Казка про президентське крісло

Віктор Андрійович пройшов по президентському кабінету, сів у крісло та солодко потягнувсь. "Ох, були ж часи", - томно промовив він. Двері тихенько відчинились, до кабінету зайшов Петро Олексійович. "Ба! Що я бачу?! Вітя, ти часом нічого не переплутав? Що ти робиш у моєму кріслі?" - спитав Петро Олексійович та грізно насупив брові.

"А я тут ні до чого. Це Сазонов знов казку писав, та щось переплутав, мабуть сп’яну. Казав я ще тоді Наливайченку, що біда з ним. Тож бо й написав зараз він, що Віктор Андрійович у президентському кабінеті. І так стало. Бо мабуть колдун, я давно помічав таке", - поспіхом почав виправдовуватися Віктор Андрійович, та Петро Олексійович не дав себе збити.

"Ти не пересмикуй. Ну, написав хтось "у кабінеті", та стало по його – і що? Ти навіщо у президентське крісло поліз, га? Я тебе питаю – нащо тобі то крісло? Ти що, Яценюк до крісла президентського лізти?", - напирав він.

"А що, Сєня нормальний політик", - почав було Віктор Андрійович, але під важким поглядом кума замовк. "Арсеній Петрович – наш партнер по коаліції. Та, можливо, конкурент на президентських перегонах. Але тебе наші з Арсенієм Петровичем відносини не стосуються, зрозумів, Вітя?" - голос у Петра Алексійовича був важким, як металеві кулі, що виплавляють на заводах Ахметова. Саме таке порівняння спало на думку Віктору Андрійовичу, доки він крався до дверей. "То я піду вже", - тихенько спитав він и поспіхом вислизнув з кабінета.

За дверми роздався грохот, звук падіння тіл та радісний жіночій голос: "О це так завася деньок, на ловця звір біжить. Зараз я тобі…" За дверима було чутно сопіння, та глухі звуки ударів. Петро Олексійович якось непроізвольно почав рахувати – "Один, два, три, чотири, п’ять…" після чого було чутно, як впало щось важке, високе, побите на непотрібне. У двері тихо постукали. "Так, заходьте", - трохи нервно запропонував Петро Олексійович.

"А я до вас по справах", - до кабінету увійшла Юлія Володимирівна, протираючи кастета ганчіркою. "Є разговор що до кандидатури міністра енергетики", - відразу попередила вона. "Може, міністра екології?" - перепитав Петро Олексійович. "Можна і екології. До купи на здачу", - погодилась Юлія Володимирівна, та раптом замовкла, зосереджено дивлячись за спину Петру Олексійовичу. Він простежив напрямок погляду – Юлія Володимирівна дивилася на крісло. Вона уважно дивилася на крісло президента та мовчала. Але скільки було у цьому мовчанні. "Спалю. Спалю це крісло на хрен. Задовбали вже", - теж раптом прийняв рішення Петро Олексійович – "стула офісного придбаю. Гривень за триста. Дістали вже…"

Читайте все новости по теме "Политический блог" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости