Арсеній Яценюк: "Кабмін повинен вирішувати завдання, що поставлені Президентом, а не навпаки"

У свої трохи більше тридцяти міністр економіки Арсеній Яценюк стверджує, що у нього було мало часу для того, щоб заслужити повагу співгромадян. Незважаючи на інтелігентність, він дотримується радикальних ринкових поглядів і виношує власний план перебудови економіки

Тендерні війни

Коли представники Мінеко­номіки перейдуть від розмов про необхідність реформування системи держзакупівель до її ре­формування?

— Це недоспівана пісня. Єдиний варіант реформувати систему — до­лучити до цього процесу правоохо­ронні органи. Можна обладнати ко­жен кабінет, де відбуваються тенде­ри, відеокамерами, але доки хтось не потрапить за грати через порушення у сфері держзакупівель, ладу в ній не буде. Лише в цьому році за­гальний обсяг капітальних видатків держави становив 21 млрд грн. На наступний рік планується 3596 при­росту. Це без урахування закупівель державних монополій, які наразі та­кож підпадатимуть під дію відверто недосконалого закону.

- Екс-міністр економіки Терьо­хін також декларував боротьбу за чистоту системи. Але влітку ВР прийняла зміни до закону про держзакупівлі, які, по суті, зберегли корупційний status quo. Що плануєте зробити ви?

— Система держзакупівель, як, до речі, і її інфраструктура, наскрізь корумповані. Державні гроші зав­жди липнуть до чиїхось кишень. Пе­реконати народних депутатів у не­обхідності кардинального рефор­мування галузі буде важко. Йдеться, ще раз наголошую, про $5 млрд що­річного обігу. 10% цієї суми — це гроші, переконливіші за будь-які ар­гументи. За такі кошти можна не тільки голосувати, а й самому за­мовляти продукцію, розробляти тендерну документацію, виступати учасником торгів і акцептувати тен­дерні пропозиції. Не буду заглиблю­ватися в історію з прийняттям змін до закону про держзакупівлі. Скажу лише, що це відбулося не без участі

Мінекономіки, адже ніхто не подав президенту документи, які переко­нали б його скористатися правом вето.

- Зараз Мінекономіки дозво­ляє замовникам торгів розміщу­вати тендерні оголошення на власних сайтах. Чи не здається вам, що це суперечить діючому законодавству?

— Дозвольте запитати вас: яка різ­ниця, на якому сайті (сертифікованому в СБУ чи ні) розміщувати ці оголошення?

- Ніякої. Але чи погодиться з такою позицією Європейська консалтингова агенція, яка має відповідний сертифікат?

— Особисто я вважаю, що обов'яз­кова сертифікація сайтів з тендер­ними оголошеннями порушує антимонопольне законодавство. Най­ближчим часом надішлю відповід­ний лист на адресу АМКУ. Спротив з боку структур, зацікавлених у збере­женні існуючої ситуації, вже відчу­ваю, їм є за що боротися. За моїми оцінками, ціна питання — $4 млн на рік. Але я готовий до демонстрацій під Кабміном.

- Згідно з останніми законо­давчими змінами Тендерна па­лата України має право реко­мендувати замовникам застосо­вувати механізми закупівель у обмеженого кола і в одного учасника...

— Так, але більшість цих реко­мендацій ми не підтверджуємо. Як­би резолюції громадських органі­зацій носили імперативний, а не дорадчий характер, то органи державної влади були б просто непо­трібні. Якщо Тендерна палата України переймається ефектив­ністю витрачання бюджетних коштів так само, як і Мінекономі­ки, то ми обов'язково знайдемо спільну мову.

- Чи готові ви до того, що ТПУ, скоріше, почне звинува­чувати чиновників Мінеконо­міки в торгівлі дозволами на застосування виняткових ме­ханізмів проведення тендерів?

