Крадіжки були скрізь: на чому найчастіше шахраювали в СССР

Ідеалізоване уявлення про Радянський Союз як суспільство абсолютної чесності й порядку доволі поширене, особливо серед тих, хто ностальгує за минулим. Проте за фасадом дисципліни й соціальної рівності ховалася система побутового, часто узаконеного або умовно "невидимого" дрібного шахрайства.

Відео дня

Крадіжки були всюди – в магазинах, на заводах, у громадському харчуванні, на складах і навіть у таксі. Деталі розповів блогер Максим Мирович.

Причини повсюдних крадіжок

Це не була організована злочинність у класичному розумінні, а так звана масова культура виживання, в якій крадіжка не завжди вважалась злочином. Усе, що "нічийне", "державне" або "нерахункове", – сприймалося як те, що "можна взяти".

Серед причин три ключові фактори:

всеохопна бідність;
системний дефіцит – товари першої потреби, запчастини, медикаменти чи навіть їжа часто були недоступні офіційно, тому "дістати" означало "вкрасти або купити в того, хто вкрав";
відсутність приватної власності як культурної категорії – все було "спільним", а значить – нічиїм. А значить, можна було "прихопити".

Крадіжки у громадському харчуванні

Громадське харчування в СРСР було одним із найзручніших місць для крадіжок – переважно через те, що "зловити за руку" було складно. Сметану розводили кефіром і залишки забирали собі, кефір – молоком. Молоко ж крали винахідливо – до нього додавали соду, аби не псувалося, списували як "зіпсоване" й несли додому. Супи готувалися без м’яса, на комбіжирі, а при роздачі в тарілку клали один шматок м’яса для вигляду.

Крадіжки у продуктових магазинах

Механізми тут були подібні до їдалень, але з деякими особливостями. ГОСТи дозволяли певні норми "усушки й утруски", якими продавці зловживали – навіть якщо продукт не зменшився в вазі, частину просто списували й забирали. Якісні товари, м’ясо, ковбасу продавали "з-під прилавка" лише "своїм", при цьому дорожче від офіційної ціни. Різницю залишали собі. На базарах масово обважували клієнтів за допомогою прихованих гир та магнітів. Це явище було настільки поширеним, що на кожному ринку були встановлені контрольні ваги.

Шахрайство у магазинах промтоварів

У магазинах непродовольчих товарів ситуація була аналогічною. Дефіцитні або якісні речі продавалися лише наближеним покупцям, і завжди за завищеною ціною. Формально все було законно: товар, чек, гроші в касі. Але "прибуток зверху" залишався в кишені продавця, і довести це перевіркою було майже неможливо.

Крім того, системна корупція охоплювала і перевіряльників – ревізори часто закривали очі на порушення в обмін на хабарі. У деяких випадках такі зв’язки будувалися роками, і сітка "своїх" могла налічувати десятки або й сотні людей.

Крадіжки на заводах і будівництвах

Тут діяло правило: "тягни все, що погано лежить". А те, що лежало добре, – спершу відкручували. Інструменти, деталі, цемент, скло, навіть цегла – все це виносили або через прохідні, або перекидали через паркан за допомогою спільників.

Поширеним стало зберігання всього цього на балконах, в сараях, гаражах – радянські сім’ї часто мали вдома справжні склади "народного добра". Вкрадене продавалося за гроші або використовувалося у бартерних схемах.

Водії, трактористи, таксисти

Водії на автобазах і трактористи найчастіше крали паливо, мастило, фарбу та запчастини. Це було майже нормою. Таксисти ж часто не вмикали лічильники, залишаючи виручку собі.

Тіньове виробництво

З вкрадених або списаних матеріалів виготовляли модний одяг, меблі, електротехніку. Часто це було єдиною альтернативою убогим універмагам. У 1988 році частина такого бізнесу легалізувалася як кооперативи, однак основа залишалась тією ж – приватна ініціатива з тіньовим корінням.

Також OBOZ.UA розповідав, як в СРСР проходили свята і чому про ресторани можна було тільки мріяти.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.