В ЄС за рік, три або ніколи: чи попрощається Україна з корупційною політичною культурою "русского мира"?

7 хвилин
35,4 т.
В ЄС за рік, три або ніколи: чи попрощається Україна з корупційною політичною культурою 'русского мира'?

Після такого тріумфального, історично значущого і безпрецедентно оперативного набуття Україною статусу кандидата в члени Євросоюзу, в нашій країні активно обговорюється питання, наскільки ж швидко ми зможемо стати повноправними членами європейської сім'ї. Однак поспішність в осмисленні цієї проблематики видається дещо необґрунтованою. Це пов'язано не тільки і не стільки з поточними трагічними обставинами цинічної військової агресії Російської Федерації. Яка на території України намагається зачепитися, насамперед, за власне виживання, за збереження своєї деструктивної і токсичної ідеології "русского мира". Тієї самої агресивної соціальної культури, яка століттями вбирала в себе і одягала в псевдоетичні форми багато найбільш бридких проявів тоталітаризму, лицемірного приниження особистості і збочення демократії.

Вже доводилося раніше стверджувати, що від радянсько-імперської ментальної спадщини Україна ще має повною мірою звільнитися. Війна і перемога у ній дозволять країні перерубати більшу частину гордієвих вузлів "братської залежності" від Москви. Волелюбне українське громадянське суспільство, революціями, майданами та поточним героїчним опором, уже неабияк розхитало, покрило згубними тріщинами фундамент російського великодержавства. Але ще безліч традиційно-стереотипних пут, що складалися століттями, утримують Україну від остаточного здобуття омріяної свободи. Ці ланцюги "великоросійської переваги" зараз гудуть від непомірного натягу, спричиненого українською відсічю. Але вони все ще залишають у путінської тиранії ілюзію можливості затягнути непокірного "молодшого брата" назад до імперського стійла горезвісної "сім'ї братніх народів". Вважаю, що, якби ця надія в Кремлі була втрачена, "богообрані вожді" не зважилися б на таку руйнівну для самої Росії війну – так би і продовжували діяти нишком, гібридно. Але теплиться ще в Москві надія на можливість обернути історію назад. А пострадянський народ, котрий споконвічно вважався в "царських палатах" дурним і недієздатним, - змусити думати, що щасливий він був лише за соціалізму і надалі може розвиватися лише в руслі "особливого шляху" матінки-Росії.

Відео дня

Так який же фактор продовжує нас утримувати у сфері згубного тяжіння абсолютно нежиттєздатної російської культури? Деяку цінність в якій можуть представляти лише естетичні елементи, але не морально-цивілізаційні. Багато хто скаже: мова! Російську мову, мовляв, треба заборонити, а розвивати – лише українську. Безперечно, українська мова в державній політиці має бути в абсолютному пріоритеті. В офіційній сфері спілкуванню національною мовою не повинно бути альтернативи. Бо мова – неабияка частина етнічної культури. Яка в Росії – змістовно згубна та зазнає очевидного згасання, а в Україні – відроджується та потребує розвитку. Але не тільки, і навіть не стільки у мові справа. Мова – вагомий сегмент культури, але, як на мене, навіть не домінуючий. Бо в основу культури входить етика, загальнолюдські цінності, соціальний світогляд та емоційно-вольові тренди - прагнення нації до прогресу. Ці обставини побічно пов'язані з мовною культурою, але не підпорядковані їй. Вони, в сучасному світі різноманіття, лібералізму, інформаційної відкритості та інклюзивності, - самодостатні передумови розвитку суспільства. Культура - це ж не тільки і не стільки література, музика, живопис, кіно, театр, народна творчість... Особливо значущі зараз інші її сегменти - соціальна практика, творення, специфіка політичних процесів, суспільний устрій, традиції соціальних відносин, самосвідомість нації, колективні цінності... В умовах розвиненої демократії, яка має колегіальну політичну конструкцію, суспільна свідомість є стрижнем життєдіяльності держави, визначає вектори її розвитку.

В ЄС за рік, три або ніколи: чи попрощається Україна з корупційною політичною культурою "русского мира"?

Якби не ментальність та цінності колективного буття, а виключно мова детермінувала б соціальний прогрес, то в колишніх численних колоніях, наприклад, давно перестали б використовувати мови колись ненависних метрополій – Англії, Іспанії чи Франції. А після Другої світової війни – зокрема, німецька, італійська чи японська мови були б піддані насильницькому знищенню. Але в цивілізованому суспільстві ідеологія та прагматика співвідносяться до рівноваги ціннісних пріоритетів та ефективного взаємного доповнення. Мова – інструмент комунікацій. Сучасна людина для адекватного функціонування в навколишньому світі має, звісно, ​​знати кілька мов. Але це - прикладна проблема, в якій не так багато сакрального сенсу. Боротьбою лише з мовою неможливо відсікти весь негатив тієї жовчної соціальної культури, до якої така мова належить. Інакше це – бій із вітряками, протидія симптому, а не хвороби. А якою ж є хвороба, яка метастазами збоченого сенсу передає негативний заряд мові? Повертаємося до питання соціальної культури та цінностей...