— Скажу максимально відверто — є питання і до Мінекономіки. Не хочу заглиблюватися, але я вже по вуха начитався оператив­них матеріалів з цього приводу. У всіх рильце в пуху. Знов підкрес­люю — гроші вельми великі. За­раз ми намагаємося дещо відкоригувати ситуацію, поки що про­цес іде. Але є не менш суттєва, ніж т. зв. «громадські організації», проблема — учасники та замов­ники. Неофіційно всі вони скар­жаться, але тільки-но звертаюсь до них за підтримкою, наштовхуюся на непорозуміння: мовляв, ми тут по накатаній працюємо, чого ти порушуєш спокій? У систему втягнуті усі — і замов­ники, і розробники тендерної документації, і контролюючі інстанції, і безпосередньо учасники. Останні, хоча і по­терпають від того, що досить часто тендерні специфікації готуються під конкретні фір­ми, але мовчать. Замовники — й поготів. До речі, коли Нац­банк почав самостійно займа­тися тендерами, то отримав 16 млн грн економії на загальній сумі 50 млн грн.

- Жодний міністр не спро­мігся подолати опір установ, які паразитують на системі держзакупівель. Чи в курсі цієї проблеми президент?

— Про наявні проблеми я до­повів прем'єр-міністру. Доповів докладно, в особах і цифрах. У Єханурова з цього приводу жорстка позиція. Думаю, що всі проблеми ми вирішимо на рів­ні уряду. Не варто передчасно перекладати проблеми з хворої голови на здорову. Кабмін має вирішувати завдання, поставле­ні президентом, а не навпаки. У будь-якому випадку — крові цим установам ми поп'ємо. Це я вам обіцяю.

Кредитні перегони

- Під час коригування держбюджету-2005 міністр фінансів Віктор Пинзеник заявляв, що економічний популізм закінчується, а держбюджет-2006 буде ва­желем економічного роз­витку. Якою мірою йому вдалося виконати обіцянку? — Закон про держбюджет іще не прийнято. Якщо орієн­туватися на пропозиції уряду, то особисто я можу констатувати 35% приріст інвестицій­них видатків. Це щось означає, враховуючи, що загальний приріст видатків неінвестиційного характеру становив лише 14%. Звісна річ, що в аб­солютних цифрах картина виглядає дещо іншою. Але, як-то кажуть, позитивна тенден­ція є.

- Чи подобається вам ідея покривати дефіцит держ-бюджету-2006 надходжен­нями від приватизації Криворіжсталі?

— Мушу утриматися від відповіді з огляду на професійну етику.

- Тоді перефразуємо запи­тання: чи не містить таке по­криття інфляційної небез­пеки?

— Згідно Маастрихтських угод, 3% дефіциту держбюдже­ту цілком прийнятні. Інша річ, куди спрямовувати цей дефі­цит. Особисто я докладаю мак­симум зусиль, аби він спрямо­вувався на безпосереднє гене­рування економічного зрос­тання, а не на фінансування со­ціальної сфери.

- У програмі соціально-економічного розвитку, яку розробило Мінекономіки, йдеться про стимулювання інвестиційної активності через капіталізацію держбанків. Чи підтримує таку ідею керівництво держави? — Президент Віктор Ющен­ко ідею капіталізації держбанків підтримав. Якщо нічого не змі­ниться, то протягом двох років Ощадбанк і Укрексімбанк отри­мають по мільярду гривень. Вже запланована капіталізація дер­жбанків на 700 млн грн.

- Чи не призведе це до за­гострення хронічної україн­ської проблеми — нецільового використання коштів? Тим більше, що вона вже ви­никала в Ощадбанку.

— Думав про це. Я добре знаю Морозова і Капустіна (го­лови правлінь Ощадбанку і Укрексімбанку. — Контракти)і переконаний, що поки вони керують держбанками, проб­лем не буде. Втім, якщо взяти будь-яку іншу державну устано­ву, дати їй гроші, то процедури контролю над нею будуть га­рантовано в тисячі разів гірші, ніж за банками. Банківське ря­тівне коло — базельські проце­дури. Крім того, часи змінили­ся. В Україні, слава Богу, вже не видають кредити за чиїмись ре­золюціями. Ризики адміністра­тивної роздачі кредитів ніве­люються законами, насамперед — загрозою кримінального по­карання. Щодо економічної складової, то вона, як на мене, проста. Інструментарій впливу держави на економічну ситу­ацію в країні обмежений дер­жавною власністю. Якщо йдеться про фінансовий сек­тор, то — двома державними банками. Уявіть собі, яку частку в банківському секторі вони займуть, якщо капіталізація кожного з них зросте на міль­ярд гривень. Впевнений, що нас не спіткає доля Польщі, яка фактично втратила національ­ну банківську систему, Не варто забувати, що, скажімо, фран­цузький банк навряд чи креди­туватиме українське село.

