Хотілось як краще, а вийшло… «Не Так!»

Кожен з нас колись вчився математиці. Хто краще, хто гірше. Але кожен щось з неї пам’ятає. Наприклад, існує такий досить часто вживаний метод доведення, який іменується «від протилежного», або латиною - ab absurdo. Щось подібне вибрала у якості виборчої тактики коаліція сил на чолі з есдеками. Тими, котрі з нуликом у дужках.

Видео дня

Вочевидь, придумати щось своє, оригінальне, їм не до тями. Ось і вдалися до того абсурду. Головне, щоб це було абсолютно протилежно діям нинішньої влади. Хоча тут одразу виникає питання. Влада, що сьогодні на Банковій, присягалась робити все не так, як за часів Кучми. Виходить, що наші винахідники-абсурдисти, аби протиставити себе нашоукраїнцям, мають робити все так, як це за часів Кучми.

То для чого називати свій міжсобойчик з негативним посилом – «Не Так»? Завжди краще називати речі позитивно. В нашому випадку це має звучати щось на зразок: «Так, як за Кучми». Та, пробі! Начебто вже стало аксіомою, що так, як за Кучми ні в якому разі не треба. Бо так, як за часів Леоніда Даниловича, не хочуть жити ті, хто голосував за Ющенка, але також і ті, хто обирав Януковича.

Хоча в цій справі є також інша проблема. Наміри у помаранчевих були, щоб там не казали, зовсім непогані. Ось тільки, як виявилося, з виконанням обіцяного вийшли певні негаразди. Іноді дещо не так, а подекуди навіть дуже не так. То що ж виходить? БлоК (блок Кравчука), мабуть, просто хоче виконати помаранчеву програму, але без похибок конкурентів.

Цікава річ! Виходить, наші «нетаківці» і є справжні помаранчеві? Просто про це ніхто не знає. Чекайте, тоді виникає зустрічне запитання: для чого вони з цією справою так довго тягнули? Треба було ще тоді, за часів Леоніда Другого, бандитів запроторити до буцегарень. Вкрадені заводи продати не за безцінь, а за грубі гроші. За «Криворіжсталь» виторгувати якщо не 24 мільярди гривень, то хоча б трохи менше. Бо ж інфляція була десь чи не 10%. І пенсії підняти не всередині вересня 2004 року, а ще з 1 січня того-таки року.

Ви ж тоді не в опозиції були. А при самісінькій владі. Перелічити ваші посади? Пан Медведчук – перша людина коло Президента, а може й перед ним. Точнісінько сірий кардинал! Такий собі Арман дю Плесі де Ришельє з Мазаріні разом. А гвардійці кардинала, панове Шуфрич, Шурма і інші, інші… Хоча після падіння короля багато хто із почту випарувався.

Лідер фракції есдеків пан Кравчук. Пані Довженко. Чи не вона керувала у нас в країні справами сім’ї та молоді? Їй і карти були в руки. То чому вона не впровадила виплату допомоги батькам новонароджених, ну, нехай не в 10-11 разів більшу, як з 1 січня, а хоча б у п’ять разів? І багато, багато іншого.

Чому ви, такі роботящі і професійні, не робили цього тоді? Боже ж ти мій, а якби воно все у вас добре виходило! Не так, як у цих незугарних помаранчевих. То ще раз запитуємо: чом, чом, чом?

А тому, мабуть, що не хотіли ви цього робити. Вам інше було в голові. Як ту «Криворіжсталь» подешевше продати, щоб зиск побільше мати. Як будиночки 3,4-поверхові у самих заповідних місцях побудувати. А хоч у Закарпатті. Ті місця вам найбільше до вподоби були. А можна і у Надвірнянщині. Он яку Синьогору зліпили і навколо. І Пуща, котра Водиця, теж була вам до смаку.

А як кримську землю за вашого керівництва добре продавали. І «Гліцинію» у Нижній Ореанді, і «Дніпро», і… далі можемо довго перелічувати.

