Легендарний Іван Піддубний: "російський борець", який вважав себе українцем, помер від голоду

Іван Піддубний – особистість легендарна, у його життєписі правда тісно переплелася з вигадкою. Він здобув безліч престижних перемог, зокрема кілька разів виборов звання чемпіона світу з греко-римської боротьби на змаганнях 1905-1908 років у Парижі. Піддубного прийнято називати "російським борцем", хоча це звання не більше ніж данина рекламній кампанії, яку розгорнули на початку минулого століття перед його виступами в Європі. Таке прізвисько було не єдиним – на афішах Піддубного того часу також можна прочитати й інші: "Російський лев", "Російський козак", "Іван Грозний". Найчастіше слово "російський" автоматично приєднували до рекламних титулів вихідців із Російської імперії, тож до національності Піддубного воно жодного стосунку не мало. Тим паче сам він протягом життя неодноразово наполягав на тому, що є українцем, що дуже дорого йому обійшлося.

Відео дня

Уродженець Черкаської області

Іван Максимович Піддубний народився в жовтні 1871 року в селі Красенівка Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині – Черкаська область України) у сім'ї, яка вела свій родовід від запорізьких козаків. Свою неймовірну силу він успадкував від батька, недарма вже в зрілому віці Іван говорив, що в житті не зустрічав сильнішої за нього людини: Піддубний-старший міг граючись закинути на віз мішок із зерном вагою в п'ять (!) пудів. Можливо, Іван так все життя і прожив би в селі, виконуючи – як його батько і дід – селянську працю, але кохання до красуні Олени Витяк, доньки заможного односельця, перевернуло його життя з ніг на голову. Батько дівчини нізащо не дав би благословення на такий, на його погляд, нерівний шлюб, і Піддубний поїхав до Криму – на заробітки. Його фізична сила виявилася затребуваною – він працював докером у чорноморських портах, спочатку в Севастополі, а потім у Феодосії. Якось на очі Піддубному потрапила автобіографія знаменитого атлета Карла Абса, якого називали "німецьким дубом", з описом силових вправ, і це різко змінило його життя – він почав тренуватися, опановуючи прийоми греко-римської боротьби.

Всьому виною любов

Дебют Піддубного на цирковій арені відбувся 1896 року у Феодосії – він взяв участь у борцівському чемпіонаті, який проходив там. Цирковим силачем Іван Максимович теж став за велінням серця – він закохався в красуню-циркачку Емілію, яка хоч і значно перевершувала його за віком, завжди була в центрі уваги численних шанувальників. Звернути на себе її увагу він міг одним-єдиним способом – вийти на бій і перемогти. Виступ борця-аматора, про якого ще вчора ніхто навіть не чув, став сенсацією – незважаючи на відсутність серйозної професійної підготовки та належного досвіду, він переміг у всіх боях того вечора. Влаштувати особисте життя це йому не допомогло – красуня Емілія віддала перевагу іншому, більш заможному прихильнику, зате Піддубний зрозумів, чим він може займатися, заробляючи при цьому непогані гроші. У цирку Труцці в Севастополі Іван Максимович виступав уже не тільки як борець – він показував силові трюки, що вражали уяву глядачів. Наприклад, він міг горизонтально тримати телеграфний стовп, за два кінці якого чіплялися люди. Навантаження збільшувалося доти, доки не ламався... стовп. А сам Піддубний – принаймні так здавалося збоку – робив усе без зусиль, граючись. У цей час Іван Максимович також попрацював над своїм іміджем, відростивши і хвацько закрутивши вуса, підкресливши цим своє українське – козацьке походження.

Хто поклав Піддубного на лопатки

Турніри, в яких брав участь Піддубний, відбувалися один за одним, і у всіх він перемагав беззастережно. Причому для того, щоб покласти противника на лопатки, йому іноді було потрібно мінімум часу – наприклад, шведського борця Андерсона він здолав... за хвилину. Щоправда, через перемогу Івана Максимовича того разу вибухнув скандал: публіка вирішила, що швед навмисно піддався Піддубному, і ледве не рознесла цирк через те, що її позбавили заслуженого – і більш тривалого – видовища. Глядачі вимагали повторити бій, але Андерсон тремтів від страху і навідріз відмовлявся знову виходити на арену з Іваном Максимовичем, а погодився лише тоді, коли той пообіцяв піддатися і "лягти" під шведа. Свого слова Піддубний дотримав: після нетривалої боротьби він ліг на арену, а Андерсона підняв на витягнутих руках високо над собою – цього разу публіка була в захваті.

Протистояння з Раулем ле Буше

Сказати, що Піддубний зовсім не програвав, не можна, але щоразу такий результат був зумовлений людською хитрістю та підлістю, як це сталося на турнірі в Парижі з французьким борцем Раулем де Буше. Перед виходом на арену француз натер відкриті частини тіла оливковою олією, тож Піддубному ніяк не вдавалося вхопити суперника – той вислизав у нього з рук. Судді зарахували Івану Максимовичу поразку, а він був так вражений нечуваною несправедливістю, що навіть хотів кинути борцівську кар'єру, але, на щастя, передумав. Ле Буше він помстився на турнірі в Петербурзі, протримавши його – під регіт і ґвалт публіки – у колінно-ліктьовій позиції близько двадцяти хвилин, а згодом ще на одному турнірі під час бою зламав йому щелепу. Через це Ле Буше так розлютився на Піддубного, що навіть підіслав до нього найманих убивць, але ті виявилися не надто умілими і поставлене перед ними завдання не виконали.

