Щоб потрапити на суд над убивцями Гонгадзе, журналісти пішли на штурм

9 січня в усій країні був законний післяріздвяний вихідний. Однак чомусь в безлюдному Апеляційному суді саме цього дня суддя Ірина Григор’єва вирішила продовжити досудове слухання по справі Гонгадзе.

Нічого з цієї затії не вийшло. Натовп роздратованих журналістів, яких не пускали висвітлювати хід справи по вбивству їхнього колеги, почали з боєм прориватися до зали. «Ви перешкоджаєте виконанню журналістських обов’язків, це кримінальна стаття! Припиніть виконувати злочинні накази!», - кричали журналісти, натискаючи на охорону.

Весь цей безлад відбувався біля клітки з підсудними. Вони затуляли обличчя від камер, щоправда, обвинувачений Костенко так і не зміг приховати сумну посмішку. Зміст фрази «про злочинні накази», що вигукували журналісти на захист своїх прав, йому був зрозумілий, як нікому.

Нарешті, представники ЗМІ прорвали оборону. Потерпіла Мирослава Гонгадзе, поправляючи зачіску та одяг, зім’ятий у натовпі, перетнула забитий народом тісний зал. Зрозумівши, що в такій тісняві сісти на своє місце вона не зможе, дружина Георгія змушена була перелазити через стіл.

Адвокат обвинуваченого захоплено посміхнувся та посунувся на краєчок лави. Мирослава приземлилася поряд. «Я, потерпіла, змушена сидіти на одному стільці із захисником вбивці. А сам обвинувачений сидить біля мене в районі метру. Це якийсь абсурд», - обурювалась Мирослава.

Хоча інакше бути не могло, оскільки для найголоснішої справи десятиліття в Апеляційному суді, певно, знайшли найменшу залу. Якби «клітка» для підсудних могла б ще когось вмістити, певно, туди теж би «підселили» когось, кому не дісталося місця. Журналісти посідали на підлозі, щоб з місця судді хоч трохи було видно учасників процесу. Проте це не допомогло.

Суддя Григор’єва окинула байдужим поглядом залу й заявила, що «напружена атмосфера заважає їй продовжувати процес», тому журналісти мають звільнити приміщення. Ані бійка під дверима зали засідань, ані строкатий людський килим на підлозі зали, де яблуку ніде було впасти, не здивували служительку Феміди. Вона (не Феміда - Григор’єва) чудово усвідомлювала, який інтерес представляє для журналістів справа Гонгадзе. Тим паче, схожу картину можна було спостерігати на попередньому засіданні, з тією лише різницею, що журналісти цілим натовпом простояли увесь день за дверима судової зали. Не проривалися, лише обурювалися. Дали суду можливість виправити ситуацію, підшукавши більшу залу. Однак нічого не змінилося. Здається, це було свідоме рішення адміністрації суду. Питання лише, які мотиви цього глуму?

Далі на місце подій прибула міліція, яку викликали журналісти. Кореспондент НТН Осман Пашаєв написав заяву про порушення Кримінальної справи проти осіб з охорони, що заважали проходу працівників ЗМІ на відкрите судове засідання, тобто перешкоджали діяльності журналістів. Ті, в свою чергу, написали рапорти, що журналісти порушували правопорядок.

Ось так і розпочався суд по справі Гонгадзе – одразу з порушення закону і скандалів. Здається, такого хаосу вітчизняні суди ще не знали. Суддя прийняла рішення про відкритий процес? - Прийняла! А відкритий процес передбачає присутність всіх бажаючих, без жодних обмежень? - Звісно! Проте до зали вибірково пускали виключно операторів та фотокорів на п’ять хвилин, натомість принципово не пускали журналістів. Картинка, яку за короткий час встигав зняти оператор, не вносила жодної ясності в те, що відбувалося за закритими дверима. А яку інформацію можна почерпнути з фотографій?

Почались по-дитячому наївні пояснення. Заступник голови Апеляційного суду пан Глос на першому засіданні 19 грудня заявив журналістам, що Апеляційний суд лише будує приміщення, де вистачить місця для журналістів, а судова зала №3 ледь вміщує учасників процесу. «Через журналістів я не буду зривати графік судових засідань, щоб виділяти більший зал», - пояснив Глос. Проте напроти зали № 3 є зала № 5, яку можна назвати «парадною залою» Апеляційного суду Києва. 19 грудня зала на 200 посадочних місць цілий день пустувала.

