60 тисяч киян в екологічній небезпеці

Попри те, що Київ з кожним роком набуває дедалі більше, так би мовити, світських рис, притаманних розвинутим європейським містам, за обсягами промислового виробництва він, тим не менше, входить до шести найрозвиненіших індустріальних регіонів України. Тут налічується 518 великих і середніх підприємств, де працює 171 тисяча осіб, а темпи росту виробництва у першому півріччі становили 111,93 відсотка або 1,7 мільярда гривень у порівняльних цінах. За січень—червень 2006-го “важкий сектор” сплатив до державного і місцевого бюджетів понад два мільярди гривень податків. Але це лише один бік медалі, інший — дещо тьмяніший. За даними статистики, більшу частину надходжень забезпечують лише 30—40 відсотків суб’єктів господарювання, а третина — збиткові. Крім того, торік 433 підприємства викинули в атмосферу 7,9 тисячі тонн шкідливих речовин. І хоча їхня частка у загальному повітряному бруді незначна (лише 3,76 відсотка), техногенне навантаження на масиви поблизу промислових зон (яких у Києві 22) постійно зростає. Через недотримання меж санітарно-захисних смуг та розташування окремих виробництв неподалік житлових будинків понад 60 тисяч киян опинилися у екологічно небезпечних місцях. Як ці проблеми намагається розв’язати столична влада, розповідає заступник голови Київської міськдержадміністрації, депутат Київради Сергій Зімін.

— Ми бачимо перспективу столиці України як потужного мегаполіса з високоефективними у технологічному сенсі підприємствами. Нині завершуємо розробляти програму розвитку промислового комплексу Києва на інноваційній основі до 2011 року. Плануємо обговорити та ухвалити цей документ на сесії Київради у жовтні. Задекларовано такі головні принципи: оптимізація виробництв та розміщення підприємств із урахуванням екологічних аспектів; реструктуризація виробничих потужностей; налагодження випуску імпортозамінної, експортоорієнтованої продукції, що дасть змогу зробити дієвішим зовнішньоторговий баланс Києва та створити нові робочі місця. Почнемо з економічно неактивних підприємств, тобто тих, що практично не працюють. У рамках згаданої програми вже створили комунальне підприємство “Центр високих технологій та інновацій” — нині комплектуємо штат досвідченими фахівцями.

— Яке призначення цієї структури?

— Передусім вона допомагатиме підприємствам Києва освоювати нову високотехнологічну продукцію, тісніше зв’яже науку з виробництвом. Маємо все потрібне для переведення міської економіки на інноваційний шлях розвитку. Адже в столиці сконцентровано потужний інтелектуальний потенціал — 358 академічних, галузевих та спеціалізованих інститутів, де працює 64 тисяч учених. Є чимало високотехнологічних виробництв, скажімо в авіаційній, ракетно-космічній, суднобудівній, оборонній галузях, а також у сфері зв’язку і телекомунікацій. Розвинута інноваційна інфраструктура, налагоджена система сучасного менеджменту. А головне — всі учасники цього процесу можуть розраховувати на підтримку столичної влади. Раніше як було? З міського бюджету виділялися кошти лише на науково-дослідні роботи, а до впровадження їхніх результатів справа зазвичай не доходила. Тому надовго залягали на полицях ці розробки. “Центр високих технологій та інновацій” оцінюватиме їх із точки зору комерційної і соціальної привабливості, тобто визначатиме ціну ризику для потенційного інвестора і відповідність усіх ноу-хау потребам комунального господарства. А також залучатиме кошти з доступних джерел для того, аби дослідні зразки нової продукції поставити на потік.

— Що очікує промислові підприємства, які нині ледве виживають, до того ж мають шкідливі виробництва?