Про пана Бойка теж багато можемо розповісти. Як то при ньому добре йшли справи у нас з росіянами. Чуть яка забаганка - пан Юрій напоготові. Реверс нафтопроводу «Одеса-Броди» - будь ласка! Бартер газу на транзит через «РосУкрЕнерго» - до Ваших послуг! Газовий консорціум. Що ще треба? І все - без краваток. Скільки біди наробила та безкраваточна дипломатія. Боронь нас, Боже, від неї.

З якого дива взялися гроші на розкрутку тієї республіканської партії, що очолює не так давно спечений герой України Бойко? Не з неба ж впали. На статки голови, навіть такої потужної компанії, як «Нафтогаз України» - не думаю, що це можна зробити аж так швидко. Така собі допитливість у мене виявляється щодо таких політичних біфуркацій. Не було, не було політичної сили - і раптом стало.

Іще одна непересічна і цікава політична фігура мається в цьому блоці. Найбільш східна, з Харкова. Проте народжена на Заході. Так, то є Степан Богданович Гавриш. Як його метляло по всіляких політичних усюдах. Був він таким собі вірним Санчо Пансою при директорові парламенту. При Олександрові Михайловичеві. Який Волков. З часом пан Степан заматерів, набрав поважного вигляду. Свою фракцію створив. Був заступником у Плюща.

А як завзято працював на майбутнього президента. Та не так сталося, як гадалося. Програв його фаворит. Хоч як нагинали той виборчий закон, а не нагнули. І не остання роль у цьому програші була зіграна Степаном Богдановичем. Було цікаво дивитися, як вигравав кандидат фізматнаук Ключковський у доктора юридичних наук Гавриша. Зрозуміло, в першу чергу тут спрацювала правда, яка була на боці помаранчевих. Але й фаху бракувало захисникам «того, що справедливий».

Взагалі слухати Степана Богдановича – все рівно, що вирішувати найскладніші ребуси. Кожне слово, що він каже, розумієш. Але як складе докупи, то не ймеш собі віри. Що то він хотів сказати? Одне слово, оратель. А фаховість того, як адвоката, аж як нагадує іншого Степана Богдановича. Ліходєєва з буглаківського «Майстра та Маргарити». Той був директором театру «Вар’єте». Це про нього гнусавив Азазелло: «Він такий же директор, як я - архієрей».

Тепер ми добре розуміємо, що то за таке «Не Так» сповідує БлоК. Якраз то справжнісіньке «так». Так, як за Кучми. А інакше і бути не може. Люди ж ті самі. Придивіться до них краще.

Найбільш показовою є постать Леоніда Кравчука. Я працював з ним протягом трьох років. Став представником в Росії до того, як його обрали Президентом. І пішли мене з посади посла після того, як він перестав бути першою особою в державі. Позитиву в його особі було багато. Вміння Кравчука пройти між краплями було дуже слушним для того складного часу. Але організатор він був ніякий. Впертості в діях мав він небагато. Більшість з того, що ми успадкували на сьогодні у стосунках з Росією, маємо завдяки не настійливості Кравчука. Довга лоза, або як каже більшість, чехарда посадовців, починаючи з прем’єрів, теж почалася з Кравчука. Тому його закиди нинішній владі щонайменше недоречні.

Яскравим представником кучмівської еліти є другий номер списку БлоКу – пані Довженко. У нас є «професійні українці», є «професійні демократи». Валентина Іванівна з лав «професійних радянських жінок». Близька подруга бувшої першої леді – Людмили Кучми. Зовні миловида, але дуже нагадує комісарш двадцятих років. А про її результативну роботу говорити приходиться небагато. Що вона, що наш синьо-білий омбудсмен Карпачова – одного поля ягоди. Велике надування щік і нульова рентабельність. 1 січня пані Довженко залишиться один рік до шістдесяти. То ж чи варто так пізно стартувати?

