УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Левченко: капітуляція Москви і російського "Гітлера" – не варіант, є дві кращі цілі. Інтерв’ю

5 хвилин
190,2 т.
Левченко: капітуляція Москви і російського 'Гітлера' – не варіант, є дві кращі цілі. Інтерв’ю

Через агресію Росії Україна тимчасово втратила контроль над п’ятою частиною своєї території. Це не найкращий момент для того, щоб сідати за стіл переговорів з окупантом, адже в такому випадку ці землі можна втратити назавжди.

Капітуляція Москви – надто складне завдання. Київ має ставити перед собою інші цілі – повернення до кордонів станом на 23 лютого, а також поступове відновлення контролю над окупованими Кримом і Донбасом політичним шляхом.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив експосол України у Хорватії, Боснії та Герцеговині Олександр Левченко.

Італія та Угорщина, яких підтримав Кіпр, запропонували внести зміни в проєкт підсумкової заяви саміту ЄС, що відбувся 30-31 травня, а саме: додати в нього пункт про негайне припинення бойових дій та мирні переговори. Натомість більшість країн ЄС визнають право України захищати свій суверенітет та не пропонують такого. Що стоїть за такою ініціативою?

– Щодо Угорщини, то вона взагалі займає позицію лобіста Кремля. На Кіпрі величезні російські кошти, і ця країна зацікавлена, щоб вони були розморожені. А Італія – традиційний покупець російського газу, яка, напевно, не хотіла б долучатися до газового ембарго.

Переговори ведуться, зважаючи на точку, на якій розміщені війська, тому зараз позиція України дуже вразлива, адже 20% території під окупацією.

В історії дипломатії вважається, що "поганий мир кращий за хорошу війну", але це не варто застосовувати у ситуації, в якій зараз опинилася Україна.

Якби у нас не було надії на важкі озброєння, звісно, треба було б сідати за стіл переговорів. Але очікується, що, коли ці озброєння надійдуть на фронт, нам вдасться військовим шляхом відвоювати цілу низку територій на півдні України, на Харківщині і на Донбасі.

Якщо сідати за стіл переговорів після цих перемог, переговорна позиція України посилюється. Тоді можна домовлятися про речі, які відповідатимуть національним інтересам України.

Так, Італія, Угорщина і Кіпр начебто послуговуються традиційною дипломатичною формулою, але, з іншого боку, ми відчуваємо, що такі переговори зараз не принесуть успіху. Росія вимагатиме частину територій, які вона вже захопила, залишити собі в користування із можливістю анексувати їх у найближчому майбутньому.

Ця позиція не є прийнятною для Києва. Ситуація вимагає того, щоб наші партнери допомагали у досягненні військово-технічного паритету на фронтах із військами РФ.

У Давосі словацький та латвійський прем’єри заявили, що, якщо Україна зазнає поразки у цій війні з Росією, їхні країни будуть наступними жертвами російської агресії, тому не можна допустити, щоб Росія перемогла.

А як це можна зробити? Усілякою військовою, фінансовою підтримкою і санкційною політикою проти Росії. Всі ці чинники допоможуть знівелювати військову перевагу Росії і допоможуть українській армії остаточно відбити російський напад і вийти хоча б на лінію 23 лютого. Потім ми готові розпочати мирні переговори.

Кремль укотре звинуватив Україну в небажанні сідати за стіл переговорів – тематичну заяву зробив помічник президента РФ Мединський. Він сказав, що м’яч на боці України, яка нібито обрала шлях "заморожування" переговорів. Що буде тим маркером, який вказуватиме на те, що час для мирних переговорів з агресором настав? Це наші перемоги на полі бою, про які ви сказали, чи щось іще?

– Наш президент визначив цей маркер: ми виходимо на лінію 23 лютого, і далі вже готові вести переговори. Допоки РФ не виведе свої війська, ми не бачимо великого сенсу в переговорах. Для чого? Щоб заморозити ситуацію? Щоб лінія фронту, яка є зараз, була законсервована? Це нас не влаштовує, тому ми втрачаємо 20% своєї території, які вкрала Росія військовим шляхом.