- А українські держбанки, за вашою інформацією, кре­дитуватимуть?

— Я вже сказав, що не буде ад­міністративного тиску на кре­дитну політику держбанків. Ми вже проходили видачу нецільо­вих кредитів за чиїмось розпо­рядженням. Але державна про­грама кредитування повинна запрацювати. Держава як акціо­нер мусить визначати пріори­тети кредитування на ринкових засадах. Я не бачу підстав не на­дати кредит під проект, який за­тверджений самим банком і, скажімо, кимось з аудиторів першої четвірки, тим більше, якщо ризики застраховані. Ро­зумію вашу іронію щодо креди­тування АПК. Є навіть такий жарт: кращий спосіб прогуляти гроші із задоволенням — зайти до казино, а спустити кошти на­певно — видати кредит агро­промисловому підприємству. Проте український АПК потре­бує інвестицій, екстенсивні тех­нології остаточно його похова­ють. Уже зараз можна констату­вати, що середня врожайність в Україні — 25 центнерів з гекта­ра, тоді як аналогічний показ­ник по ЄС (де грунти набагато гірші) — 70 центнерів. Я осо­бисто зустрічався з бізнесмена­ми, які (окрім заводів, газет, па­роплавів) утримують ферми. Усі вони працюють прибутково.

- Які ще галузі, на ваш по­гляд, варто субсидіювати?

— Перше і основне — авто­мобілебудування. АвтоЗАЗу по­трібно негайно в певній формі повернути пакет пільг. У цього підприємства була чітка і зрозу­міла інвестиційна програма, яка виводила Україну на зов­нішні ринки. Крім цього, необ­хідно підтримати літако- і суд­нобудування. Решта пріорите­тів мають бути розставлені в площині підтримки малого і середнього бізнесу.

- Яким чином, окрім кре­дитування, держава стиму­люватиме інвестиційний попит?

— Аналізував досвід інших країн щодо цього. Наприклад, поляки домовилися з Євросоюзом, аби до 2017 року їм нада­ли так званий «перехідний пе­ріод», залишили БЕЗ. Французи використовують прямі дотації — ЕІІК 8-11 тис. на створення одного робочого місця. У Вели­кобританії пішли шляхом звільнення стратегічно важли­вих підприємств від оподатку­вання. Окрім промислового субсидіювання та інвестицій­них програм підтримки екс­порту через державні банки, ми пропонуємо звільнити інвести­ційний імпорт від ПДВ або опо­датковувати його за нульовою ставкою. Це необхідно зроби­ти. Навіть незважаючи на сумну статистику, за якою в минулому році 37% інвестиційного ім­порту, звільненого від ПДВ, склали гральні автомати.

- 3 урахуванням курсу України до СОТ, питання звільнення інвестиційного імпорту від ПДВ є принци­повим для середнього бізне­су. Коли держава піде на цей крок?

— Особисто я пропонував внести цю норму в проект держбюджету на наступний рік. Але Віктор Пинзеник за­пропонував інший, абсолютно прийнятний варіант — виділи­ти пряму державну допомогу в розмірі 100 млн грн замість на­дання податкових преферен­цій. Міністр фінансів — прагма­тична людина. Для нього звіль­нення інвестиційного імпорту від ПДВ — це ненадходження до держбюджету. Крапка.

- Але ж хіба такі надхо­дження є?

— Треба дивитись. Скажімо, у випадку податкових надходжень, які нібито зросли після ліквідації БЕЗ і ТПР, сума умовно нарахова­них платежів становить 10,1 млрд грн. Лише в першому квар­талі цього року держава мала от­римати 1,4 млрд грн. Але ж це фікція! Умовно нараховані плате­жі і фактично отримані — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Однак Мінфін дотримується своєї ідеології, яка, безумовно, має право на існування. Якщо всі будуть дудіти в одну дудку і казати одне й те саме, то економічний блок уряду можна розпустити, лишити тільки одного міністра.

