Примите участие
в розыгрыше
1 кг кофе в зернах Участвовать
Приз
LadyCity

/Жизнь столицы

Новий Єрусалим

68

Місто - парк. Млосність розлита в повітрі. Попереду вічність... Тут можливі дівчата і морозиво, тільки не політика. Поетично-філософський дух міста визначає його історію. Захопивши Київ у 1240 році, татари розслабилися і незабаром припинили свої завоювання.

Вже з дванадцятого століття князі виносять свої замки з Києва у Вишгород, в Китаєве. Діяльне й агресивне козацтво влаштовувало свої столиці то в Чигирині, то в Батурині - де завгодно, тільки не в Києві. Сюди вони приїздили молитися.

Щоб не казали в Казані, Росія- це в першу чергу Москва. А Україна, щоб не пекли на Печерську, в першу чергу Дніпро. Росія формувалася москвичами, навколо Москви. Україна осідала на берегах Дніпра. Хоча найкращі з нас повсякчас прагнули втекти за Дунай. Все стає зрозумілим, як тільки усвідомлюєш, що Росія це - місто, а Україна це - річка. Київ - лише одна з пристаней на березі. Хоча, безумовно, в нашій історії він значив не менше, ніж Черкаси.

Проте насправді Київ поза політичною історією та фізичною географією. Часто цитують: "Київ- мати городам руським". І значущим є це насилля літописця над граматикою. Він не про історію казав. Про підсвідомість. І перекладати з церковнослов'янської це потрібно в Юнгіанському сенсі: АНІМА містам руським.

Ще повторюють, що Київ - другий Єрусалим. Другий тому Єрусалиму, з якого пішов до Риму Петро (Симон) чи Небесному Єрусалиму якого з волі Риму прагнув здобути Петро Пустельник? Другий Небесному та земному - підземний, підсвідомий, печерний.

Київ визначили: Андрій Первозванний своїм пророцтвом та Андрій Боголюбський своїм підпалом. Сакральна велич та політична ницість. Тому в Києві не зберігаються фортеці, на відміну від церков. Найдавніші топоніми - гори та печери (ніби й не про місто йдеться).

Київ люблять за провінційний шарм. За тишу і замріяність. Якимось дивом зберігся Маріїнський палац. Дача імпеатриці-матері. У дев'ятнадцятому та двадцятому столітті Київ уже не причал, а дача. В сімнадцятому році тут нарешті постав революційний уряд. (Який так і не спромігся нікого гільйотинувати і одразу втік до Вінниці.) Було б Скоропадському творити гетьманат нижче по Дніпру, може б, і втримався.

Через дев'яносто років українці знову зібралися до революції, та стали робити її чомусь знову в Києві - вийшов фестиваль. "Нас багато"- співали вони на майдані. "І ім'я нам - легіон", - відлунювало їм з Лисої гори.

Коли більшовики ще сприймали свою революцію всерйоз, вони влаштували столицю радянської України в Харкові, тому що Київ несумісний із революцією. Ні з соціалістичною, ні з національною. Тому столиця Рейхскомісаріату була в Рівному.

Цікаво прилетіти до Києва з Москви (як із Содома в Гомору). Московський аеропорт (їх там п`ять) переповнений різноликими юрбами, суєтою і суїцидом, тонкий істеричний присмак в повітрі. І от ви приземляєтеся в Борисполі. Столичний аеропорт. Співають пташки, запах трав, тиша і спокій, як на сільському цвинтарі. Зараз його прагнуть добудувати, збільшити потік літаків. Це небезпечно. Замріяні диспетчери марять потойбічним.

Київ не виринув зі своєї сонної трансценденції і тоді, коли в інституті шляхетних дівчаток розстрілювали одного за одним 120 тисяч людей. І тоді, коли мільйони гинули на лютезькому і букринському плацдармах. І люди в синіх петлицях, і спалені будинки, і підірвані заводи не цікавили духів тутешніх ярів і печер. 

Зайдемо до Верховної Ради - головного центру політичних інтриг і скандалів. Де взопрілі журналісти? Де депутати, що б’ються, де метушня царедворців, де життя? У коридорах тиша, можна сісти і добре виспатися, ніхто не потурбує.

Аж ось всі забігають, закричать, напружаться, спітніють у вирі боротьби… і все залишиться як було, при литовцях, при поляках, при москалях, при совєтах, при німцях, при помаранчевих, в Києві все як було.

Кияни - це селяни. В кращому випадку, дачники. Мій друг і брат Балашов якимось чином виграв вибори в Дніпропетровську (місті міщан), а згодом вирішив на тих же понтах балотуватися у Києві. Пролетів зі свистом. Тут міські примочки не канають.

Попередній мер був селюком. В адміністрації десять років стояв стійкий запах часнику. Мер подобався киянам. Він міг спотворювати Печерськ і Ярославів Вал як хотів, проте злетів одразу як замахнувся на Лису гору. Ми не знали цього. Генеральний план розвитку міста був найсекретнішим документом країни, проте прабабка-відьмачка застогнала в душі кожного київського селюка.

Київ - новий Єрусалим. Тут добре молитися, управляти звідси неможливо.

Якщо ми хочемо великого майбутнього для України, ми повинні подбати, щоб адміністративний, політичний, економічний центр держави був там, де неможливо відпочивати, неможливо займатися нічим іншим, крім політики. Наприклад, у Кривому Розі. Це сьогодні він кривий, але коли мої сирітки візьмуть його раптовою шабельною атакою, він перетвориться в “ріг достатку”. Головне - нічого не переносити з Києва. Нехай залишаться там Президент і Верховна Рада. Нехай залишиться там уряд. Нехай продовжують займатися самокопанням, пошуком сенсу, оптимізацією карми, чим завгодно, тільки не управлінням державою, поки не зостаряться і не помруть.

А керувати, нав’язувати і боротися будуть нові люди, з нової столиці, де не буде місця для саморефлексії, а лише для наполеонівських задумів і грандіозних авантюр.

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, спеціально для "КИЯН"

Ты еще не читаешь наш Telegram? А зря! Подписывайся

Наши блоги