"Коли я плачу, згадуючи чоловіка, Єгор мене заспокоює. Синок як і тато, теж хоче бути військовим"

1.4т

"Добрий, щирий та відвертий. Сім’я для нього була головним у житті. Хоч через роботу проводив з нами і не так багато часу, як того хотілося, але від цього спогади ще сильніші, адже кожна мить проведена разом, особливо під час відпустки з війни, була, мов остання", - згадує про свого загиблого чоловіка, учасника АТО, майора 30-ої окремої механізованої бригади Сергія Гордієнка його дружина Марина.

Майбутнє подружжя разом навчались в одній школі, але почали зустрічатись під час студентських років. А після закінчення свого навчання (Сергій навчався у Сумському військовому інституті артилерії) чоловік запропонував Марині стати його дружиною. "Я була неймовірна щаслива від цього. Сергій мені дуже подобався за свою принциповість, вміння відстоювати правду, допомагати у скрутній ситуації та ґречність. З ним було цікаво, надійно і затишно", - розповідає Марина Гордієнко.

Із дитинства Сергій мріяв бути військовим і все робив для того, аби здійснити своє бажання, хоча на цьому шляху його супроводжували і певні труднощі. В 1990-х роках його однолітки кидали навчання у військових закладах, військо скорочувалось, перспектив не було, однак чоловіка це не зупиняло. Закінчивши інститут, Сергій Гордієнко, по розподілу, був направлений на проходження служби до Новоград-Волинського. Туди молода родина переїхала вже разом, а невдовзі, раділи народженню сина Єгора.

"Сергій дуже радів появі сина. Допомагав мені, наскільки це було можливим. Адже робота забирала дуже багато часу, військовий сам собі не належить, тож мусить служити Батьківщині. А усі вихідні ми були разом. Їздили на природу, відвідували інші міста, зустрічались з друзями. Можна сказати, що на місці не засиджувались, відпочинок у нас був доволі активний. Єгор також дуже чекав вихідних і любив проводити час із батьком. Вони вдвох завжди знаходили чим зайнятись: збирали конструктор, катались на санчатах, грали у м’яч", - згадує дружина загиблого.

Також у Сергія Гордієнка було захоплення автомобілями. Його дружина каже, що це передалось чоловіку від його батьків, в яких було авто, а Сергія воно завжди дуже цікавило. "В нього мрія була купити і собі автомобіль. Він її здійснив, прикро, що багато і не поїздив на ньому, лише рік, а потім - загинув", - з сумом каже Марина.

Сергій Гордієнко був патріотом своє держави, завжди і у всьому відстоював свої переконання, вважав, що армію в жодному випадку не можна скорочувати і знищувати, як то планомірно робилося у нашій державі, адже був переконаний, що настане той час, коли країна потребуватиме захисту. Його думки виявилися пророчими. Цей час для країни і для нього настав. 30-ій окремій механізованій бригаді, у якій проходив службу Сергій, доручили прикривати кримській напрямок, біля Чонгару. І хоча вже тоді ситуація була доволі напруженою, телефонувавши дружині, Сергій завжди казав, що все спокійно і добре. "Знаєте, так роблять всі чоловіки. Я собі і уявити не могла, що там насправді відбувається. Дізнавалася лише все по тому, що передають у новинах. Лише приїхавши у відпустку, чоловік розповів деякі подробиці", - говорить Марина Гордієнко.

А потім почалась війна. Артилерійське з’єднання Сергія Гордієнка виконувало бойові завдання на Донеччині, біля Савур-Могили. На той час там йшли одні з найзапекліших боїв. В одному з них, під час ворожого артилерійського обстрілу, Сергій загинув. Через декілька тижнів, його тіло було знайдено місією "Евакуація-200". "Я не могла дотелефонуватись Сергієві. Почала дуже сильно переживати. Єдине, що було відомо, що його з’єднання вийшло на виконання завдань. І лише через декілька днів вдалося встановити, що трапилась трагедія і серед ймовірних загиблих може бути мій чоловік. Після того, як бої у тому районі вщухли, тіла наших воїнів змогли забрати. Серед них і був мій Сергій", - стримуючі сльози говорить дружина загиблого.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Сергій Гордієнко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Вдома в загиблого героя лишилась дружина Марина та 11-річний син Єгор. Хлопець дуже страждає від пережитого, хоча і не видає це на ззовні. "Він як і батько, все тримає у собі. Щодня згадує свого тата, але не плаче. А коли плачу я, то старається мене заспокоїти, і каже, що все буде добре і маємо жити далі. Синок як і тато, теж хоче бути військовим", - розповідає Марина.

Держава допомогла родині загиблого в АТО Сергія Гордієнка, виділивши компенсацію та житло, в якому триває ремонт. Також син Сергія – Єгор, швидко росте. Тож є потреба у взутті і сезонному одязі. Давайте разом допомагати синові героя.

ГОРДІЄНКО МАРИНА ВІКТОРІВНАMARYNAHORDIIENKO 4188370023506747 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?!

Читайте все новости по теме "Блог о жизни" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости