Блог | Примарна порівняльна "метрологія"
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Поки українські БПЛА обнулюють російську логістику і роблять це відмінно, поговоримо про дива іншої логістики, властивої лише великим містам. Ні, мова не про важливу, але нудну науку про виміри, методи та засоби забезпечення їх єдності та способи досягнення необхідної точності. Мова про привиди метро, звідси і назва, що вводить в оману.
Споконвіку Київ славився не тільки дамами-чарівницями – як і Гумільов, я привіз свою чаклунку з Києва, і хоча віршів вона не пише, зате народилася на Івана Купала і бабусю-ворожею мала. Крім дам славний Київ і іншими чарами, чортівнею, був оповитий аурою містики та ворожби. Це важливо, бо мова піде про потойбічне. Ще там глибоке метро – станція Арсенальна у свій час була найглибшою у світі. Нині воно є надійним притулком під час російських нальотів. За винятком глибини монреальське метро схоже на київське: не помпезне, без бронзи та мармуру, але затишне та симпатичне, тільки у вагонів гумові колеса, тож там тихіше.
Це чудово, скажете ви, але до чого тут аура потойбіччя? Як, хіба ви не чули про вражаючий випадок у київському метро!? Вау! На Святошинській лінії 20 з гаком років тому потяг раптом вискочив з темряви тунелю на світ божий прямо в гущавині кавалерійської лави. Один гарячий жеребець навіть у вагон заскочив, захропів, бризкаючи піною, вершник люто ощерився, цілячись, кого б полоснути шашкою, але тут потяг знову влетів у тунель, і видіння зникло, залишивши гострий запах кінського поту.
А ще при тому, що мова піде і про франкомовний Монреаль – скоро син приїде звідти, і я скучив за цим містом. Він нагадує Київ. Так ось, французи великі раціоналісти і розповідають, коли священник катував одного на смертному одрі, чи не вірив він у диявола, що так вмираючий навіть здивувався! Як же, каже, міг я вірити ще й у диявола, якщо в бога ледве вірив? Церков, щоправда, у місті багато, але примар мало.
Тим більше дивовижна історія, що сталася пам'ятною зимою 1998 р., коли на місто обрушився крижаний шторм. Її розповів монреальській The Gazette бригадир ремонтників зеленої лінії метро. Вони, ясна річ, працюють уночі, коли руху немає, і раптом із темряви – ножем під серце – вилетів потяг! Примарний потяг безмовно прогуркотів по знеструмленій гілці, шалено промиготiв бурштиновими спалахами вікон і знову все завмерло, стихло, згасло, лише адреналін гудів у скронях. Бригадир так і осів на слабких ногах, але досвідчене око помітило застарілий дизайн вагонів. І пасажири – красиві обличчя коротко стрижених чоловіків та патлатих, натхненних юнаків, дами з пишними начосами та тонкі профілі дівчат із фірмовим знаком шістдесятих, зачіскою "кінський хвіст"!
Куди він мчав цей поїзд? Звідки? Нема відповіді! Метро молоде, будівництво почалося лише в 1961 році, першу лінію відкрили в 1966, ексцесів ніяких не було, старих цвинтарів не турбували, нічого такого трансцендентального, так що бригадиру не повірили, мало що здається за північ під землею, та й випити в Монреалі хвацькi.
Інша справа Лондон, де лінія "Метрополітен лайн" запрацювала в 1863 році (її назва і стала номінальною). Там так, там сам бог велів, там і з'явилися перші привиди, але знаєте, істинно метрополітенівських серед них небагато. Наприклад, станція Південний Кенсінгтон відома поїздом, що зник у 1928 році. По дорозі в депо він просто розчинився у повітрі, але з того часу його іноді бачать ночами. Він пролітає на великій швидкості, лякаючи чергових, пронизливо гуде, і веде його машиніст у старовинній двобортній куртці та форменому капелюсі.
А з 1950 року пасажири на станції Ковент Гарден часто бачать привид високої худої людини в пальті, капелюсі та рукавичках. Якось він навіть з'явився у кімнаті відпочинку службовців станції, і ті одразу написали заяви про звільнення. Це примара актора Вільяма Террісса. У грудні 1897 р. у магазині пекаря він отримав кулю від грабіжників та помер. Потім під пекарнею звели станцію метро, де дух Терріса і влаштувався. В яких емпіреях його дух витав півстоліття з гаком, нам не дано знати.
