Блог | Справа "Роттердам+": ефект замкненого кола

Справа "Роттердам+" вже давно стала для українського суспільства чимось більшим, ніж просто судовим процесом. Це складне плетиво економіки, політики та юриспруденції, де кожен новий поворот викликає хвилю обговорень. Нещодавня дискусія щодо незвичайного кар’єрного шляху одного з прокурорів, який раніше керував розслідуванням як детектив Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), а тепер підтримує обвинувачення в суді, лише підтвердила, що ця справа продовжує створювати унікальні прецеденти.

Відео дня

Сьогодні Вищий антикорупційний суд (ВАКС) стоїть перед серйозними викликами: процесуальними, оціночними та суто людським бажанням нарешті розібратися в ситуації. Головне завдання – відокремити, де версія, а де реальність, та встановити, що відбулося насправді. Адже і самі події, і версія обвинувачення за ці роки пройшли справжнє випробування часом.

Аналіз останніх судових рішень, зокрема щодо відмови у відводі прокурора з "детективним минулим", підсвічує цікаву тенденцію. Відмовляючи у відводі прокурора Самойленка М.В., суддя зазначила, що його попередня діяльність була "нормальною реалізацією повноважень".

Це формулювання відкриває простір для дискусії. З юридичної точки зору, така характеристика виглядає передчасною, оскільки законність дій детектива та допустимість отриманих ним доказів належать до питань, які суд має розв'язувати лише в нарадчій кімнаті під час винесення остаточного рішення.

При цьому ігнорується наявна судова практика ВАКС, де в аналогічній ситуації суд задовольнив відвід прокурору, який раніше був детективом у тій же справі. Ба більше, замість аналізу підстав для відводу саме прокурору у поточному судовому процесі, суд фактично зосередився на оцінці минулого відводу, що заявлявся йому ще як детективу НАБУ. Таке зміщення акцентів створює враження, що суд не стільки перевіряє поточну безсторонність обвинувача, скільки намагається підтвердити правильність його попереднього статусу. Називаючи дії прокурора-детектива "нормальними" вже зараз, суд фактично дає обвинуваченню своєрідну "індульгенцію", заздалегідь знецінюючи будь-які аргументи захисту про можливі порушення.

Це створює враження, що для однієї сторони в процесі створено "зелену вулицю", тоді як інша змушена долати процесуальні бар’єри, намагаючись з’ясувати долю виправдувальних матеріалів, які зникли в справі, та ініціювати допит осіб, які вели розслідування та чинили психологічний тиск на підозрюваного. Поряд із цим, на порушення процесуального балансу вказує і категоричний висновок судді щодо неможливості допиту прокурора Самойленка М.В. як свідка. Суддя Литвинко Т.В. заздалегідь вирішила, що такий допит "не відповідає правовій природі інституту свідка", хоча відповідне клопотання навіть не було предметом повноцінного розгляду, що може розцінюватись як обмеження права на подання доказів.

Особливе занепокоєння викликає ставлення до заяв про методи роботи слідства. Трактування фактів психологічного тиску як таких, що через значний проміжок часу (майже 7 років) нібито не свідчить про наявність у прокурора особистої заінтересованості, впроваджує небезпечну логіку про втрату актуальності порушень. Стаття 28 Конституції України, що гарантує право на повагу до гідності, не має терміну придатності. Якщо суд визнає, що давність подій нівелює потребу в перевірці фактів тиску на підозрюваного, це створює ризикований прецедент.

У змагальному провадженні арбітр має залишатися нейтральним до останнього моменту. Проте, коли в ухвалах з’являються оціночні судження про "нормальність" дій однієї зі сторін ставить під загрозу принцип рівності, закріплений у ст. 22 КПК України.

Ми наближаємося до чергової зими, коли питання енергетики та ресурсів держави знову стають наріжними. У такий момент важливо зрозуміти, чи не є підтримка надуманих роками версій занадто дорогою ціною для правосуддя. Виходячи з практики ЄСПЛ (справи "Гаусшильдт проти Данії", "Ветштайн проти Швейцарії"), правосуддя повинно не тільки чинитися, але й бути видимим.

Притча про скорпіона та черепаху, які разом опинилися посеред ріки, нагадує про небезпеку слідування звичному сценарію, коли обставини вимагають неупередженості. Якщо система не зможе змінити свій підхід і забезпечити повну безсторонність, під загрозою опиниться не просто результат однієї справи, а довіра до інституту антикорупційного правосуддя в цілому. Суспільству потрібна істина, встановлена в змагальному процесі.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...