Матвієнко: Опозиційна четвірка рухається

Приблизно місяця зо два тому назад українська опозиція (певний її сегмент, ясна річ) заявила, що збирається… об’єднуватися. Є такий вид спорту у наших опозиціонерів – об’єднуватися і роз’єднуватися. І знову об’єднуватися. На той момент мова йшла про чотирьох гравців – Фронт змін» під проводом Арсенія Яценюка, «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка, УРП «Собор» Анатолія Матвієнка та «Європейську партію» Миколи Катеринчука. В січні ми про це написали, а зараз – на початку квітня – вирішили організувати щось на кшталт «слідами наших публікацій»… Отож «Обозреватель» рушив до Верховної Ради і записав в кулуарах парламенту бліц з Анатолієм Матвієнком.

Слід додати, що нас також не менше хвилювало те, а чого, власне, так тихо? Мається на увазі: в парламенті і на вулиці. Рік тому Рада була свідком атаки димовими шашками і дощу з курячих яєць, від якого під парасолем ховався спікер Литвин. А під стінами парламенту у цей самий час проходили мітинги, де поруч стояли Тимошенко і Тягнибок (чомусь потягнуло додати рядок з радянської пісні: «и Ленин такой молодой, и юный октябрь впереди…»). Одним словом, початок президентства Януковича обіцяв бути отруєним всілякими протестними виступами, але вистачило антивладні сили не надовго. Все якось само собою згорнулось і принишкло. Про це ми «Обозреватель» також спитав у Матвієнка, і от про що дізнався.

- Пане Анатолію, як поживає ваша опозиційна четвірка?

- Ми рухаємося. Вийшлина необхідність обговорити організаційні засади, УРП «Собор» висунула свої пропозиції щодо того, що логічно було б взяти за основу документи «Фронту змін» як найбільш рейтингової політичної сили і на цьому будувати платформу для об’єднання. Аби визначитися, в решті решт, хто ми, і яку Україну ми будуємо – це з точки зору програмових засад. А щодо статутних, організаційних моментів, то тут також слід визначитись – чи ми будуємо чергову партію вождя, чи ми будуємо інструмент колективної думки, де є лідер, але він – перший серед рівних… Ось ключові моменти дискусії, яка ведеться на сьогоднішній день.

- І якщо дискусія буде успішною, чим все завершиться? З’їздом? Колективною заявою?

- Безперечно. Має, по-перше, прозвучати певна декларація з вуст лідерів, по-друге, після цього мають бути скликані з’їзди кожної з партій, на котрих будуть прийняті відповідні рішення і на яких будуть відібрані кандидати на об’єднавчий з’їзд, який вже де-юре поставить крапку у цьому об’єднавчому процесі. А далі – така саме робота на регіональному рівні, і за рік чи півтора пройде звітна кампанія, яка вже формуватиме єдине політичне середовище і його керівні органи.

- Як довго і як багато з’їздів… До виборів не встигнете.

- Я мав на увазі другу частину нашого об’єднання – адміністрування, без якого ми не зможемо пройти вертикаль зверху до низу.

- А Кличко між тим зі своїм «Ударом» заявив про бажання об’єднуватися з Яценюком. Тільки з ним, наскільки можна було зрозуміти, а не з усією компанією… Берете його до гурту?

- За «Фронтом змін» наразі – «пріоритет параду». Якщо зміниться конфігурація, то тоді буде видно. Щодо Кличка, то, наскільки я знаю, такої зустрічі між ним та Яценюком на сьогодні ще не було. Але для мене такий намір цієї політичної сили – тільки плюс, я вітав би подібні настрої.

- А як щодо «Нашої України»? Ви казали, що готові вести з ними перемовини, якщо вони позбудуться фюрерства…

- На жаль, перемовини якщо і йдуть, то хіба що з окремими представниками, але структурно – принаймні, на рівні УРП «Собор» – розмови іще не було. Хоча я чув заяву Наливайченка про те, що вони готові до об’єднання, і що таке єднання нібито відбувається «знизу». Мені, принаймні, ніхто з регіональних, місцевих структур такої інформації не надавав, бо це радше бажане, ніж дійсне. Ми відверто говоримо про те, що не можемо йти у фарватері Ющенка – він був і лишається яскравою особистістю, але він не може керувати партією. Це не є образою Ющенку, це моє глибоке переконання.