Дипломат назвав вигідний момент для початку мирних переговорів із Росією.

Зверніть увагу, що в переліку країн, з якого ми почали, немає європейських лідерів – Франції і Німеччини. Це випадковість? Чи ці країни дещо змінили своє ставлення до ситуації?

– Франція і Німеччина розуміють, про що йдеться, ми постійно пояснюємо їм ситуацію. Вони були близькі до позицій, які зараз займають ті країни, але постійні зустрічі, переговори й аргументація української сторони та їхніх колег по Євросоюзу, Польщі, Словаччини, Литви, Естонії вже мають свій відгук.

Нещодавно президент Франції Макрон повторив наратив про необхідність "збереження обличчя" Путіна. Ми пам’ятаємо, як жорстко на це відповів президент України Зеленський. Коли цей наратив повністю зникне з політичного поля Європи? Що ще потрібно зробити Україні, щоб це відбулося?

– Ми всі пояснюємо європейцям, чому про це не може йтися. Ми пригадали ситуацію 1938 року, позицію Франції і Великої Британії щодо великої частини території Чехословаччини, яку запропонували віддати Гітлеру, аби задобрити його. Париж і Лондон думали, що у такий спосіб апетити агресора будуть задоволені і вдасться запобігти великій війні в Європі.

Як виявилося, це була велика помилка. Гітлер відчув слабкість Заходу і, навпаки, продовжив агресію. За рік він розпочав Другу світову війну.

Нарешті, хтось доніс Макрону розуміння політичної ситуації тоді і зараз. Що не можна допускати такі ж помилки, які були зроблені минулого століття.

Наш посол у Німеччині доносив нашу думку до Берліна і пояснював, що та нахабна політика Кремля, яку ми бачимо зараз, багато в чому завдячує тому, що колишня канцлерка Меркель дуже часто використовувала свої зв’язки з Москвою для просування їхніх економічних наративів, хоча при цьому, звісно, Німеччина й заробляла гроші. Німеччина заробила гроші на торгівлі з Росією, але в Москві виростила монстра, який загрожує усій системі загальноєвропейської безпеки.

Сьогодні дуже часто дії Путіна порівнюють з діями Гітлера. Ви також провели таку паралель. Ми пам’ятаємо, що з Гітлером не було мирних домовленостей – була просто капітуляція Німеччини. Чи варто, зважаючи на численні військові злочини армії Путіна, говорити не про мирні переговори, а про капітуляцію країни-агресора?

– Звісно, жертви великі. Але погано те, що вони можуть бути ще більші.

Я є свідком воєн у Хорватії та в Боснії і Герцеговині. За форматом війни в Боснії в нас має загинути 1,2 млн, а з форматом війни в Хорватії – 240 тис. У нас жертв набагато менше. Між тим, там сідали і врешті-решт домовлялися, навіть після таких жертв.

Тому говорити про те, щоб Росія капітулювала… Це було б дуже добре, але не забувайте, що Росія має фактично безмежний ресурс фінансовий, економічний, територіальний. Я вже не кажу про військовий. Ядерне озброєння. Капітуляція – це окупація російської території, зміна уряду тощо. Це речі дуже складні і важкодосяжні. Головне для нас – повернути тимчасово окуповані території. Інших земель нам не потрібно.

Тому перемогою в цій війні буде не акт капітуляції, а домовленість про те, що Росія поверне всі тимчасово окуповані території. Я маю на увазі також Крим та частини Донецької і Луганської областей, які були окуповані раніше. Втім це може бути не одномоментно. Щодо Криму – це сто відсотків досягатиметься політичним шляхом.

Але ми ще дуже далекі від цього стану. Повірте, щоб досягти навіть цього, знадобляться величезні сили, енергія, на жаль, ще й величезні втрати. Зараз наше головне завдання – вийти на лінію 23 лютого, а друге – предметні переговори щодо повернення Криму і Донбасу.