«В цьому залі немає грат на вікнах та клітки для підсудних», - пояснив Глос на резонне запитання, чому резонансну справу, від перебігу якої значною мірою залежить імідж України за кордоном, не можна слухати в цивілізованих умовах. Щоправда, щирим це пояснення важко назвати - в цьому ж залі свого часу слухали справу УНСО. Тоді теж грат на вікнах не було, а через літню спеку вони були розриті навстіж. Що ж стосується клітки - її завжди можна встановити, як встановили два роки назад для унсовців.

До речі, в Апеляційному суді кореспондент «Обозу» випадково зустрівся з суддею Василенком, який став відомим після порушення кримінальної справи проти Кучми. Почувши аргументи Глоса, суддя зробив круглі очі: «Клітка для цієї зали існує, вона знаходиться у підсобному приміщені. Встановити її - справа однієї години. Я в цій залі особисто слухав кримінальні справи, і з кліткою не було жодних проблем», - зауважив Василенко.

Щоправда, Глос навів журналістам ще один аргумент: вказав на балкон «парадної зали», де дівчата робили ксерокопії, підшивали якісь папери, виконували іншу технічну роботу. Після цього Глос продовжив свій плач Ярославни про те, що суду не вистачає приміщень, ось і довелося сюди перевести частину канцелярії. Уявляєте, в Києві не вистачає просторих приміщень для проведення судочинства, й люди задихаються в тісних закутках судових залів, а тим часом адміністрація Апеляційного суду віддала єдину в Києві цивілізовану судову залу для роботи канцелярії! Хіба це не злочин проти правосуддя!

Між іншим, 9 січня був вихідним днем, і канцелярія не працювала. Що в цей день забороняло проводити процес в просторій залі – невідомо. Тому і сталася тіснява. Цікавість публіки підігрівалася самими учасниками процесу. Масла у вогонь підлив представник Лесі Гонгадзе Андрій Федур, який заявив, що підсудні в усіх питаннях підтримують рішення прокурора. Зразу постає логічний висновок: невже по справі проходять такі ж «стрілочники», як Вередюк - у справі вбивства журналіста Александрова? Невже це хочуть заховати від преси, а, отже, - від суспільства?

Щоправда, суддя Василенко вважає, що причина значно банальніша: суддя Григор’єва боїться, як вогню, журналістів. Їй, мовляв, з такою публікою працювати некомфортно. Зробити засідання закритим суддя теж не може, бо тут немає неповнолітніх, зґвалтованих та державної таємниці. Ось й вирішується питання маленькими хитрощами – начебто зал замалий.

Найсмішніше, що попри скарги та обурення представників ЗМІ, які лунали 19 грудня, наступне засідання суддя призначила провести в цьому ж тісному залі. Журналісти навіть звернулися з відповідною скаргою до Президента України, адже справа перебуває під його особистим контролем. Не допомогло. «Я звернуся до Апеляційного суду міста Києва, щоб засідання було відкритим. Громадськість повинна знати, що відбувається в суді», - пообіцяв Ющенко на своїй прес-конференції. Однак в даному випадку суд продемонстрував повну незалежність від Президента, тож 9 січня журналістів чекало те саме знущання…

45 хвилин, які суддя виділила журналістам на те, щоб вони покинули залу, розтягнулися на дві години. Журналісти зал не покидали - суддя не продовжувала засідання. В цей час стало можливо поспілкуватися з учасниками процесу. Думка адвоката Федура давно відома, він вважає, що справу треба відправити на дорозслідування й віддавати в суд лише тоді, коли в справі з’являться прізвища замовників. Федур навіть подавав відповідне клопотання, яке відхилили. Наступне клопотання, яке збирається подати Федур, - це виклик на судовий процес низки свідків. В списку такі прізвища, як Литвин, Мельниченко, Кучма і навіть голова Верховного Суду Маляренко та Президент Віктор Ющенко. Пояснити мотивацію Федур пообіцяв під час оголошення клопотання.

Дружина Георгія Гонгадзе Мирослава висказала свою думку стосовно процесу. «Підсудні вбивали Георгія. В справі, з якою я ознайомлювалась, достатньо доказів їхньої вини. Щоправда, відсутні головні персони - Пукач, який душив Гонгадзе, та замовники вбивства, їхні прізвища відомі. Наша задача, щоб ці люди повстали перед судом», - заявила Мирослава.