- Гадаєте, у Наливайченка є шанси наслідувати Ющенку і стати фактичним очільником «Нашої України»?

- Не знаю. Не хотілось би це коментувати. Нехай самі розбираються.

- Як ви загалом охарактеризували б стан справ в опозиційному секторі? Є Тимошенко з Тягнибоком, є ваше – ще досить аморфне – об’єднання, і це, власне, усе, чим можна похвалитися?

- Ну, ще ліві намагаються між собою об’єднатися, але то їхня справа… Дай боже також провести реформи партії «Батьківщина» - їхня ніша, думаю, лівоцентристська, хай би спробували там себе позиціонувати, це зняло б чимало проблем, в тому числі і з Тягнибоком. Тягнибок із Симоненко, думаю, чудово розуміють свою безперспективність з точки зору шансів, які в них є на те, аби стати лідерами правлячих партій. Але ще лишається їхній електорат, який за інерцією «ведеться» на крайні гасла – як ліві, так і праві… Наші ж претензії торкаються саме того, аби стати правлячою партією, добитися світоглядних змін в Україні.

- Це прекрасно, але згадайте події, які були рік тому. Під Радою вирували мітинги, опозиція намагалась зірвати ратифікацію харківських угод. Зараз – повне затишшя. В чому річ? Де всі?..

- Тимошенко занята зараз собою. Тягнибок – так само. Правоцентристські демократичні сили тільки почали шлях до єднання, тож на сьогодні є ненародженим тілом, яке не може продукувати ті чи інші дії. А друга складова, не менш об’єктивна: в суспільстві зараз – повна зневіра у всьому, але не треба сидіти та плакати з приводу того, що тобі не вірять, треба просто робити свою справу, і довіра повернеться. Тому я є прибічником того, що нам треба якомога швидше завершити усі об’єднавчі процеси, почати діяти і тоді довіра повернеться.

- Думаєте? Зараз, згідно соцопитувань, лише 29 відсотків респондентів виявили готовність прийняти участь у наступних президентських виборах…

- Оце і є підтвердження тієї кризи суспільної довіри, про яку ми говорили, ознака апатії… Суспільство зараз збайдужіле, розбалансоване своєї недовірою, разом із тим його рівень життя катастрофічно погіршується, країна може вибухнути будь-якої миті, і на цьому згарищі погріють руки лише негідники – ті, хто мотивований виключно матеріально…

- До виборів лишається півтора роки. Вони пройдуть за схемою «50 на 50», тобто за змішаною, партійно-мажоритарною системою?

- Очевидно, що так. Законопроект вже готовий, зараз мова йде про те, що цей документ потрібно обговорити, а потім вже вносити президентові на підпис. Я вважаю, що це правильна логіка, якщо мати на меті вдосконалення такого документу. Якщо ж цей законопроект приймуть у такому режимі, коли вже пізно буде щось міняти (як це було у 2010-му, перед місцевими виборами), то тоді просто станеться черговий злочин перед українським народом.

- Авторами законопроекту є депутати з Партії регіонів?

- Ні. Є комісія, створена президентом, вона працює під проводом міністра юстиції Олександра Лавріновича.

- Чи правда те, що Верховна Рада може розглянути питання про достроковий розпуск і – відповідно – дострокові вибори до Київради?

- Київрада тут може і своїми силами упоратись. Конфлікт, який там назріває, для мене є дивним, але водночас він є і об’єктивним, бо йде боротьба за Київ. Хоча хотілось би, щоб це була боротьба за киян, а не за можливість збагатитися у такому мегаполісі, як наша столиця.

- Просто це могла б бути генеральна репетиція для опозиції – на предмет того, хто «проти кого дружить» і хто які альянси створює…

- Швидше за все, вибори до Київради пройдуть одночасно з парламентськими. Як і вибори міського голови. Інша річ, якого саме голову обиратимуть кияни. Сьогодні ними керує аж ніяк не представник громади. Є необхідність у тому, аби в Києві була присутня державна влада, але не менші інтереси має і громада, і от якраз саме ці інтереси на сьогодні цілком проігноровані.