Де взяти грошей?

З таким запитанням кореспондентка "Експресу " чіплялася до власників шикарних іномарок — людей, фінансовий стан яких явно не викликає занепокоєння

...Ось і літо. Для ба­гатьох українців, на жаль, клятий час. Де взяти до­сить грошей, аби діти гар­но відпочили на каніку­лах? А щось новенького у гардероб прикупити, відпочити на березі моря? А молодої городини щодня поїсти, здоров'я попра­вити? На все потрібні гроші, гроші, гроші!

І працювали, здавалося б, цілий рік, щось там відкладали, заощаджува­ли, у чомусь собі відмов­ляли, а грошей все одно ой як бракує.

А чому так? Адже перед очима кожного з нас — шикарні іномарки, влас­ники яких у дорогих костюмах (якраз вартість пу­тівки на Багами) показово демонструють брак будь-яких проблем. Де ж вони стільки грошей беруть? Невже чесно заробили? Нехай навчать! Ось з та­ким редакційним завдан­ням вирушила я у місто.

...Як знайти власника іномар­ки, вартість якої перевищує ціну моєї квартири? Йду в традиційні місця збору — дорогі нічні клуби, розкішні ресторани та готелі. На полювання за товстосумами!

...Майданчик біля шикарного нічного клубу, де дуже бракує попереджувальної таблички "Без тисячі доларів вхід заборонено!"На автостоянці — прямо філіал авто шоу у Детройті: величезніджипи, довжелезні "Мерседєси", останні БМВ... Місце то треба. Проходжу повз колону "крутих" іномарок. У деяких з них дрі­мають молоді чоловіки, які зо­всім не схожі на бізнесменів. Стукаю у віконечко величезногочорного джипа. Хлопець років двадцяти сонно глянув крізь скло на мене і навіть не відчинив вікно. Зрозуміла, що спілку­ватись зі мною у нього бажання немає. Підходжу до іншого авто­мобіля, у якому також розлігся молодий чоловік. Поговорити з ним було простіше — віконечко він залишив відчиненим.

Розповіла йому про своє ре­дакційне завдання, про те, що цікавлюсь у власників дорогих авто, ким і де треба працювати у нашій державі, щоб заробити на таку гарну машину.

— Що, що ти хочеш знати? — Він аж підскочив на сидінні. — Дєвочка, ти що здуріла — з таки­ми питаннями тут шастати?!

— Вибачте, вам потрібна до­помога? — питає мене чоловік років сорока, на якого я на­ткнулася, коли тишком-нишком хотіла покинути стоянку. — Бачу, ви ходите від машини до машини...

Наважуюся і йому розповістипро своє завдання.

— Власників можна буде поба­чити лише о третій-четвертій годині ночі, коли вони роз'їжджатимуться по домівках, — каже пан Андрій. — А ці хлопці у ма­шинах, як і я, — водії. Однак во­ни вам нічого не скажуть.

— То вони що, усі як один — злодії, — наївно питаю.

— Та ні, чого ви так одразу — злодії, — відводить мене убік. —-Тут є машини людей, які мають легальний бізнес. Скажімо, он те чорне "БМВ-Х3" — власника туристичної фірми, який пере­правляє людей на заробітки за кордон, а он на тому джипі ("Гранд Чероккі") приїхав хло­пець, який десять років працював в Америці будівельником, а цей сріблястий "Фольксваген" моло­дої місцевої співачки, коханки великого міліцейського екс-начальника. А власник отого роз­кішного "мерса" з відкидним верхом займається якимсь біз­несом за кордоном. Щоправда, тут буває дуже рідко.

— А ваш роботодавець чим займається? — питаю.

— Бізнесом, чим же іще можна займатися, щоб мати такий "мере" (класичний "Мерседес-600". — Авт.),— чую у відповідь. — А ти краще йди додому, немає чого тут ходити.

— Якщо усе чесно, чого боять­ся говориш?— не вступаюся я.

— Ну захочуть вони тобі щось відповісти, — дратівливо відпо­відає Андрій. — Порадять, де і як можна працювати в Україні, щоб заробити стільки грошей. Та про свій бізнес вони мовчатимуть. Це точно!

Отак, іди підступися до них — з подіями, охороною. А тут я, немов уся податкова інспекція в одній особі зі своїми, чесно кажучи, не дуже коректними запитаннями. Та так просто не здаюся. Неподалік розкішний "Гранд-готель". Навпроти ньогопарковка, на якій стоїть кілька іномарок вартістю як хороша яхта. Підходжу до темно-синього "БМВ-Х5".