Робота над інфляцією

- Чим обумовлена пробле­ма скорочення сальдо рахунку поточних операцій України?

— Темпи зростання імпорту в поточному році практично не відрізняються від минулоріч­них: 29% проти 26%. Водночас темпи зростання експорту значно уповільнились — в ми­нулому році вони становили 40%, зараз маємо близько 6%. На засіданні уряду я наводив цифри, які вказують на те, що не варто пояснювати погір­шення експортних показників лише ліквідацією схем з від­шкодування фіктивного ПДВ. Ми з основними торговими партнерами України звірили статистику і припускаємо, що «ліві» експортні операції, спря­мовані на відшкодування ПДВ, становили лише 5-7%. Відніма­ємо цю цифру від 40%, зали­шається ще 33%. Наявна відсот­кова різниця (між 33% і 6%) пояснюється, по перше, скоро­ченням темпів приросту екс­порту, пов'язаним зі зниженням цін на металопродукцію на зов­нішніх ринках — з суттєвим, але, сподіваюсь, тимчасовим погіршенням світової еконо­мічної кон'юнктури. По-друге — скороченням експорту гото­вих нафтопродуктів. Українські нафтопереробні заводи або зу­пинилися, або суттєво зменши­ли обсяги переробки у зв'язку зі змінами в оподаткуванні вве­зення в Україну готових нафто­продуктів, їх стало дешевше ку­пувати, ніж виготовляти. По третє — з ліквідацією вільних економічних зон, що працюва­ли на експорт.

- Яких збитків завдала екс­портерам різка ревальвація гривні?

— Через ревальвацію та внут­рішню цінову нестабільність конкурентоспроможність їхніх товарів знизилася у середньому на 15%. П'ятивідсоткова реваль­вація гривні обґрунтовувалася як необхідний крок для втри­мання цінової стабільності. Як­що вже і порівнювати Україну з Китаєм (як це робили прихиль­ники ревальвації), то не варто забувати, що Китай десять років морочив голову Сполученим Штатам і ревальвував юань тільки на 2%. Україна ж, прово­дячи жорстку монетарну полі­тику, відмовилась від викупу ва­люти на міжбанківському рин­ку, підняла резервні вимоги та облікову ставку... Зараз виникає питання результату. А результат простий — ми не втримали ін­фляцію і вбили експорт. До ре­чі, аргументи щодо монетарної природи інфляції також видаються безпідставними. В індус­тріальних країнах рівень монетизації досягає 200%, в Україні він менший за 40%. Таким чи­ном, інфляція — це не провина НБУ. Економіка сьогодні здатна спокійно абсорбувати до 40%, і зростання грошових агрегатів не впливає на цінову стабіль­ність. На відміну від соціальних виплат і збільшення наявних доходів населення.

- У програмі економічного розвитку-2006 йдеться про необхідність створення пе­редумов для інфляційного таргетування. Яким чином Мінекономіки збирається сприяти впровадженню цього монетарного режиму?

— Ми провели конструктив­ну розмову з головою Нацбан­ку. Уряд ініціює підписання спільного з НБУ меморандуму щодо запровадження інфляцій­ного таргетування у 2007 році. Ідея таргетування наступна: на початку року уряд зустрічаєть­ся з центральним банком і ін­формує його про групи товарів, ціни на які зростатимуть. Нац­банк робить відповідні прогно­зи, виходячи з яких ми встанов­люємо цільовий рівень інфля­ції. Центральний банк, своєю чергою, маючи перед собою прогнози по експорту-імпорту, розуміючи змінність (незмін­ність) цін і тарифів, їхній вплив на продовольчий сегмент, ко­ригує власну грошово-кредит­ну політику. При цьому ні НБУ не впливає на Кабмін, ні навпа­ки. Меморандумом ми врегу­льовуємо виключно технічні процедури прогнозування і оперативні дії кожного учасни­ка у випадку зміни параметрів, встановлених на початку року. Зауважу, що в індустріальних країнах з розвиненим ринком цінних паперів заходи Центробанків впливають на інфляцію з мінімальним часовим лагом — шість місяців. В Україні обліко­ву ставку можна підняти хоч до 15% — ніхто з учасників ринку цього не відчує. Треба реально оцінювати ситуацію. Ми не мо­жемо застосовувати моделі розвинутих країн в українських реаліях. Будуватимемо власну, прийнятну в короткостроковій перспективі, модель.

