революції”, як часто він сам себе називає, зробив багато. Підписав із російськими колегами низку документів – угод, договорів, які, як кажуть дипломати, “дадуть могутній імпульс” розвитку співпраці українських і російських шляховиків і зв’язківців.

Але приїзд міністра в Москву, на жаль, увійде в аннали історії зовнішньої політики України зовсім з інших причин. За язик Євгена Червоненка ніхто не тягнув, але, очевидно, керуючись “вищими державними інтересами”, він повідомив журналістів, що із власної ініціативи відшукав у російській столиці головного скарбника екс-президента Леоніда Кучми Ігоря Михайловича Бакая і мав із ним бесіду. Ще український міністр помирився зі своїм візаві й ідеологом скандалу “викриття корупціонера Червоненка телеканалом НТН”, одіозним лідером ЛДПР Алєксєєм Мітрофановим.

Ігор Бакай знайшовся і навіть “засвітився”

За моєї пам’яті впродовж останніх двох місяців у Москву приїжджали десятки українських телевізійних груп у пошуках сенсації. Всі жадали зустрічі з Ігорем Бакаєм, якого розшукували Генеральна прокуратура України та київські “нишпорки”.

Його офіційно обвинувачують у зловживанні владою та перевищенні посадових повноважень. Навіть більше, з посиланням на МЗС України, багато політиків і журналісти стверджували, що в російські правоохоронні органи надіслано запит і прохання про екстрадицію Ігоря Михайловича Бакая в Україну.

За моєю інформацією з джерел, близьких до російського Інтерполу, Ігор Бакай “чистий” і як законослухняний громадянин України офіційно зареєстрований міграційними службами міста Москва та має дві офіційні адреси проживання: одну на Рубльовському шосе, другу – в дачному підмосковському селищі найбагатших людей Росії – “на Рубльовці”.

До того ж, російські прикордонні, митні та міграційні служби можуть на прохання компетентних органів надати інформацію: коли і яким авто з яким номером Ігор Михайлович перетинав російсько-український Державний кордон, що декларував і як заповнив міграційну карту.

Минулого тижня Ігор Михайлович, очевидно, образившись на інсинуації зі своєї історичної батьківщини, вирішив змінити громадянство з українського на російське. І цілком офіційно звернувся до російської влади з відповідним проханням.

Текст заяви має бути таким: В ... УВС міста Москва

“Прошу прийняти мене в громадянство РФ у спрощеному порядку. Мотиви, які спонукали звернутися з цією заявою...(такі-то)”.

Які мотиви мав пан Бакай, можна здогадуватися, але тільки не політичні. Ігор Михайлович точно не просив політичного притулку в Росії як лідер української опозиції, дисидент зі стажем.

Окрім того, заявник заповнює довгу анкету з 28 пунктів, де є запитання про те, чи притягували його до кримінальної відповідальності. Ба більше, кандидат дає підписку про справжність наданих документів і достовірність викладених даних і несе за це кримінальну відповідальність.

Несподіванкою для української сторони став такий факт. Минулого тижня адвокати Ігоря Бакая прийшли на вулицю Лєонтьєвскую, на якій розташоване Генеральне консульство України в Москві, та звернулися з клопотанням щодо свого клієнта. Ігор Михайлович вирішив відмовитися від українського громадянства. Хоча закони Росії передбачають і подвійне громадянство.

Як розповіли кореспондентові “друзі” з консульського департаменту МЗС України, адвокати, крім заяви, написаної власноруч Ігорем Бакаєм, принесли копії трьох паспортів – звичайного, іноземного та дипломатичного. Всі документи – нотаріально завірені, відтак адвокати мали право представляти інтереси свого клієнта. У “справі” було зазначено московські адреси Ігоря Бакая.

Але процедура отримання російського громадянства надзвичайна складна та забюрократизована. Відповідно до федерального закону “Про громадянство Російської Федерації”, Ігор Бакай може стати громадянином РФ після п’яти років проживання в Росії. Щоправда, для людей видатних і “за особливі заслуги перед Росією та заслуги перед народами, об’єднаними РВ, у здійсненні загальнолюдських ідеалів і цінностей” процедуру одержання громадянства можуть спростити.

Але в законі задекларовано підстави відхилення заяви про прийом до громадянства РФ. По-перше, це особи, які використовували підроблені документи або повідомили неправдиві дані; по-друге, переслідувані в карному порядку компетентними органами РФ або компетентними органами іноземних держав за злочини, визнані такими відповідно до федерального закону; по-третє, мають не зняту судимість; по-четверте, не мають законного джерела засобів до існування на день звертання із заявою про набуття громадянства Росії.

З огляду на те, що Ігор Бакай розпочав процедуру оформлення російського громадянства, він чесний, його не переслідують компетентні органи, в нього немає судимостей, а головне – він має законне джерело та засоби для проживання в Росії.

