Відкритий відповідь відставного полковника чолі судді Василя Маляренка

Пан Маляренко!

З великим інтересом кілька разів перечитав Ваше звернення до співгромадян, недавно опубліковане низкою видань у зв'язку з різкою критикою на адресу українського правосуддя з боку Міністра юстиції Головатого. А деякі витяги з нього навіть зачитував вголос членам своєї сім'ї.

Не можу не погодитися з Вашим твердженням про те, що не завжди суди першої інстанції діють бездоганно. Особливо запам'яталася Ваша фраза: "суди Першої інстанції через певні Обставини Інколи НЕ зовсім правильно розуміють закон ...", оскільки це, м'яко кажучи, нерозуміння, я випробував, як кажуть, на власній шкурі так, що і ворогу своєму не побажаю. Ось тільки чому Ви не пояснили нам, своїм співгромадянам, які саме обставини змушують суддів не зовсім правильно розуміти закон? Що їм заважає - фізичні чи психічні вади? А, може, у них немає необхідної літератури, вони не отримують постанов пленумів Верховного Суду або їм чиняться перешкоди у підвищенні кваліфікації? Може, на них чинять тиск, провокують на отриманні хабарів? .. Тоді чому Ви про це не говорите, не приводите конкретних прикладів? Чому не оголошуються, як це годиться в демократичній державі, скільки в поточному році зареєстровано фактів втручання в діяльність судових органів і ким, які і від кого виходять погрози суддям? Скільки було фактів посягань на життя суддів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною з відправленням правосуддя? Скільки, зрештою, порушено кримінальних справ і засуджено несвідомих громадян за спробу дачі хабара чесним і непідкупним українським суддям?

Згоден з Вашим твердженням, що не всі виходять із зали суду задоволеними, оскільки в кожній справі є дві сторони з діаметрально протилежними інтересами. І, допустимо, зрозуміло, що не слід драматизувати помилки суду першої інстанції, а слід у встановленому законом порядку апелювати до судів вищої інстанції, доводячи свою правоту, на що Ви і звертаєте увагу у своєму зверненні. Ось тільки не враховуєте Ви той досить істотний момент, що людина, одного разу побував у суді, найчастіше не намагається звертатися туди повторно. Адже наша суддівська система влаштована таким чином, що на виправлення "маленькою", "випадкової" судової помилки потрібні довгі роки і значні кошти, і багато людей просто махають на несправедливі рішення суду рукою, вважаючи, що власне здоров'я важливіше ...

Не буду голослівним і покажу це на конкретному прикладі. Інтернет-видання "Оглядач" і газета "Свобода" протягом тривалого часу розповідали своїм читачам про сподвижників колишнього генерального прокурора України Васильєва - керівниках горезвісної донецької фірми ТОВ "Свята Діва Марія" Борлове і братів Носатова:

https://www.obozrevatel.com/news/2005/4/29/10362.htm

https://www.obozrevatel.com/news/2005/5/11/12103.htm

https://www.obozrevatel.com/news/2005/5/16/13043.htm

https://www.obozrevatel.com/news/2005/5/24/14700.htm

13 травня 2002 ці панове сфальсифікували протокол загальних зборів акціонерів і "виключили" з компанії сімох її засновників, розподіливши внесені ними частки в між собою, а точніше - попросту присвоївши. Дізнавшись про все, у вересні 2003 року пограбовані акціонери, серед яких була і моя дружина, звернулися з позовною заявою до Калінінського районного суду Донецька. Суддя Арабей протягом довгих восьми місяців, явно затягуючи час, слухала це "сложнейшее" справу, щоб потім відмовити позивачам у задоволенні їхнього позову в зв'язку "з закінченням двомісячного строку на оскарження", хоча спір про право не підпадає під подібне тимчасове обмеження - це відомо будь-якому першокурснику юридичного вузу.

