Блог | "Авдіївський котел": наші головні помилки
Стереотипи сприйняття є рятівним механізмом, необхідним для нашого виживання. У незнайомій ситуації вони дозволяють нам швидко прийняти рішення, обрати лінію поведінки, ґрунтуючись на попередньому досвіді і знаннях, підлаштовуючи спостережувану ситуацію під відомий зразок, - пише Юрій Костюченко у своєму блозі у виданні День.
Однак, ці стереотипи грають з нами злий жарт, примушуючи раз по раз повторювати минулі помилки, ігнорувати нові дані, посилаючись на минулий досвід. Ми хочемо вважати схоже тотожним, вважаємо близькі події найбільш ймовірними, ігноруємо незрозуміле, відмовляємося від довгострокового прогнозування, довіряємо накладам і обкладинкам більше, ніж змісту.
Ця ситуація, сприятлива для маркетологів і рекламістів, стає по-справжньому небезпечною в умовах кризи, коли хибні уявлення суспільства про себе (так звані автостереотипи), або про інших - своїх союзників, або що ще гірше - противників (гетеростереотипи), можуть відіграти фатальну роль.
Не можна побудувати успішну стратегію розвитку суспільства, якщо твоє уявлення про самого себе базується на міфах і помилках. Не можна перемогти противника, якого ти не знаєш, уявлення про якого побудовано на таких зручних, але примітивних стереотипах.
Наприклад, боротьба зі світовим тероризмом в особі ІДІЛ є настільки кривавою, наскільки і малоуспішною, в тому числі і тому, що наше уявлення про ворога в цій війні істотно неповно і неадекватно. Воно базується на помилкових стереотипах і ігноруванні зміненої реальності.
Виходячи із зручних стереотипів, ми помилково вважаємо ІДІЛ збіговиськом архаїчних маргіналів, які прагнуть повернути час, відтворити минуле. У своєму засліпленні ми наполегливо ігноруємо навіть очевидні факти: масову вакцинацію населення на підконтрольних ІДІЛ територіях, їхні системні інфраструктурні проекти, екологічне законодавство, використання ними розвідувальних і ударних безпілотників і багато іншого.
Читайте: В тилу "ДНР": ми бачили як готувався напад на Авдіївку
Крім риторики, ІДІЛ має небагато спільного з класичними ісламістськими радикалами, за лекалами яких ми їх помилково міряємо. Базою для ідеології ІГІЛ служить класичний баасізм та неотроцкізм. Вони не просто відкидають Старий світ, але будують якийсь новий, пропонують нову модель справедливого устрою суспільства. А ми не хочемо помічати, що маємо справу не з добре відомими "примітивними варварами", а з новою соціальною реальністю - високоефективною самоврядною групою осіб, штучно від’єднаних від колишніх культурних коренів, яка отримала необмежений доступ до потужних інструментів високотехнологічної цивілізації - фінансових, організаційних, інформаційних і технічних. Це нерозуміння вартує нам високих втрат у війні з ІДІЛ - найбільших серед усіх військових операцій такого роду. І без визнання реальності втрати будуть тільки зростати, а успіхи залишатимуться ілюзорними. Втім, майбутнього в ІДІЛ все одно немає - неотроцкістскі проекти історично приречені, під якою б риторикою вони не ховалися.
Схожу помилку робимо й ми, аналізуючи поведінку нашого противника - РФ в рамках постімперського дискурсу. Ми продовжуємо дивитися на світ очима Кремля, вважати, що "велика політика" робиться в Москві, а ми лише можемо героїчно померти в нерівній боротьбі з непереможним окупантом. Ми все ще глибоко недооцінюємо себе і занадто переоцінюємо роль і значення росіян.
А між тим, за три останні роки ми перехопили стратегічну ініціативу і змусили Кремль вести реактивну політику не тільки на пострадянському, але на глобальному просторі. На тлі цих змін тим безглуздіше виглядає завзятість окремих інформаційних агентів в простій трансляції новин і "аналітики" з російських ресурсів. Немає сенсу транслювати очевидне інформаційне сміття і відверті маніпуляції політичних лузерів. Ми зобов'язані бути генераторами власних новин і власних сенсів.
