День визволення Києва

126

Вчора в київській фан-зоні вперше зі старту Євро-2012 була тиха ніч. Шведи поїхали додому, українці потомилися, італійської перемоги святкувати не було кому. Англійці? Вони пішли по-англійськи. Поразка від "Скуадри адзурри" в серії післяматчевих пенальті ввела ту гучну шеститисячну аудиторію в стан трансу.

Брутальна ейфорія

Хоча, може, воно й на краще. Бо якщо за доброзичливими шведами українці сумують, то можна лишень уявити, що було б, якби впродовж тих же десяти днів у Києві квартирувалися англійці. Чомусь здається, що прояви російського шовінізму в Польщі видалися б дитячими забавками. Ні, англійці до нас ставляться дуже добре. Настільки, що без упинку скандують своє улюблене "Фак оф Сол Кемпбелл! Ми повернемося додому в гробах!", постійно згадуючи, наскільки недолуго виглядали залякування колишнього капітана їхньої збірної. Їм тут справді комфортно – дешеве пиво, лояльна міліція, доброзичливі господарі.

Як і в Донецьку, вчора на місці, де раніше був шведський куток, англійці влаштували пивний дощ. Пообливали пивом себе й усіх найдопитливіших перехожих. Вони відривалися під рокові композиції, вигукували фірмові заряди, хрипіли щосили фанатські пісні й корчили кумедні писки, коли їх фотографували. Для них то краса, так вони виявляють свою радість і ейфорію. І раз українців, як і самих себе англійські фанати поливали пивом, то означає, що нас вони все-таки люблять й дякують за гостинність. Зі шведами півтора тижня тому було по-іншому. П"яні піддані Її Величності ставали за спинами українських беркутівців й безпардонно спорожнялися в порожні після спожитого пива пластикові келихи. Потім ті спінені бокали летіли через шоломи бійців в напрямку шведських столиків. Скандинави, звісно, терпіти не збиралися й кинулися розбиратися. Однак як то було зробити, коли зайди загороджені кордоном міцних хлопців з нагайками?

Взагалі, було б добре, якби українські правоохоронці проявили бодай частину тої лояльності, якою вони тішили іноземців, до своїх співвітчизників. Тоді, коли Євро-2012 завершиться й потреба вдавати толерантність й розуміння зникне. Бо коли шведи підмочують кожний закуток (дивіться відео), не цураючись міліціянтів, а голландці навіть вилазять їм на шию – то ще дрібниці і комедія. Але коли один п"яничка, згадавши про своє походження за теорією свого земляка Дарвіна, вилазить на липу й починає хилити її вниз, а інші, вхопившись за гілля, йому допомагають й закінчується все тим, що дерево ламається, то вже злочин.

Разом з тим, дивне й інше. Коли те нетверезе шимпанзе таки шубовснулося з усього розмаху разом зі зламаним верхів"ям липи додолу, його прудко скрутив за шию стюарт й поволік до виходу з фан-зони. При цьому жоден з колег не спробував відбити друга. У фанатському середовищі так не прийнято. Достатньо згадати побиття росіянами польських стюартів у Вроцлаві. Окрім того, існує версія, що тим "верхолазом" міг бути хтось з українців.

"Англійським розбишакою" виявився полтавський фанат

"Якби то були справжні ультрас, то вони б свого в біді не залишили, - каже динамівський фанат з 25-річним стажем. – Справжні самі лягли б на тому місці, але спробували б відбити друга. Зрештою, я добре знаю, що з англійських футбольних хуліганів в Україну приїхали одиниці. Їх там сильно поліція прищемила й не пускає з країни. До нас приїхали звичайні вболівальники. А татуювання собі здатен поробити хто хочеш. Ось я не маю тату – то що я не фанат? Те саме й з класичним фанатським одягом. Взагалі, веселі ті англійці..."

Автентичний футбол

Динамівець сказав, що на мечах з англійцями вони не забивалися, через те жодної бійки й не було. Зі шведами в англійців теж не вийшло. Відірвалися лише на перекупникові квитків у фан-зоні. Хтозна через що, але британці накинулися на шпикулянта з кулаками, відлупцювали його, забрали квитки й пішли геть. При цьому стюарти відтягували й стримували лише свого співвітчизника.

Може, то й неправильно, але кореспондент "Обозревателя" пожалів перекупника. Певно, тому, що без таких як він Євро-2012 через надзвичайне сприяння УЄФА ми могли б дивитися хіба-що по телевізору. А так можливим став навіть чвертьфінал. Три квитки на матч Англія – Італія номіналом по 400 гривень киянин віддав нам за 500. Оскільки один квиток був зайвим, то спробували себе в ролі шпикулянтів й самі. Правда, невільно, бо про "тікети" нас у фан-зоні спитали двоє росіян з Краснодара. "Є один, - кажу. – 500 гривень". "Ось якби два…" Але згодом кубанці вирішили взяти квитка. "Як не буде, то на стадіон потрапить бодай один з нас"... Потім, власне, не здивувався, що на місці, де мав би бути росіянин, поруч з автором цих рядків сидів англієць років 50-ти.

Загалом, до англійських вболівальників можна ставитися по-різному. Може, вони надто буйні. Але в футболі розбираються. Ось і Андрія Шевченка, який на своєму білому "Рендж Ровері" в компанії кількох чорних "мерсів" виїхав з бульвару Шевченка, впізнали одразу й заскандували "Шева!" А те, як англійці підтримували свою збірну на стадіоні – просто фантастика. Вони не змовкали ні на секунду, а останніх десять хвилин додаткового часу в унісон скандували лише одне – "Hodgson"s White Army" ("Біла армія Ходжсона"). Виглядало й звучало вражаюче.