Але найжахливіші зовсім не привиди, а нещадні мисливці з племені підземників, ось уже більше століття, що живе під Північною лінією. Вони харчуються голубами (їх повно в лондонському метро), мишами – і пасажирами, що зазівалися. Британці цінують традиції, у тому числі привиди, і про всіх потойбічників The Tube (метро) повідомляють на спеціальному сайті. Час іде і їхнього полку прибуває. Кажуть, після терактів у метро 2005 р. з'явилися фантоми жертв. На перегоні між станціями Олдгейт та Еджвер-роуд вони стукають у вікна та просять пустити їх у вагон.
А ось у московському метро зовсім інші фантоми. Це найлиховісніше метро у світі! Пишуть, що секретними лініями Метро-2 прямо з Кремля можна непомітно виїхати далеко за місто. І ходять чутки, що ними досі мчать перші митіщiнськi вагони. Іноді ночами вони з'являються і на звичайних лініях – чергові бачили хвостові вогні коротких потягів, що летять у темряву. Старі робітники клянуться, що повз них проносився часом особливий потяг із трьох вагонів – і в середньому з них, у щілини між щільними шторами, видно було невисоку постать вусатої людини в сірому френчі. Він задумливо походжав зеленим килимом з погаслою трубкою в руках...
Але це що! Москвичі досі не можуть забути, як одного разу в метро проїхався сам Путін! Не всі вірили своїм очам, тож і пішли чутки про двійників. З особ такого рангу в метро зустрічали хіба що дружину колишнього британського прем'єра Тоні Блера – зрозуміло, не в московському.
Багато московських станцій побудовано на місцях поховань, наприклад, Сокіл. Недалеко від неї був військовий цвинтар, потім чекісти розстрілювали там священників та офіцерів. Машиністи та робітники підземки зізнаються, що на Соколі їм здається, ніби за ними хтось стежить, хтось стоїть за спиною. Чорною енергетикою відрізняється і вузол станцій Бібліотека імені Леніна, Арбатська, Боровицька та Олександрівський сад. Станції Преображенська, Новокузнецька, Червоні ворота, Пушкінська, Полянка та Луб'янка також збудовані на місці зруйнованих церков та цвинтарів.
Після цього зловісного переліку привид обхідника здається милим та приємним. Ця реальна людина, яка померла кілька років тому, любила свою роботу і все журилася, що, мовляв, молодь нині пішла не та, не поважає працю. І ніяк не може заспокоїтись, все несе свою вічну зміну.
Що ж, метро це завжди темрява та таємниця, от і поселяються примари у його тунелях. Вони вже і в харківському завелися, Загалом скрізь щось цікаве, крім нью-йоркського сабвея. Занадто він обдертий та функціональний. Пам'ятаєте фільм "Опівнічний м'ясний поїзд", жах про канібалів, що живуть у його тунелях? Чи того гігантського підземного черв'яка, що пожирає потяги? Так, канібали в Нью-Йорку цілком можливі, і не тільки в метро, але щодо привидів – усі вони родом із Голлівуду.
Зате іноді на підземних перонах зустрічаються ті, що загубилися. Їх одразу видно, особливо взимку. Вони мерзнуть, легко одягнені, розгублено оглядаються на всі боки, порівнюють свою карту метро зі схемою на стенді і не розуміють, де вони і як сюди потрапили. Найчастіше чомусь губляться з римського метро, іноді з київського, але останнім часом трапляються й залітні москвичі, вони найнещасніші.
Найвеселіше, звичайно, у Парижі. Ночами, коли метро вже закрито, повз спорожнілі станції мчать старомодні святкові потяги. Вони складені з вагонів 10-х, 20-х, 30-х років минулого століття та заповнені веселою, добре одягненою публікою. Охочих покататися на такій машині часу вистачає, ця модна розвага, але коштує недешево, тим більше, що одягатися прийнято відповідно до епохи поданого складу. І, до речі, років десять-дванадцять тому щось сталося там із потягом 60-х років. Ходили чутки.
Чи не він став першою потойбічною ластівкою монреальської підземки, помилково заїхавши з паризького метро? Чи не помилково, а в порядку круїзу? Або обміну досвідом? І хоча нових повідомлень на цю тему начебто не надходило, щось змінилося з того часу в Монреалі.
Спустіться під ранок на станцію Berry-UCAM: в цей час ні каси, ні турнікети не працюють, прохід вільний, під землею нікого - і ви з перших кроків по перону зрозумієте, що вийшли на берег невідомого, відчуєте особливу, трохи ірреальну атмосферу можливості неможливого і почуєте неясний звук далеких потягів, хоча рух ще почався. Спробуйте, раптом і вам пощастить побачити той паризький потяг 60-х або навіть київський, що відлітає в темряву, чи не все одно, головне з того золотого часу, коли ми були молодими і щасливими.
P.S. Ледве не забув головне: успішного полювання, БПЛА!
