Навіщо у квартирах СРСР були прохідні кімнати: так вже давно не роблять

Архітектура хрущовської доби викликає в сучасної людини чимало запитань. Наприклад, як могли громадяни СРСР миритись із таким втіленням побутового дискомфорту як прохідна кімната.

Відео дня

Однак, як свідчать очевидці, в епоху масового будівництва дешевого житла це було не архітектурним прорахунком, а цілком свідомим та логічним рішенням, що відповідало реаліям того часу. OBOZ.UA зібрав кілька вагомих причин, чому прохідна кімната у плануванні радянських квартир була нормою.

Колективне вище за особисте

Радянський світогляд ставив суспільні інтереси та колектив значно вище за індивідуальність. Сім'я сприймалася як цілісна соціальна одиниця, а не як об'єднання окремих особистостей. Саме тому необхідність приватного простору для кожного члена родини не враховувалась при проєктуванні житла.

До того ж, переважна більшість новоселів переїжджала в "хрущовки" з перенаселених бараків та комунальних квартир, де концепція приватності в принципі була відсутня. На цьому тлі власна квартира, хай і з незручним плануванням, виглядала справжньою розкішшю. Ідея "ховатися" від власних рідних здавалася дивною та ідеологічно чужою.

Тотальна економія простору та ресурсів

Перед архітекторами стояло надзавдання: у найкоротші терміни та з мінімальними витратами забезпечити десятки мільйонів громадян окремим житлом. У цій парадигмі будь-який коридор чи додаткова стіна вважалися марнотратством, що краде цінні квадратні метри. Прохідна кімната блискуче вирішувала цю проблему, виконуючи одночасно і житлову, і транзитну функцію. Таке планування економило 3-5 м² на кожній квартирі, що в масштабах усієї країни перетворювалося на мільйони зекономлених квадратних метрів. Менше стін – менше витрат на матеріали та робочу силу.

Уніфікований спосіб життя

Розпорядок дня більшості радянських родин був практично ідентичним. Стандартизований робочий день та спільні вихідні синхронізували побут. Оскільки всі члени сім'ї, як правило, йшли з дому та поверталися приблизно в той самий час, проблема дискомфорту від постійного "прохідного двору" не стояла так гостро. Увечері ж така кімната ставала природним центром тяжіння для всієї родини, а не перешкодою.

Архітектура як інструмент виховання

Планування чітко диктувало ієрархію простору та соціальні ролі. Прохідна кімната автоматично ставала "громадським" місцем: вітальнею, їдальнею, спільним простором. Ізольованою ж (і справді "особистою") залишалася переважно батьківська спальня.

Така відкритість мала й виховну функцію. Вважалося, що діти, не маючи власного ізольованого кутка, змалечку привчаються жити в колективі, зважати на інтереси інших і не ставати егоїстами. Таким чином, архітектура допомагала формувати "правильну" радянську людину, для якої суспільне завжди було важливішим за приватне.

Раніше OBOZ.UA розповідав, які імпортні речі були об’єктом мрії та ознакою високого статусу в СРСР.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.