— Генеральним планом розвитку міста до 2020 року, затвердженим Київрадою ще 2002-го, передбачено ліквідацію зон так званого екологічного ризику. Визначено 48 шкідливих цехів і підприємств, які підлягають перепрофілюванню, перебазуванню або ліквідації. З них 13 уже не працюють з різних причин, 5 переведено зі своїх територій за межі Києва або в його райони. Взагалі майже 90 відсотків столичних підприємств використовують старі технології, споживають невиправдано велику кількість природних ресурсів, особливо енергоносіїв, займають великі площі, які здебільшого пустують, водночас працюючи лише на 20—30 відсотків потужності. До того ж виробляють продукцію, яка не користується попитом у нашому місті. Частина таких структур існує лише за рахунок того, що здає територію в оренду під складські приміщення та інші об’єкти невиробничого типу. Крім цього, промислові споруди малоповерхової забудови мають непривабливий вигляд. Залишати такі об’єкти в оточенні житлових масивів не варто — їх треба ліквідовувати.

— Як правило, слово “ліквідація” викликає у виробників занадто негативні емоції...

— І даремно, адже закриватимемо лише виробництва найвищих, першого та другого класів небезпеки. Прикладів успішного проведення таких операцій у столиці чимало. За останні роки закрито шкідливе виробництво пеніциліну на заводі медпрепаратів, яке було розташоване в центральній частині міста на вулиці Саксаганського. Нині це підприємство виготовляє готові лікарські форми. Згорнуто екологічно шкідливі виробництва на заводах “Радикал” та “Хімволокно”, що на території Дніпровського промвузла. Ліквідовано шкідливе виробництво кришталю на заводі художнього скла, що в районі Московської площі, Голосіївський завод будівельних матеріалів і конструкцій, який безпосередньо примикав до житлової забудови, дріжджовий завод на вулиці Глибочицькій. Нині розглядаємо можливість перебазування підприємств та окремих цехів, розташованих у житлових зонах та на землях водного фонду. Такої процедури вже зазнав завод “Укркабель” на вулиці Багговутівській. Його перенесено до Подільсько-Куренівської промзони. На Корчуватську з площі Перемоги “переїхала” Київська тютюнова фабрика (нині це підприємство з іноземними інвестиціями “Реємтсма-Київ”).

— Скільки у столиці ливарних виробництв і як вони вписуються у концепцію її подальшого розвитку?

— Сьогодні ливарні (а саме вони найбільше забруднюють повітря) мають два десятки промислових підприємств. Модернізовано лише вісім цехів — там встановлено нове обладнання, яке зменшує викиди в атмосферу. Решта таких допотопних виробництв працює лише на 10—20 відсотків проектної потужності і потребує нагальної реконструкції. Особливо допікають довкіллю “Більшовик”, “Київський мотоциклетний завод”, “Київпродмаш”, “Тодак”. Вимагаємо від керівників: або модернізуйте печі, або зупиняйте їх. У такому вигляді, як нині, вони столиці не потрібні. Причому, аби нас не звинувачували у волюнтаризмі, питання по кожному конкретному підприємству виносимо на громадські обговорення.

— Де і з якого приводу вони відбулися?

— Недавно радилися з киянами щодо плану перспективного розвитку промислової зони “Нижня Теличка”. Вони підтримали намір столичної влади зі створення на цій території (площею двісті гектарів) сучасного громадсько-ділового центру. Нині тут розташовано понад 80 підприємств переважно будівельної індустрії. Переселятимо їх поетапно без зупинки виробництв, що працюють. Одночасно вирішуватимемо соціальні, майнові, юридичні та організаційні питання, які виникатимуть в процесі реструктуризації. Шукатимемо разом з Кабінетом Міністрів та Київською обласною держадміністрацією золоту середину між економічною доцільністю існування таких шкідливих виробництв і екологічною безпекою довкілля. Адже з усіх осіб, які працюють у столичній промисловості, 45 відсотків (майже 75 тисяч) приїжджає на роботу саме з Київщини. Безперечно, переміщення, оптимізація, реструктуризація підприємств, окремих шкідливих виробництв — справа не одного місяця чи року. Ми ретельно вивчаємо ситуацію, що склалася в столичному промисловому комплексі, аби рішення стосовно кожного суб’єкта господарювання були виважені і обґрунтовані, а також не суперечили нормативно-правовим актам. Вишукуємо фінансові джерела для підтримки перспективних виробництв. Готові за потреби ініціювати зміни до чинних законів або домагатися ухвалення нових.

Володимир ГАЛЕГА, “Хрещатик”