Крім численних документів, які представляє кандидат на одержання російського громадянства, є один, який видає держава, від громадянства якої він відмовляється.

Зазвичай ця бюрократична процедура тягнеться півтора-два місяці. В Україну в органи міліції надсилають запит, і в разі відсутності претензій, “претендентові” дають добро, позбавляють громадянства, і здобувач стає в довгу чергу на одержання бажаного російського паспорта з двома орлами на обкладинці.

Україна пам’ятає свого сина

За інформацією “Газети”, українська сторона відмовилася надати Ігореві Бакаю документ, у якому було б зазначено, що вона не має претензій до громадянина. Консульські чиновники, за нашими даними, порекомендували Ігореві Михайловичу повернутися у своє рідне місто Рівне (де він проживає, згідно з українським паспортом) й ознайомитися з претензіями, які має до нього Українська держава.

Здавалося б, процедурне питання закрито. В Україні багато хто хоче поговорити з Ігорем Бакаєм. До нього є запитання, від нього очікують відповідей. Винуватий він чи ні – вирішать ті, кому це належить за законом. І ніхто не має права навіть думати інакше. Адже salus populі suprema lex esto – благо народу – найвищий закон.

Але Євген Червоненко (якщо користуватися категоріально понятійним апаратом “тих, хто вижив у 1990-х і кого не вбили в бандитських “розборках”) “забив стрілку” Бакаєві в Москві “на Патріарших прудах” – там, де професор Воланд зустрічався з письменником Берліозом і поетом Бездомним (вибачте, але це наша фантазія, місця зустрічі сторони не розголошували).

У бесіді Євген Червоненко порекомендував Ігореві Михайловичу “надіслати в Київ адвокатів або виступити перед журналістами”. Заспокоїв, заявивши, що “той сьогодні доволі зручна фігура для того, щоб “закрити злодіяння інших людей”. І поспівчував Ігореві Михайловичу, наголосивши, що розуміє його, “оскільки він займався спробами нападу на нинішнього Президента, от, мовляв, йому і загрожує небезпека”.

За словами міністра, Бакай відмовляється від своєї причетності до багатьох справ, у яких його звинувачують. “От я йому й говорю: вийди і скажи це. Ти доволі зручний для тих, хто, закривши тобою тему, стане ледве не помаранчевим”, – наголосив міністр.

Що ж Росія?

Москва не видасть Ігоря Бакая. Росія має величезний досвід роботи з переслідуваними на батьківщині політиками та дисидентами з держав СНД. Наприклад, перший президент Азербайджану Аяз Муталібов давно мешкає в Москві, а в його рідній країні є державним злочинцем – хотів відібрати владу в законно обраного, нині покійного Гейдара Алієва.

До таких політичних, які знайшли притулок у Росії, належать колишній міністр держбезпеки Грузії Георгій Георгадзе, тривалий час у РФ проживала нинішній міністр закордонних справ Киргизії Роза Отинбаєва, прем’єр міністр Азербайджану Сурен Гусейнов. Політичні супротивники режимів туркменбаші, Іслама Каримова, Аскара Акаєва, покійного Гейдара Алієва завжди знаходили притулок у Російській Федерації з простої причини.

А для чого Росії був потрібний старий Муталібов, перший президент Азербайджану? Щоб знали в азербайджанській столиці, що в Москві мешкає проросійський харизматичний азербайджанець, претендент на президентське крісло.

Грузинська сторона, наприклад, ще за колишнього президента Едуарда Шеварднадзе вимагала видачі екс-міністра держбезпеки Георгія Георгадзе, звинувативши його в замаху на президента 1999 року. До того ж називала російським правоохоронним органам точну адресу проживання державного злочинця. Але Москва незмінно відповідала: “У Росії він не проживає”.

Іншими словами, РФ завжди підтримувала “кадровий резерв” політиків держав СНД, які знайшли притулок у Росії та яких переслідували на Батьківщині. В цьому сенсі Росія стоятиме стіною, щоб не видати Ігоря Бакая Києву. І стане Ігор Михайлович публічним і доступним тоді, коли російська сторона цього побажає. Напевно, ближче до весни 2006 року, коли Україна обиратиме новий парламент.

Надія помирає останньою

Як і американський “затворник” Павло Лазаренко, Ігор Бакай, звичайно ж, мріє, що в Україні настануть інші часи. Перебуваючи впродовж довгих років на самому вершечку владного Олімпу, завгосп адміністрації президента знає про те, що не все вічне під місяцем. Не за горами – нові парламентські вибори, й лише Богові відомо, хто насправді буде в Україні головним.