Але найбільш знаковою фігурою цієї команди маємо Віктора Медведчука, злого генія останніх років правління Леоніда Кучми. Відмовляти Медведчуку у величезній силі волі, цілеспрямованості, працездатності не варто. Складна доля, складне дитинство і юність. Відома справа з побиттям затриманого за часів його дружинницької діяльності. Дуже симптоматичною для розуміння цієї людини є його участь в процесі над Стусом. Якщо в Москві ще були якісь послаблення в цій справі, то в Києві з цим не гралися. Пам’ятаєте висловлювання Хікмета: «Коли в Москві ріжуть нігті, в Києві відтинають пальці». Адвокатами у справах дисидентів тут підібрали найбільш перевірених.

А потім з початку дев’яностих – стрімка кар’єра. Голова спілки адвокатів. 1996 рік – кандидатська. 1997 – захист докторської. Скажіть про це серйозному науковцю. Подив, більше того, гранична недовіра. Чи це з ряду: «Скоро робят - слепых родят». І того ж таки 1997 року – обрання народним депутатом України. Одночасно заняття бізнесом під благословенною орудою Валентина Арсентійовича Згурського.

За тим – перший заступник Голови Верховної Ради. Його гранично навальний стиль роботи призвів врешті-решт до гучної відставки, і на завершення – керування штабом Кучми. При ньому есдеки позалазили у всі щілини державної машини. Пана Медведчука називали успішним кризовим менеджером. Здається, більше всього у ці часи держава потерпала від тих його успіхів. Хтось точно підмітив: «Все є у есдеків. Структури, гроші. Але побачиш двох начільників партії - це наганяє повну відразу». Дійсно, для успіху есдеків бажано, щоб пани Суркіс і Медведчук якомога менше світились на широкому загалі.

На всіх каналах мало не із захватом показали, як пан Медведчук розказують з’їздівській аудиторії БлоКу аж дуже заяложений совєтський анекдот. Про незугарного радянського начальника. Той навіть після 1,5 літрів горілки зможе «руководить». Пан Медведчук зі своєю, притаманною лише йому посмішкою у вигляді ледь-ледь привідкритого гаманця, позловтішався над помаранчевими управлінцями. Ті, бач, і тверезі нічого не зроблять до ладу.

Шановний добродій Вікторе, закарбуйте у своїй свідомості. Краще з тим помаранчевим втратити, чим з Вами, роботящим і здібним, знайти. Саме так!

Головною характерною рисою панів есдеків є величезне неспівпадіння ідей соціал-демократії зі стилем і змістом діяльності їх центрального проводу. Цю течію європейського політичного руху ніколи не пов’язують з успішним бізнесом. За біблійним принципом: «Легше верблюду пройти через вушко голки, аніж багатому у Царство Боже». Це про них, про наших добродіїв з (нуликами).

Кожна з груп, що ввійшла у БлоК з такою руйнівною назвою, могла на щось розраховувати. Особливо «Жінки за майбутнє». Але їхня гендерна спрямованість зникла у цьому, щонайменше - дивному, об’єднанні. Тому їхнього одного проценту вже не буде. Не знаємо, що хотів сказати своєю республіканською інвективою пан Бойко, але, злившись, він, як на мене, втратив останній шанс. І шахтарська вдача пана Іоффе тут не допоможе.

Епатажність пана Шуфрича вже давно всім відома. Часто-густо це призводить до певних неочікуваних колізій. Днями в розмові з журналістами в нього вискочила дуже знакова фраза. Цитую не дослівно: «Завжди, коли дурні беруться щось робити, все у них виходить Не Так». Я не сумніваюсь у великій розумовій потенції пані й панів, що об’єднані у БлоКу, але щось таки хотів цим сказати вельмишановний Нестор Іванович. Чи може, якщо дещо перефразувати, то буде, як у не менш шанованого російського посла: «Хотілося як краще, а вийшло «Не Так».