"Він був сонечком, яке світило і зігрівало нас"

'Він був сонечком, яке світило і зігрівало нас'

"Розумний, добрий та справедливий. За свої 39-років – виховав трьох дітей, звів будинок, посадив сад. Для нашої сім’ї Володимир був надійною опорою, захистом, надією і впевненістю, що все буде добре", - говорить, згадуючи свого загиблого чоловіка, учасника АТО, старшого повітряного радиста 15-ої бригади транспортної авіації Володимира Момота, його дружина Ірина.

Майбутнє подружжя познайомилось один з одним на весіллі у спільного знайомого. Потім почали спілкуватись, а після майже трьох років зустрічей, вирішили одружитись. Ірина на той час працювала у школі, а Володимир завершував навчання у військовому інституті. "Володя з самого дитинства хотів бути військовим. По-іншому в його родині і не могло бути. Адже і дідусь, і тато все своє життя віддали війську. Я розуміла, що мене може очікувати: довгі відрядження, переживання, а у 90-роки самі знаєте, якою була ситуація в українському війську. Але все ж, це був вибір мого коханого, який я, безумовно, підтримала", - розповідає дружина загиблого.

Після весілля, молода родина Момотів почала своє спільне життя і облаштування побуту. Оскільки власного житла на той час не було, то жили у батьків чоловіка. Незабаром, у подружжя народився син Владислав. Це стало справжнім святом для молодого тата. "Володимир дуже зрадів появі сина. Він багато мені з дитиною у всьому допомагав. Буває, прийде втомлений з роботи, і першим ділом питає, із чим мені допомогти. Бавив нашого синочка, заколисував, а як Влад трохи підріс, то вчив його всьому, що вмів сам", - говорить Ірина Момот.

А вмів Володимир дуже багато. Жінка розповідає, що в її чоловіка були золоті руки. Все у домі, який Володимир почав тоді будувати, було зроблено його руками: "Буквально по кожній цеглині все сам робив. І плитку, і сходи, і дитячі меблі і майданчик. А ще, дуже захоплювався технікою, машинами. Цю цікавість прищепив і синові. Вони з ним разом розбирали двигуни, зібрали велосипед. А у Влада навіть мрія була: зібрати собі мотоцикла. Але, на жаль, вже не здійснена, адже він хотів то робити із допомогою батька".

Початок кар’єри військового льотчика був нелегким для Володимира Момота. У ті часи, початку 90-х, вильоти майже не здійснювались. Бракувало фінансування, а літальні апарати були у дуже поганому стані. "Вони разом з товаришами, з якими проходили службу, самостійно відновлювали літаки: фарбували, купували запчастини для автотранспорту і самостійно встановлювали їх у літак, робили все для того, аби літати. На таке здатні тільки фанати своєї справи", - згадує Ірина Момот.

Поступово стан справ у війську набув стабільності. Принаймні, було відомо на що чекати. Тоді ж родину Момотів чекав черговий приємний сюрприз. Народились дві донечки: Аліна та Каріна. "Це була просто невимовна радість для нас усіх: Володя радів, що тепер в нього є і донечки, а Влад – від того, що тепер має молодших сестер", - говорить дружина загиблого. Жінка додає, що вони тоді були щасливі і жили повноцінним життям. "Весь вільний час, який був у Володі проводили разом. Ходили у театр, виїздили на природу, у ліс, до річки. А востаннє, встигли з’їздити на море. Це був наш відпочинок якраз перед загибеллю Володимира", - згадує Ірина.

З початком війни на Сході країни, бригада, у якій служив Володимир Момот, виконувала завдання у зоні АТО. "Коли Володя дізнався про те, що йому доведеться здійснювати польоти в зоні бойових дій, він сприйняв це як обов’язок військовослужбовця і сумлінно виконував завдання. Хоча тривалий час не говорив, що літає туди. Беріг мене. Востаннє ми бачились ранком, того дня як Володя загинув. Ми попрощалися, він поцілував мене і доньок, обійняв Влада. І пішов. Ми і досі не віримо і чекаємо, що Володя от-от і зайде", - каже дружина загиблого.

"Ми телефонували один одному практично щодня. Володя казав, що усе добре, аби не переживала і що він скоро повернеться. Я йому вірила. А ще, ми вже спланували, що підемо всі разом до парку, на прогулянку. А під час нашої останньої розмови його хтось гукнув і він мовив, що йде працювати", - стримуючи сльози, згадує Ірина Момот.

Володимир Момот, разом з іншими членами екіпажу, збитого над Слов'янськом транспортного літака АН-30Б, загинув, не встигнувши вчасно евакуюватись. Пілоти, ціною власного життя, до останнього скеровували збитий літак за межі міста.

Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року,"за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу", Володимир Момот нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Держава допомогла родині загиблого в АТО Володимира Момота надавши квартиру та компенсацію. Дружина Ірина та троє дітей: 17-річний Владислав, 8-річна Аліна та 8-річна Каріна зараз мешкають у будинку, який почав зводити Володимир, але повноцінно ремонт ще не завершений, так як і квартира - також потребує ремонту. Дітям зараз важко і самотньо без тата, якого всі вони дуже любили. Вадим так як і батько буде військовим. Він завершує навчання у ліцеї, а доньки Аліна та Каріна ходять до школи, люблять співати та малювати. Вони швидко ростуть, тож потребують сезонного одягу і взуття. Не лишаймося осторонь, разом ми зможемо допомогти родині героя

МОМОТ ІРИНА МИКОЛАЇВНА 4188373026733672 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ!?

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Блог о жизниДопоможемо спільно