З огляду на те, що Ігор Бакай тривалий час курував в україно-російських відносинах “газове питання”, в нього є доволі багато друзів-росіян. Ну, хоча б тому, що московський офіс керівника “Нафтогаз України” в Москві свого часу був розташований на Старій площі (для людей непосвячених – це комплекс будинків ЦК КПРС, а нині – адміністрації президента РФ).

Колись Ігор Бакай заявив у інтерв’ю московській “Независимой газете”, що “всі заможні люди в Україні розбагатіли завдяки російському газу”, а добра половина українських парламентаріїв також годується тим-таки газом. Інший український політик, колишній спікер Верховної Ради Олександр Ткаченко розповідав авторові цих рядків про те, що “так звані вилучення російського газу (“Газпром” називав це злодійством) на території України” були санкціоновані обома сторонами, а гроші в Москву (відомі всім особи в Україні) возили валізами літаками з Донецька.

Як тут не згадати пана Мітрофанова, який тиждень тому на засіданні Державної Думи запропонував послати у Швейцарію спецзагін ФСБ, щоб убити екс-міністра атомної енергетики Адамова, котрий є носієм російських державних секретів, а його заарештувала швейцарська прокуратура та планує екстрадувати у США.

Я до того, що, мабуть, і в нинішній українській владі мало хто бажає, щоб Ігор Бакай повернувся в Київ і розповів про своє складне та неспокійне життя в Україні. До речі, екс-міністр внутрішніх справ, генерал-полковник Микола Білоконь також живе в Москві. Кажуть, що ходить у Большой театр, у Будинок музики, водить онуків у зоопарк. А що там Євген Червоненко розповідав “відказнику” Ігореві Бакаю, буде відомо, напевно, лише Президенту Вікторові Ющенку.

Магія викриття

Євген Червоненко знайшов у Москві Алєксєя Мітрофанова. Зустріч відбулася в стінах Державної Думи. Подивилися один одному в очі. Це робить честь українському політикові – за своє добре ім’я треба боротися.

Одіозний Мітрофанов був сам не свій і нагадував карася, якого смажать на сковорідці. Партійців ЛДПР було значно більше, ніж журналістів. Мабуть тому, що думали: величезний Євген Червоненко битиме пику маленькому і товстому Алєксєю Мітрофанову.

Між ними відбувся діалог

Розгублений Мітрофанов:

– Я людина, яка швидко приймає рішення . Мені надали інформацію – я вирішив урятувати людину.

Євгеній Червоненко:

– Так що там на плівці?

– Мене підставили люди, які мають російське громадянство. Хочу попросити пробачення в пана Червоненка та пана Порошенка. Щоправда, Москвою “ходить” багато копій того, що мені показали.

Потім “високі договірні сторони” потисли один одному руки і розійшлися.

Ігор Бакай – людина світу

До речі, відповідаючи вчора на запитання “Газети” під час прес-конференції в російському агентстві РІА “Новости” – чому в Росії перебувають люди, яких розшукують українські правоохоронні органи (адже Київська прокуратура висунула обвинувачення панові Бакаю, і, згідно з інформацією, українська сторона попросила здійснити екстрадицію Ігоря Бакая в Україну), – депутат Державної Думи Константін Затулін заявив:

Я принциповий прихильник того, що, коли в Конституції Російської Федерації є право на політичний притулок, то Росія, безумовно, має свідомо надавати таке право та не йти на повідку в найодіозніших режимів сусідніх держав, які вимагають своїх політичних вигнанців для того, щоб чинити незаконне правосуддя та репресії. Багатьох загальновідомих політичних діячів із країн СНД (Аяз Муталібов, Георгій Георгадзе) Росія дійсно нікому не видавала. Це ганьба , якщо політик вдається до політичного притулку в Росії, є політичним іммігрантом, а ми його, може, через надуманий привід видаємо опонентам. У ситуації з українськими біженцями Ігорем Бакаєм і Миколою Білоконем мені хотілося б бути впевненим, що вони є політичними біженцями. Водночас я не впевнений, що пан Бакай є політичним діячем.

Щодо екс-міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя, то він може претендувати на статус політичного емігранта. Але якщо я правильно розумію, то стосовно Ігоря Бакая не може йтися як про політичного вигнанця. По-перше, він був звичайним керівником компанії “Нафтогаз України”, а по-друге, він уже є громадянином Російської Федерації. Дуже сумно згадувати, як він одержав російський паспорт. Російський паспорт йому вручив у Києві Надзвичайний і Повноважний Посол РФ в Україні пан Черномирдін. У них там були якісь спільні газові справи, і як подяку за співпрацю Віктор Черномирдін зробив його громадянином Російської Федерації. Я думаю, що це незаконно. Про це розповідав сам Віктор Степанович.

Віктор Тимошенко,

власний кореспондент “Львівської газети” в Москві

http://www.gazeta.lviv.ua