- Яку роль в цій моделі ві­діграватиме уряд?

— Стримування інфляції че­рез регулювання цін, тарифів та податків. Передусім, через по­слуги державних монополій та державно регульовані ціни і та­рифи, наприклад, через ціну на газ. Але ні в якому разі не через ціни на продукти харчування, оскільки їх регулювання — аб­солютно неринковсі, по суті, є популізмом. Якщо говорити про податки, то в пропонованій мо­делі вони, з одного боку, абсор­бують кошти в держбюджет і стримують інфляцію. З іншого — стимулюють зростання цін, адже підприємства зазвичай за­кладають зростання податків в ціну продукції з метою отри­мання відповідного рівня рен­табельності. Важливий інстру­мент — ОВДП, що також абсор­бує гривневу масу. Ось і весь на­бір інструментів таргетування інфляції, який є в розпоряджен­ні уряду. Механізми фінансових і товарних інтервенцій присут­ні тільки на гербовому папері. Нещодавно із задоволенням пе­речитав Закон «Про державну підтримку сільського господар­ства». Там прописані такі гені­альні речі!.. Вказано, наприклад, що мінімальна закупівельна ці­на Аграрного фонду визначає­ться Кабміном, а максимальна — уповноваженим органом. За­лишається лише вписати назви фірм, які наповнюють держрезерв. Скажімо, на тому ж цукро­вому ринку механізм інтервен­цій був би дієвим за умови, якби економічні агенти знали, що в розпорядженні держави є певна кількість цукру, і якщо ціни бу­дуть занадто високими, то вона викине свої запаси на ринок. Навіть не обов'язково, аби держава здійснювала ці інтервенції, просто треба, аби всі знали про таку можливість. Загалом акту­альність впровадження інфля­ційного таргетування обумовлена тим, що зараз ні Мінеконо­міки, ні НБУ не мають достатніх важелів для втримання інфляції.

- Чи означає це, що ціни на газ не вдасться стримати? — У тому числі. Але підвищення ціни на газ об'єктивно неминуче. Нам важко запере­чувати друзям росіянам, що в РФ (одному зі світових видобувачів) газ дорожчий, ніж в Україні, яка його споживає. Для порівняння: в цьому році комунальний сектор Росії ку­пував тисячу кубометрів газу за ціною $36, наш, відповідно, за $33; російські бюджетними — за $36, українські — за $29; росіяни — за $31, українці — за $22. Так, пробачте, про що ми дискутуємо? Якщо утриматися від популізму, то відповідь на це запитання може бути тіль­ки одна — ціну на газ дове­деться підвищувати, а урядові — збільшувати субсидії для малозабезпечених громадян. До речі, якщо цього не робити, то не варто говорити ані про енергозбереження, ані про за­побігання реекспорту енерго­ресурсів. Україна — не Туркменістан, де газові плити працю­ють цілодобово, оскільки гос­подарям шкода сірників.

– Тільки-но уряд наражає­ться на непередбачене зрос­тання цін, він намагається зупинити цей процес адмі­ністративними методами. Чи будуть прийняті зміни до Закону «Про ціни і ціно­утворення»? Які гарантії, що Державна цінова інспекція остаточно не перетвориться на каральний орган?