Так от - цінності... У Російській імперії, СРСР і нинішній Російській Федерації влада незмінно авторитарна, жорстока, брехлива, корумпована, норовлива, відірвана від суспільства... Треба визнати, що Україна за більш, ніж 30 років незалежності так і не змогла звільнитися від такої спільної імперської спадщини. Здатність нації струсити з себе вікові нарости деспотизму, безкарності і жадібності еліт (через подібні вади на окремих історичних етапах проходили всі народи) - це і є критерій відповідності цивілізованим загальнолюдським стандартам і європейським наративам розвитку.

Під час війни владу, дійсно, не варто критикувати. Тим більше, нинішня влада конче самовіддано справляється з агресією рашизму. Мова не про критику, а про нагальні завдання розвитку і входження України до ЄС. Для цього необхідно подолати "родові травми" впливу минулого, які дісталися Україні на тому самому культурному рівні. Слід виробляти європейський формат свідомості. Іншого вибору немає. Або будемо покоління за поколінням тупцювати на місці. Потрібно не імітувати боротьбу з корупцією, а максимально можливою мірою викорінити її. Звільнитися від кумівства, перестати сприймати владу як прибутковий бізнес та арену для ефективного піару. Допустимо лише компетентнісний підхід заміщення державних посад. Ступінь відповідальності чиновника, судді, правоохоронця перед суспільством має бути абсолютним. Влада в умовах істинної демократії - це не елітарне співтовариство демагогів -бездельників, які безперервно збагачуються, а досить важка, самовіддана повинність на благо суспільства. Хто хоче наддоходів – йде у бізнес, а не у політику. А що роблять комерсанти на високих посадах в адміністраціях різного рівня, судах, поліції, прокуратурі? Вплив олігархів на владу має бути зведений до нуля. А відповідальність усіх перед законом – однаково невідворотна. Адже питання елементарної порядності теж тісно пов'язане із зазначеними факторами. Невтішні висновки очевидні.

Це ж все - відомо давно. Хто не знав про подібні стандарти цивілізованості влади досі? І ось понад 30 років незалежності Україна по суті витратила даремно. У частині реформ і очищення влади ми за цей час зробили менше, ніж та ж Польща за кілька років постсоціалістичних перетворень... Не слід плутати процес справжнього реформування з формальним штампуванням часто недосконалих "правильних" законів - багато з них у нас просто не реалізовувалися... У нашій потенційно багатій, але вельми неказистій за рівнем життя населення країні, чиновники так і не стали їздити вулицями на велосипедах або ходити пішки. А деякі місцеві начальники навіть досить низького рівня мають достаток багаторазово більший, ніж окремі глави держав у розвинених країнах...

Повертаємося до питання тих самих останніх ціннісно-культурних "ланцюгів", якими Росія намагається притягнути до себе Україну. По-моєму, вони очевидні і саме на це нам вказують рекомендації Єврокомісії - корупція, недосконала судова система, неефективна правоохоронна діяльність, окремі вади демократії... Чи не правда - співзвучно з ущербними генетичними характеристиками російського самодержавства... Хто знає, перейнялося б українське суспільство реальним реформуванням своєї держави значно раніше, - не було б зараз цієї кровопролитної війни з путіноїдами. А так - ми животіли в застої, Росія - теж, але вона при цьому виношувала загарбницькі плани, збирала сили...

Так, і ось що, друзі. Ніхто не скасовував об'єктивне правило про те, що кожне суспільство має ту владу, на яку воно заслуговує. Вади влади завжди вирощуються у соціальному середовищі. Ми ж обґрунтовано критикуємо росіян за Путіна. На своє внутрішнє державне будівництво теж потрібно дивитися відповідально та самокритично. Давайте перестанемо клювати на демагогію, продавати голоси за гречку, консерви і фарбування лав у дворі або просто віддавати перевагу фізіономіями з телеекрана, що примелькалися. Варто почати оцінювати політиків з розуму і справ, звертати увагу на їхні програми і незаплямовану репутацію... І не слід вважати збагачення на державних постах мірилом діловитості і життєвого успіху - є така вада в глибинах громадської думки.

Зусилля щодо ефективної інтеграції в ЄС повинні однаково робитися і "знизу" - на рівні суспільної свідомості та консенсусу, і зверху – у політикумі. Крім того, такі ініціативи мають бути результативними, а не декларативними. Очевидно, що Європа все ретельно моніторитиме.

Інакше реформи, як і раніше, будуть формальними, а європерспективи можуть знову потонути у болоті "російського світу". Навіть – після такої бажаної для всіх нас Перемоги на фронті. Після неї почнеться інша війна - у сфері реформ і творення. У якій також потрібно перемогти будь-що!

Слава Україні! Героям Слава!

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...