Цю дрібну "помилочку" судді довелося виправляти в апеляційному суді, на що пішло ще три місяці. Рішення Арабей суд другої інстанції скасував як незаконне, а справу повернув на повторне перше слухання в той же Калінінський суд. Проте зацікавлені особи та їх добровільний помічник суддя Токарева провернули черговий трюк, намагаючись якщо не перешкодити справедливому рішенню, то до нескінченності затягнути його. У серпні 2004 року Борлу подає касаційну скаргу, а Токарєва, яка зобов'язана була дочекатися визначення касаційного суду про витребування справи, в порушення закону все ж направила його до Верховного Суду. І тільки через півтора року, у грудні 2005, Борлову було відмовлено в його необгрунтованої скарзі, і справа знову потрапило в Калінінський районний суд для повторного розгляду. Скільки ще часу знадобиться на вирішення цього абсолютно очевидного з точки зору закону діла, важко навіть уявити.

Ось ще конкретні приклади. Я - пенсіонер МВС, підполковник міліції у відставці. 10 листопада 2003 я був затриманий у власній квартирі і доставлено в ізолятор тимчасового утримання. Це трапилося на наступний робочий день після того, як предметом обговорення народних депутатів у Верховній Раді України стало моє інтерв'ю про непорядні вчинки людей з найближчого оточення кандидата на посаду Генерального прокурора України Васильєва.

Відповідно до звинувачення, висунутим прокуратурою, нібито я вчинив розкрадання в особливо великих розмірах, викравши автозаправні блок-пункти у одного з засновників ТОВ "Свята Діва Марія" Сергія Носатова. Кримінальну справу за цим звинуваченням слухалася місцевим судом Калінінського району Донецька під головуванням судді Карпушовой. Виконуючи замовлення прокуратури, суддя постановила щодо мене неправосудний вирок. При цьому Карпушова всіляко обмежувала моє право на захист, право на подання доказів, фальсифікувала протокол судового засідання, а також здійснювала дії, що перешкоджають встановленню істини у справі при його апеляційному розгляді. Про найгрубіші порушення закону суддею я неодноразово повідомляв у всі інстанції, в тому числі і до Верховного Суду України, але отримував чергові відписки.

22 червня 2005 кримінальну апеляційний суд Донецької області справу скасував цей блюзнірський вирок, повністю мене реабілітував і припинив щодо мене кримінальну справу за п.2 ст.6 КПК України (відсутність складу злочину). Але мої зауваження на дії судді, скарги на систематичні порушення моїх законних прав, так і не були розглянуті, рішення по них не приймалися.

Ще більш абсурдними були дії суддів при розгляді скарги на моє незаконне затримання. 11 листопада 2003 мій захисник, відомий Донецький адвокат Сергій Салов, звернувся зі скаргою у Ворошиловський місцевий суд Донецька. Коли 14 листопада я прийшов до судді Бухтіярової для того, що б дізнатися про хід розгляду справи, вона лише здивувалася, навіщо я з'явився до суду, якщо мене і так випустили. А 17 листопада 2003 року цю суддя направила мені листа, в якому повідомила, що розглядати скаргу на моє незаконне затримання вона відмовляється.

24 листопада 2003 я звернувся в прокуратуру Ворошиловського району Донецька із заявою про порушення кримінальної справи проти Бухтіярової за ознаками ст. 365, 367 КК України. Але 4 грудня 2003 помічник прокурора Ворошилівського району Кротова відмовила в порушенні кримінальної справи - нібито через відсутність у діях судді складу злочину. При цьому помічник прокурора в порушення закону навіть не спромоглася опитати ні мене, ні суддю Бухтіярову, ні свідка моєї розмови з Бухтіярової журналіста Володимира Бойка. А коли я оскаржив постанову прокуратури в тому ж Ворошиловському суді, суддя Коновалов, не моргнувши оком, залишив мою скаргу без задоволення.

Довелося оскаржити рішення судді в апеляційному порядку і лише через рік (справа, до речі, намагалися просто втратити, мотивуючи тим, що суддя-доповідач перейшов на іншу роботу), воно було скасовано і направлено на повторний розгляд до цього ж суду.

Одночасно я звернувся до апеляційного суду Донецької області із заявою про притягнення судді Бухтіярової І.А. до дисциплінарної відповідальності. Проте перший заступник голови цього суду Донецької області Рибалко відмовила в цьому на тій підставі, що скарга на незаконне затримання подавалася не мною, а моїм захисником (?!).

