Ющенко – як наживка для виборця
Як повідомило видання «І-репортер», у штабі НСНУ попередньо затвердили першу п’ятірку блоку НСНУ.
До неї, за даними видання, увійдуть Віктор Ющенко, Юрій Єхануров, Микола Катеринчук, Роман Безсмертний та Олег Рибачук. А напередодні партійна конференція київського осередку партії НСНУ затвердила звернення до Ющенка з пропозицією очолити виборчий список блоку «Наша Україна» на виборах до Верховної Ради України. Сам Президент раніше не раз заявляв, що не очолюватиме списку НСНУ, оскільки він має бути Президентом усієї країни, а не лише однієї партії. Але буквально кілька днів тому висловлювання глави держави стали не такими категоричними. “Оце питання я буду розглядати тільки через призму, якщо моя присутність в якомусь окопі добавляє до формування таких цінностей (цінностей Майдану. - Авт.), я буду в тому окопі. Незважаючи на те, скільки по мені буде випущено куль чи докорів”, – сказав В. Ющенко в інтерв’ю журналістам. І додав, що наразі остаточно ще не визначився з власною участю у виборах і планує прийняти рішення до 12 листопада, коли буде проведено з’їзд НСНУ.
Але, схоже, це лише хороша міна за поганої гри. Такі хитро завуальовані заяви Президента дають підстави припускати, що рішення вже прийнято. До цього рішення Віктора Ющенка наполегливо підштовхували “любі друзі” з “Народного Союзу “Наша Україна”. Роман Безсмертний, наприклад, не приховував, що “до останнього патрона” боротиметься за те, аби В. Ющенко очолив список НСНУ. “Ющенко має відповідати за тих, кого приручив”, - заявив Р. Безсмертний у Центрі політичного прогнозування нашої газети. Дуже смілива фраза. Але чи фактологічно точна? Бо часом, зважаючи на те, що говорить і робить Президент, виникає велике запитання: хто кого приручив? Якось Віктор Ющенко необережно сказав, що він дванадцять днів вибирав між Україною і друзями. І, мовляв, вибрав Україну. Героїчний, звичайно, вчинок для Президента. Особливо Президента Ющенка. І річ навіть не в тих колосальних помилках, яких останнім часом припустився лідер держави. Помилки допускають усі, просто одні мають на це більше право, інші – менше. Помилки Президента дуже дорого коштують, бо вони сіють у душах людей, які беззастережно повірили Ющенкові, зерна апатії і розчарування. Біда в тому, що не видно бажання ці помилки виправляти, аби запобігати новим. Президент все більше стає заручником свого партійного оточення.
Логіку “друзів” зрозуміти легко. Вони таким чином намагаються рятувати навіть не так підмочений рейтинг провладної політичної сили, як самих себе. Але, рятуючи себе, вони готові втопити Президента. Адже його участь у партійному списку передбачає як з юридичної, так і з моральної точки зору складення повноважень Президента. Не можна сидіти на двох кріслах. Якщо Ющенко погодиться балотуватися до Верховної Ради України, він мусить написати офіційну заяву, що в разі обрання депутатом подасть у відставку з посади Президента. Усі ми розуміємо, що йти з посади Президента Ющенко не збирається. Отже, його участь у списку – це лише фікція, великий обман виборців, які мають купитися на привабливе прізвище, - клюнути, як риба на наживку. Президента роблять приманкою, він знову має відіграти роль паровоза, який затягне у Верховну Раду “непрохідних” людей. Це ми вже проходили чотири роки тому, коли за широкою спиною Ющенка у списку були заховані сумнівні персонажі. Політолог Віктор Небоженко називає це явище “політичним паразитизмом”. До цього свого часу не додумався навіть Леонід Кучма, якого оточення вмовляло очолити список “За Єду”.
Не забуваймо, що нинішні вибори до Верховної Ради - це, по суті, вибори майбутнього прем’єр-міністра. Перший номер партійного або блочного списку автоматично претендує на посаду глави уряду з правом формувати цей уряд. Якщо Ющенко очолює список, але залишається Президентом, то виборець, який голосує за НСНУ, купує “кота в мішку”. Бо він не знає, кого потім партія запропонує на прем’єра. В НСНУ достойних і самодостатніх багато – Ю. Єхануров, П. Порошенко, Д. Жванія, Є. Червоненко… Те, що вони на час виборів заховаються за рейтинг Ющенка, не означає, що й після виборів вони залишатимуться у тіні.
Події річної давності засвідчили: український народ хоче, щоб влада вела з ним чесну і відкриту гру, Президент держави як гарант, як арбітр нації зобов’язаний забезпечити демократичні вибори, тобто рівні права і умови для всіх політичних сил. Такі обіцянки роздавалися на Майдані, за ці права боролися люди. Чому у “любих друзів” знову виникає бажання продемонструвати політичне шулерство?
Наталія БАЛЮК, "Високий Замок"