— Державна цінова інспек­ція (в тій формі, в якій вона іс­нує) є рудиментом старої ра­дянської держави. Але ж там працюють справжні фахівці, і аби вони працювали нормаль­но, потрібно чітко виписати, чим вони мають займатися. Сфера їхньої діяльності має бу­ти обмежена контролем за ти­ми цінами, які держава або встановлює на правах монопо­ліста, або суттєво впливає на їх утворення, надаючи пільги чи дотації. Інспектори не повинні займатися, наприклад, ціною на м'ясо. Це нічого не змінить! Як, пробачте, її регулювати, як­що суб'єкти господарювання знов повигравали суди по СЕЗ? Якщо вони ввозять нібито жи­ву худобу десятками тисяч го­лів по нульовій ставці ПДВ, а фактично — йде безмитне вве­зення м'яса на законних під­ставах? Нещодавно я провів нараду з цього приводу, уважно вислухав точку зору представ­ників Державної цінової ін­спекції, з якої переписаний за­кон робить податкову міліцію в мініатюрі. Ми повернули за­конопроект «Про ціни і ціно­утворення» на доопрацювання і зараз намагаємося переформатувати роботу інспекції, на­повнити цю форму економіч­ним, а не каральним змістом. На засіданні уряду, присвяче­ному підсумкам роботи за дев'­ять місяців, уважно слухав од­ного губернатора. Він пишався тим, що відреагував на зрос­тання цін оперативно... Прий­няттям відповідної постанови.

- Чи отримає Україна ста­тус країни з ринковою еко­номікою, адже надмірне втручання держави в ціно­утворення було однією з претензій з боку Євросоюзу?

— Щодня зустрічаюся з по­слами європейських країн. ЄС зняв претензії щодо регулюван­ня цін після скасування всіх цих постанов щодо бензину, м'яса тощо. Зараз у Євросоюзу немає, по суті, жодних претензій. Пре­тензії є у представників окре­мих країн, які вважають, що сти­каються з проблемами на укра­їнській території. Вони переко­нують колег не підтримувати надання цього статусу Україні або утриматись від голосування. Втім, упевнений, що більшість країн нас підтримають.

Мушкетер економіки

- Ваші враження від управління Мінекономіки?

— Нацбанк більш керована структура — потягнув за важіль і процес пішов. У Мінекономіки ситуація дещо інша — потягнув і сидиш, чекаєш. (Посміхається.) Потім кричиш: «Мужики, хто там далі тягне!?» Чуєш у відповідь: «Зачекай, зараз зайдуть лю­ди!». Доводиться реагувати від­повідним чином. Є певні проб­леми, але більшість старої мініс­терської гвардії — правильні лю­ди. А ось молоді доводиться по­яснювати, чим адміністративна робота відрізняється від комер­ційної. Часу, на жаль, обмаль.

- Чому ви влаштували на посаду свого радника Сергія Яременка, з яким часто спе­речалися під час роботи в НБУ? Спрацював принцип корпоративної взаємодопо­моги?

— Навряд чи фахівець такого рівня як Сергій Олександрович потребував допомоги. На поса­ді радника він займається пи­таннями, що лежать в площині грошово-кредитної політики. Під час роботи в Нацбанку у нас склалися теплі стосунки. Ми дійсно часто сперечалися, але завжди знаходили порозу­міння. Впевнений, що в країні є двоє людей, які щось розуміють у валюті і гривні — Яременко і Гребеник.

- Вас вважали представником старої гвардії. Яким чи­ном ви вписались в гвардію Ющенко?

— То моє щастя, що я — не гвардієць. Намагаюся профе­сійно виконувати свої обов'яз­ки. Працюю, доки це подоба­ється великим. Якщо виникне ситуація, коли буду змушений піти, зроблю це тихо, не збира­ючи прес-конференцій. Не ме­ні коментувати рішення глави держави. Головне тепер — його не підвести. Можливо, не всі це розуміють, розчаровуються, але йдеться про перебудову ве­личезної економічної машини з населенням 48 млн. Перебу­дувати її за 9 місяців просто не­можливо. Ні, я розумію, що в світі немає влади, вартої любо­ві. Але ж нічого не варта та вла­да, яка не заслуговує на повагу. Я не збираюся залишати кра­їну, тут житимуть мої діти. По­вірте, є підстави реформувати економіку так, аби отримати повагу.

Наталія ЗАДЕРЕЙ, В'ячеслав ДАРПІНЯНЦ, «Контракти»

www.kontrakty.com.ua