А зовсім недавно, 6 жовтня 2005 року, вже суддя Ворошиловського місцевого суду Донецька Кутя С.Д. відмовив мені у задоволенні скарги на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо судді Бухтіярової І.А. Оскарживши і це несправедливе рішення, я отримав 9 листопада 2005 лист з суду про те, що апеляційна скарга призначена до слухання 8 листопада 2005. Чи випадково був пророблений такий фокус? Та ні ж! Просто треба було провести засідання суду в мою відсутність, що й було зроблено - під головуванням Смирнової.

Крім того, з тексту ухвали апеляційного суду випливає, що відповідно до вимог ст. 367 КК України, кримінальна відповідальність за службову недбалість або неналежне виконання службових обов'язків настає лише в тому випадку, якщо це заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян. Але хто, вибачте, вивчав, якої шкоди завдано мені в результаті незаконних дій судді Бухтіярової, якщо перевірка фактів, викладених у моїй заяві про порушення кримінальної справи, не проводилася взагалі?

10 листопада 2005 я подав до канцелярії апеляційного суду Донецької області заяву про притягнення до відповідальності зазначених посадових осіб. До листа я доклав копію конверта з поштовим штемпелем від 8 листопада про виклик до суду на 8 листопада 2005. Але й досі не отримав відповіді на свою заяву, хоча в ст. 20 Закону "Про звернення громадян" прямо сказано, що заяви громадян розглядаються у термін не більше одного місяця з моменту надходження.

Чи не правда, шановний Василь Тимофійович, все це скидається на якусь фантасмагорію? Важко навіть повірити, що таке може бути. Проте, це лише один факт, одна сумна історія - з тисяч і тисяч подібних, які начисто спростовують наведену у Вашому зверненні милостиву статистику. У всякому разі, щодо Донеччини. Я б міг навести чимало жахливих за своєю розбещеності та правової дикості прикладів розправ у донецьких судах над громадянами - і практично завжди судді залишаються безкарними, як не намагаються постраждалі постояти за себе і свою честь. І коли Ви говорите у своєму зверненні, що "істерія з приводу того, что в Україні" відсутнє Правосуддя ", грунтується на Дуже мізерній, тенденційно відокремленій частіні справ", це, м'яко кажучи, виглядає неправдою. Тим більше не виглядають переконливими посилання на те, що "особини та організації, Які зацікавлені у дестабілізації сітуації в Україні ... вікорістовуючі засоби масової ІНФОРМАЦІЇ, намагають Сформувати про суди негативну мнение. А тому ківають на ту мізерну Частину справ ".

Правильно Ви, шановний Василь Тимофійович, посилаєтеся у своєму зверненні на приклад цивілізованих європейців: "Якщо суддя порушив закон, смороду вдаються до правових механізмів, Які дають можлівість покараті его - скажімо звільніті з посади". Тільки от у нас існування подібних механізмів - скоріше міф, ніж реальність. Протягом 2003-2005 років я особисто неодноразово звертався з заявами на Ваше ім'я про найгрубіші порушення моїх прав, і отримував, як і мільйони наших співвітчизників, чергові відписки про те, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, а оскаржити їх дії можна при подачі апеляційної чи касаційної скарги. Але поки суди апеляційної та касаційної інстанції розглянуть скаргу, пройде не тільки шестимісячний термін притягнення судді-порушника до дисциплінарної відповідальності, але за деякими статтями суддю вже і до кримінальної відповідальності буде залучити не можна. Цю технологію багато суддів успішно освоїли і безсоромно нею користуються.

Але спасибі хоча б за те, що Ви визнаєте необхідність "запровадження європейськіх стандартів" і, що особливо важливо, - "обов'язкову невідворотність відповідальності судді за Порушення закону". Але хто ж заважає нашим суддям керуватися цими стандартами, тим більше що цього в обов'язковому порядку вимагає від них Європейська конвенція з прав людини? Так, може, шановний Василь Тимофійович, почнемо з якого-небудь конкретного зусилля, нехай навіть невеликого. Наприклад, з моєї спроби домогтися "обов'язкової невідворотності відповідальності Суддів за Порушення закону". У Вас достатньо повноважень, щоб без зволікань перевірити наведені в моєму до Вас публічному листі факти і поставити питання про притягнення суддів до відповідальності, в тому числі кримінальної.

Михайло Халаджі, підполковник міліції у відставці, м.Донецьк