— Гарне у вас авто, — заводжу розмову з чоловіком, який ку­рить біля машини.

— А що? — підозріло дивиться на мене крізь окуляри.

— А чим треба займатися, щоб заробити на таку красуню? — наважуюся на питання.

— Ну і питання у вас? — він трохи ошелешений. — Працю­вати, насамперед, треба. Я ось не бізнесмен, не олігарх і не банди і. Усе життя працював учителем англійської мови в одній із міс­цевих шкіл. А батько одного з моїх учнів, далеко не останній чоловік у нашому місті, має серйознийбізнес. Тож до нього часто приїжджають закордонні колеги. Якось він запропонував мені бути перекладачем на одній зустрічі, згодом — на ще одній, а потім взяв на роботу. Платить більш ніж добре. За рік роботи "відправив" на навчання до університету двох своїх дітей, ще за рік купив квартиру, а півроку тому купив оцю машину. Нічого складного. Головне — це знання, бажання працювати ну і — фарт. Без цього також важкувато.

Він привітався з людиною, яка щойно вийшла з гарного виш­невого "Лексуса". Я до нього.

—- Дівчинко, я власник мережі ресторанів, —відповів він. — І гроші на свій автомобіль і на все інше заробив чесним шляхом.

— Так всі ж ресторани збит­кові, — парирую я.

Знаєш, дівчинко, я не маю настрою розповідати про свої прибутки. Хочете каву вип'ємо, поговоримо про життя. Але не для преси і не про гроші.

...Каву пити не стала прин­ципово. Це ви можете "бехи" купувати за свої мільйони, а не українських журналісток! Іду далі, до приміщення юридичного факультету. Увагу привертає молодий чоловік років двадцяти, який виходитьз новенького "Пе-жо-605". Я до нього. Мовляв, ось за редакційним завданням проводжу опитування...

— Щоб заробити на таке авто, треба або мати хороший власний бізнес, або брати хабарі. На зарплату такої машини не купиш. Хіба що людина заробляє на місяць близько тисячі доларів — тоді вона може спробувати взяти кредит. Мені автомобіль подарував батько. Я ще до такого не доробився. У мене все попереду.

Як з'ясувалося, молодий чо­ловік навчається на юридичному факультеті. Інших відомостей про щасливого власника такої іномарки, на жаль, вивідати не вдалося. Хоча телефончик у мене, нахаба, взяв. Може, зателефонує?..

...Біля кав'ярні паркується чорний джип "Тойота Ленд Краузер". З нього виходить чоловік років тридцяти п'яти. На вигляд він не схожий ані на водія, ані на багатія. Звичайний робітник. Ставлю йому своє "коронне" щипання.

— Я займаюсь лісом, — відпо­відає. — А це дуже прибутковий бізнес, правда, не завжди за­конний.

— Скільки коштує ваш авто­мобіль? - питаю "дереворуба".

— Багато. Вибачте, я мушу йти, відповідає віе, але трохи затри­мується. — А ви, дівчинко, краще не ходили б тут з такими запи­танням — від гріха подалі.

Поки я роздумую над його сло­вами і в голові (вимальовуються картини розправи нових україн­ців наді мною, буквально поряд паркується довжелезний "Мерседес". З нього виходить справ­жній персонаж із кримінальних фільмів (принаймні на вигляд)

— у спортивних штанах, шльо­паннях, на шиї блищить масив­ний золотий ланцюжок... А я немов зачарована підходжу до нього. А в голові одне: "У мене редакційне завдання..." — ні завчені слова вже автоматично злітають з вуст.

— Ну, я виграв у лотереї джек-пот І купив собі цю тачку. Жур­налісти, блін, заколупали, — роз­сміявся і пішов у своїх справах.

... Ось так. А ми тут про відпо­чинок дітей, гардероб дружини. Не всім же займатися бізнесом, "вигравати" у лотерею, зрештою

— Не у всіх є багаті батьки. Хоча, гадаю, у податковій перелік бага­тіїв, які насправді є в Україні, набагато коротший, ніж би міг бути. Якщо у нас прем'єр-мі­ністр офіційно має зарплатню ледве тисячу доларів, то що вже казати про всіх інших (тієї тисячі доларів навіть на виплату кредиту пристойної іномарки не вистачить). Та, попри це, дорогі автомобілі чимало українців купують, на найкращих пляжах планети засмагають і майже ні в чому собі не відмовляють. Пара­докс. Але ці люди живуть поруч з нами. Вміють, мабуть, як кажуть, кру­титися...

Антоніна РУДА, «Експрес»