Схожа помилка сприйняття характерна і для російського суспільства: вони дивляться на нас крізь призму постколоніального дискурсу. У них немає для нас іншого гетеростереотіпу, крім "тупого, ледачого і жадного хохла". Це похідна від їх позитивного і настільки ж безглуздого автостереотипу "великодушного і непереможного руського богатиря".
Що бачать пересічні росіяни крізь свою "оптику", коли читають нашу пресу, соціальні мережі, стежать за нашими політиками? З їхньої точки зору, сьогодні у нас повний хаос, ніхто нікому не підпорядковується, ніхто нікого не чує, все сперечаються з усіма, авторитетів жодних, владу лають усі, трохи підштовхни - все розсиплеться. Рішення напрошується само собою (і вони неодноразово його озвучували): потрібно провести невеличку військову операцію, захопити що-небудь незначне, підняти шум у наших ЗМІ, і на тлі військової поразки ми в паніці самі звалимо свою владу.
А потім або до влади прийдуть проросійські сили, або почнеться суцільний хаос: "головне звалити Порошенко, а потім розберемося" - слухняно повторюють наші "патріоти" слідом за кремлівськими ляльками. Хаос, зрозуміло, для Кремля виглядає краще. По-перше, прокремлівський уряд доведеться взяти на негайне і повне утримання, а на це сьогодні ресурсів у Москви немає. По-друге, мета не в приєднанні, а в тому, щоб довести західним партнерам нашу неспроможність у державному будівництві, і таким чином отримати карт-бланш на перманентне "наведення порядку" і контроль пострадянського простору.
Читайте: Авдеевский ликбез для Трампа
Власне, за визнанням Захарченка, в цьому і полягав задум російських сил в Авдіївці: створити "Авдіївський котел", який призведе до зміни ненависного "київського режиму". Не вийшло. Тому що уявлення російських стратегів про нас виявилося хибним, заснованим на помилковому стереотипі, відірваному від реальності.
Цю помилку вони вперто повторюють вже не перший раз, але чи повинні і ми слідувати спотвореним московським уявленням? Характерно, що найбільш впертими у відтворенні кремлівських стереотипів є наші "войовничі патріоти", ті, чия агресивна риторика наповнена аналогічним московському мілітаристським і кримінальним сленгом. Саме схожість риторики виявилася індикатором поведінкової близькості.
І це найнебезпечніша помилка такого роду - наше слідування нав'язаним нам автостереотипам. Зокрема, наше сприйняття себе "малоросами", "молодшими братами", горезвісними "хохлами" з анекдотів. Навіть нав'язаний оперетковий образ "фашиста" - лише зворотний бік "молодшого брата" - безглуздого, істеричного, корисливого і схильного до зради.
Черговий провал задумів агресора свідчить, що ми змінилися. Радикально і кардинально. Зміни йдуть болісно, і ми як і раніше вразливі і далекі від стійкого стану. Є підстави припускати, що якщо поточну соціальну, економічну і політичну динаміку буде збережено, то за умови уникнення фатальних шоків, до більш-менш стійкого стану ми, мабуть, зможемо прийти не раніше, ніж через 15-18 місяців.
Перед лицем наявних загроз ми не можемо зупинятися, припиняти змінювати себе і суспільство, змінювати власну свідомість, уявлення про себе і світ.
Безпека безпосередньо залежить від колективної поведінки, яка залежить від стереотипів сприйняття. Російська агресія провалилася саме тому, що їх гетеростереотипи виявилися помилковими. Успіх нашого опору буде визначатися адекватністю наших уявлень про ворога. Наш розвиток залежить від того, наскільки адекватними будуть наші уявлення про нас самих, наскільки вони будуть вільними від помилкових уявлень про "традиції", дешевої демагогії і вбивчого популізму.
Нарешті, наше сприйняття політичної, історичної та соцікультурної реальності не повинно залежати від російських міфів. Ми маємо, нарешті, чесно поглянути на наше суспільство, зрозуміти самих себе. Зрозуміти, що ми - складні, ми - різноманітні, ми - сильні. І в цьому - запорука нашого успіху.