І знову жінка

Незважаючи на повсюдні перемоги (самі нагороди Піддубного до 1910 року важили два (!) пуди), він ледь не пішов зі спорту. Причиною тому вкотре стала жінка – Антоніна Квітко-Кузьменко. Одружившись із нею, Іван Максимович повернувся до Красенівки, де купив будинок і три млини, але господарювати не зміг – він був занадто непрактичний і швидко розорився. Розчарувавшись у сільській ідилії, через три роки він знову повернувся на циркову арену.

Вплив революції 1917 року

Революція 1917 року перевернула з ніг на голову життя багатьох людей, і Піддубний не став винятком – з ним стали відбуватися неприємні події. Під час турніру в Керчі в нього стріляв п'яний білогвардієць, у Житомирі його викликав на дуель ад'ютант Нестора Махна – про що дуже пошкодував, оскільки Піддубний його ледь не вбив. В Одесі його і зовсім забрали в "ЧК" – переплутали з однофамільцем, але кілька діб у холодному підвалі по коліно у воді протримали. Оскільки біда рідко приходить сама, в цей час від Івана Максимовича втекла дружина, прихопивши із собою всі його нагороди. Коли від них не залишилося й сліду, тобто жити їй та її коханцеві стало ні на що, невірна дружина почала проситися назад, але Піддубний не захотів її навіть слухати. А через деякий час у Ростові він нарешті зустрів жінку, яку завжди шукав, – вдову Марію Семенівку Машоніну, з якою одразу одружився. Ці стосунки стали найщасливішими і найтривалішими в його житті.

Поїздка до США та її наслідки

До свого 50-річного ювілею Піддубний, який, на думку лікарів, перебував у бездоганній фізичній формі, досяг непоганих професійних результатів: він виступав у Московському цирку і їздив на гастролі. У 1926 році йому дозволили поїхати в турне до США, де Піддубного супроводжував феноменальний успіх. Здобувши безліч перемог у Новому Світі, Іван Максимович заробив пів мільйона доларів – фантастичні на ті часи гроші, які йому не виплатили. Організатори гастролей заявили, що для їх отримання йому потрібно стати громадянином США, але Піддубний відмовився – він хотів повернутися додому. Думки біографів борця про ці події розбіжні: одні вважають, що американці просто обдурили довірливого борця, інші – що все було по-чесному. Після повернення до Радянського Союзу борця заарештували, кинули до в'язниці й катували, вимагаючи назвати номери його закордонних рахунків. Є також версія, що арешт і допити з тортурами були пов'язані не з американськими гонорарами, а з бажанням Піддубного вказати в паспорті національність "українець" і написати прізвище на український манер – "Піддубний", але доказів, які б це підтверджували, немає. Проте хоч як там було, влада, не захотівши скандалу у світовій пресі, – ім'я Івана Максимовича було надто відомим – звільнила Піддубного і навіть нагородила його орденом Трудового Червоного Прапора та надала йому звання "Заслужений артист РРФСР".

Маркер у більярдній при німецькому госпіталі

Коли почалася Друга світова війна, Піддубний залишився в Єйську, де вони з дружиною купили будиночок за кілька років до цього. Під час німецької окупації він працював маркером у більярдній при військовому госпіталі, що дало змогу їм із дружиною вижити – якийсь час вони навіть харчувалися в їдальні для поранених. Кажуть, що, забираючись із Єйська, німці пропонували йому виїхати з ними, але Піддубний відмовився. Незважаючи на те що знаменитий борець ходив вулицями міста з радянським орденом на піджаку, окупаційна влада його не чіпала, а ось радянська влада супу з німецької їдальні йому не пробачила – хтось із місцевих жителів написав на Піддубного донос, що могло призвести до більш ніж серйозних наслідків. Але обійшлося, а в 1945 році йому навіть надали звання "Заслужений майстер спорту СРСР".

"Заслужений майстер спорту" помер від голоду

На схилі життя знаменитий борець, попри всі свої звання і нагороди, бідував. На роботу його не брали, жити не було на що. До того ж він зламав ногу, що в старшому віці дуже небезпечно, і пересувався на милицях. 8 серпня 1949 року Піддубного не стало – він помер від інфаркту на 78-му році життя. Після смерті в його паперах знайшли листи, адресовані Клименту Ворошилову. В них він скромно нагадував про свої численні заслуги і звання і просив про одне: прикріпити його до робітничої їдальні заводу, який розташований неподалік, щоб він міг поїсти хоча б раз на добу. Іван Максимович так і не відправив його – посоромився. "Заслужений майстер спорту СРСР" помер від голоду...