Блог | Справа "Роттердам+": на межі права та політики

Справа "Роттердам+" уже дев’ять років поспіль продовжує залишатися у центрі уваги суспільства, політиків і правників, не зникаючи з порядку денного українського медіа. Для одних вона стала символом боротьби за справедливість, для інших – прикладом дискусійних та неоднозначних рішень у сфері державного регулювання. А хтось розглядає її як індикатор здатності державних інституцій забезпечити прозоре правосуддя в умовах високих суспільних очікувань та політичного тиску.

Відео дня

Парадоксальність, резонансність і нетиповість цієї справи полягає у тому, що на стадії досудового розслідування кримінальне провадження № 209 чотири рази закривалося різними прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Причому остання постанова про закриття була оскаржена, але ухвалами як Вищого антикорупційного суду, так і його Апеляційної палати залишена чинною.

Чому ж справа "Роттердам +" все ж таки опинилася в суді?

Відповідь дуже проста: вже наступного дня після прийняття АП ВАКС ухвали керівник САП скасував постанову про закриття кримінального провадження, мотивуючи це необхідністю нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування.

Ця справа й надалі не перестає дивувати. Після відводу головуючого судді відбулася зміна складу суду, а вже перед самим початком розгляду по суті постало, здавалося б, елементарне запитання: у чому ж конкретно обвинувачують підсудних? Кожен із них звертався до суду з проханням отримати чітке роз’яснення, проте відповідь так і не отримав. І чи то причина у недосконалості обвинувальних актів, чи в неконкретності та надуманості позиції прокурора – пояснення кожен шукає сам. Але беззаперечним залишається одне: обвинувачені так і не отримали зрозумілого пояснення.

Ця обставина виявилася не єдиною проблемою, що кидає тінь на процес.Сторона захисту заявила про приховування стороною обвинувачення частини доказів, які могли мати ключове значення для оцінки подій і підтвердження невинуватості обвинувачених. Йшлося зокрема про експертні висновки, проведені на замовлення прокуратури, які на погляд представників захисту підтверджували коректність рішення регулятора та відсутність завдання збитків. Захисники звертали увагу на це ще на етапі підготовчого провадження.

Втім, у відповідь прокурор заявив, що на момент його включення до групи прокурорів, а також на час виконання вимог ст. 290 КПК ці докази нібито не перебували в його розпорядженні. І тут постає логічне запитання: як таке могло статися і куди поділися ці матеріали?

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 209 був скерований до суду ще у 2023 році. Чому ж за весь цей час прокурор так і не з’ясував, де знаходяться докази, і не забезпечив їх належного відкриття стороні захисту!? Відповідей немає. Така невизначеність підриває довіру до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка мала б гарантувати належний нагляд за проведенням досудового розслідування.

Якщо виходити з такої логіки буквально, то завтра можна "спалити" половину будь-якої справи, пояснивши, що докази "не були в розпорядженні прокурора", і на цьому поставити крапку. А суд у такому разі ризикує опинитися в ролі зручного "прикриття", яке закриє очі на порушення під час досудового розслідування й ухвалить рішення на користь сторони обвинувачення.

Суспільство має право знати, чому прокурор може роками тримати справу в суді –- і при цьому заявляти, що не бачив усіх доказів. Якщо це вважати нормою, то завтра будь-які "незручні" документи можна просто "загубити", а потім сказати, що вони "не були в розпорядженні прокурора". Це не дрібна процесуальна вада - це небезпечний сигнал для всієї системи правосуддя. Там, де докази зникають без сліду - зникає і довіра до органу досудового розслідування, до прокуратури і, зрештою, до суду, який підтримує такий підхід.

Сьогодні справа "Роттердам+" – це вже не про конкретних посадовців чи тонкощі регулювання сфери енергетики. Це історія – іспит антикорупційної системи правосуддя на можливість приймати саме справедливі, а не популярні рішення, виконувати свої обов’язки без порушення процесуальних норм, здатність самої системи керуватись законом, а не власними переконаннями.

Не можна ігнорувати і той факт, що українські генеруючі компанії, з яких обвинувачення прагне стягнути мільярди сьогодні знищуються ворогом. Компанії прагнуть втримати обладнання і забезпечити суспільство електроенергією незважаючи на обстріли і ризик. Так виходить, що дуже суперечлива справа також має за свою мету фінансове знищення цих компаній. Виникає дуже багато питань – навіщо реанімується по сумнівним приводам справа Роттердам+, навіщо обвинувачення ігнорує процесуальні норми, чому наші податки спрямовуються восьмий рік  на досягнення чиєїсь мети, а не на встановлення правди.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...