Зараз на лаві підсудних - три особи. Олександр Попович - водій автомобіля, в якій бригада з генералом Пукачем завезла в ліс під Білою Церквою Георгія. До речі, йому Пукач доручив викопати могилу. Також Валерий Костенко, який на той час був керівником відділу кримінального розшуку, і керівник чергової частини Микола Протасов. Через деякий час після вбивства в «нагороду» Костенко отримав звання майора, Протасов - підполковника, а Попович - капітана.

Мирослава Гонгадзе думає, що ці люди не усвідомлювали, що везуть Георгія на смерть. «Мені здається, вони думали, що ліс, щойно вирита могила – це спосіб полякати, як у фільмах. Душив безпосередньо Пукач. Однак це не звільняє інших від відповідальності. Вони могли відмовитися виконувати злочинні накази Пукача, той 4 хвилини душив Георгія, й ніхто не перешкодив вбивству. За це треба відповідати», - розповіла Мирослава.

До речі, двоє з підсудних на час вбивства були зовсім молодими. Костенку було 25, Протасову 26. За словами Мирослави, Костенка колеги характеризують як надзвичайно сумлінного працівника міліції, який в молоді роки дослужився до керівника «наружки». «Мати його мені дзвонить інколи. Розповідала, що всі ці п’ять років її син дуже переживав, був сам не свій. Вона дзвонила мені напередодні, запрошували зупинитися переночувати в неї. Каже: кімната Валери вільна. Ви уявляєте, який жах!», - розповідала Мирослава.

За словами Мирослави, підсудні особисто написали зізнання. Щоправда, в справі відсутні будь-які прізвища замовників, бо підсудні стверджують, що ними керував безпосередньо генерал Пукач. У справі обвинувачені пояснюють, що той особисто, зі звірячим виразом обличчя, душив Георгія спочатку руками, а потім – ременем. Потім тіло облили бензином й залишки закопали. Начебто потім Пукач особисто перепоховав тіло в таращанському лісі. Костенко й Протасов виконували роль підсобників: допомагали затягнути журналіста в автомобіль, який Георгій прийняв за таксі, скрутити руки, одягнути наручники, витягти з машини…

Самі підсудні спілкуватися з журналістами відмовляються й затуляють перед камерами обличчя. Чомусь двоє з підсудних з березня минулого року - під вартою, а третій - «водій» Попович - на підписці. Адвокат Костенка Юрій Григоренко вважає, що це - несправедливо: «Адже вбивали троє, однак пояснити вибірковість не зміг». Представник потерпілої Валентина Теличенко пояснила по-своєму: «Всі підсудні активно співпрацювали зі слідством. Хтось, очевидно, активніше». Взагалі адвокати підсудних не щедрі на коментарі. Григоренко, зокрема, відмовився розповісти, на яких аргументах буде базуватися захист. Зауважив лише, що викликати свідків з відомими прізвищами в суд він не збирається.

Але найдивніше в цій справі - відсутність мотивів вбивства. За словами людей, які знайомилися зі справою, мотиви в ній геть відсутні. Це можна зрозуміти, адже пошук мотивів обов’язково привів би до розмови про замовників. Схоже, такого бажання у суду немає, як не було і у Генпрокуратури. А без громадського контролю, без присутності журналістів на процесі, суд може собі дозволити не заходити так далеко у пошуках істини. Може, це є відповіддю на питання, чому журналістів так неохоче знайомлять з перебігом справи Гонгадзе.

Закінчилось судове засідання досить дивно. Після перерви виявилося, що до «клітки» не повернувся Протасов. Конвой заявив, що підсудному стало погано, тож довелося викликати швидку. Судді подали на стіл довідку. На лицьовій стороні бланку було написано, що у Протасова гіпертонічний криз, на тильній - красувалася емблема лікувального центру «Довіра». Коли журналісти дізналися в довідці телефон «Довіри» і зателефонували в лікувальний центр для пояснень, на іншому кінці дроту відповіли, що клініка займається виключно проблемами… ожиріння.

До речі, гіпертонічний криз - це та хвороба, на яку найчастіше скаржаться судді, щоб закрити або перенести судове засідання. Тож в цій ситуації чомусь здається, що вся ця історія з серцем Протасова - просто чудовий привід закрити засідання 9 січня. Наступне засідання призначене на 23 січня. Навіщо стільки чекати, суддя не пояснила, зрештою, вона не зобов’язана. Проте Мирослава Гонгадзе була засмучена. Так довго перебувати в Україні вона не може, потрібно повертатися в США до дітей та до роботи.