Взагалі, судячи з доброї сотні англійських стягів, на кожному з яких були прописані назви клубів чи міст, які представляють фанати, можна було зрозуміти, що власне то й є автентичний британський вболівальник. Жодних тобі "челсів", "мансіті", "арсеналів", "манюнайтедів" чи решти олігархічного хламу. Лутон, Фроґсем, Ковентрі, Дербі, Ротерем, Вотфорд, Ґрімсбі, Свонсі, Ерефорд… Перелічувати можна довго. Судячи з цієї картини, можна зробити висновок, що справжні англійські вболівальники не мають нічого спільного з тими космополітичними збірними світу, які зібрані по мегаполісах російськими, американськими й арабськими мільярдерами. Цим фанатам важливі не стільки перемоги, скільки футбол у своєму найщирішому розумінні. Футбол, який ми безслідно втрачаємо.

Звісно, гра у виконанні збірної Роя Ходжсона виглядає ортодоксальною. Проте в тому теж є своя родзинка. Бо, приміром, важко збагнути, чому німці хизуються, що їхня сучасна збірна – то не лише прагматизм й холодний розрахунок, а й доданий гравцями інших етносів авантюризм. Ця Німеччина – з Боатенґом, Хедірою ы Йозілем в складі – втратила формоване десятиліттями обличчя. Вона стала різновидом клубів. Ходжсон повернув англійцям їхню збірну. Й, мабуть, тому вболівальники скандували ім"я тренера ледь не половину овертайму.

Приховані сльози

Ця збірна програла. Програла не лише тому, що гірше била пенальті. Англійцям не вистачило сили, й вони дозволили італійцям нещадно возити себе впродовж 15-ти останніх хвилин додаткового часу. В англійців нема свого Пірло. Геніального Пірло, який в своїх 33 не просто стає по-футбольному мудрішим і витонченішим. Як то не дивно, нинішній Пірло – сильніший і витриваліший, ніж власний аналог шестирічної давнини. Він – величний. Те, що Пірло вчора робив на полі, те, як він бачив зелений прямокутник, переміщення по ньому кожного футболіста й наскільки ідеально розподіляв м"ячі, можна назвати футбольною творчістю, найвищим мистецтвом.

Англія в своїй класичній схемі 4-4-2 з творчої точки зору могла б щось італійцям проотиставити лише в тому разі, якби блискучому трикутникові Де Россі-Пірло-Монтоліво протистояв дует рівноцінних за футбольним мисленням виконавців Джеррард – Лемпард. Однак Френк травмувався й на Євро не виступає. Паркер, котрий став заміною лідеру – надто прямолінійний і передбачуваний.

Хоча доки англійцям вистачало сил, вони Італії не поступалися. На удар Де Россі з 30-ти метрів в стійку на самому початку гри Англія відповіла двома ефектними атаками. Спершу підопічні Ходжсона розтягли суперника коротким пасом й швидкими переміщеннями. В кінцівці епізоду правий оборонець Ґлен Джонсон замикав передачу Мілнера справа, знаходячись по центру воріт. Згодом вже Руні бив головою після навісу Джонсона. В першому випадку на удар зреагував Буффон, в другому м"яч пролетів над поперечиною.

Загалом же гостріше атакували саме італійці. Ще до перерви Пірло двічі виводив на зручні для ударів позиції Балотеллі, однак той обидва рази не зумів приборкати м"яча. На початку ж другого тайму Де Россі сильно пробив по діагоналі зліва. Джо Гарт спершу відбив м"яча перед собою, а потім впорався з добиванням Балотеллі. Зреагувати на ще одне добивання Монтоліво воротар не встигав, але італієць пробив над поперечиною.

Ходжсон на такі події відреагував подвійною заміною, випустивши замсть Мілнера і Велбека Волкотта й Керролла. Але ці заміни на хід гри особливо не вплинули. Більше того, після виходу Діаманті, Маджо і Ночеріно ще більш активно стали грати італійці. Останній на 90-й хвилині міг після фантастичного пасу "черпаком" від Монтоліво вирішувати долю гри, однак Антоніо в неймовірному підкаті заблокував Джонсон.

В додатковий час Англія, героїчно обороняючись в другій його половині, вистояла. А в серії пенальті програла Буффону. Той самий сусід-англієць, якому через треті руки попався наш квиток, спершу відвернувся, опустив голову, а потім поплентався, витираючи рукою сльози, через крісла до виходу. Для англійців то був шок. Ті самі фанати, які не змовкали увесь день до матчу й рвали горла впродовж 120-ти хвилин гри, наче в прямому сенсі зникли. В центрі Києва, у фан-зоні, їх майже не було. Завбачливо приготовлені вперше за час проведення Євро-2012 в Києві поруч зі станцією метро "Театральна" п"ять автобусів з беркутівцями так і залишилися стояти без діла. Агресії англійці не проявляли. Вони знають, що після бою кулаками не махають.

Сумний карнавал

Зрештою, було б проти кого. Коли російський коментатор Василь Уткін під час трансляції матчу Іспанія – Франція з Донецька говорив, що іноземних фанатів в Україну приїхало надто мало, він не лукавив. Шведи поїхали, переляканих французів й італійців до нас прибула горстка, португальці, як і ми, надто бідні. Надія була лише на англійців. Але й вони нас покидають, через що внутрішня складова футбольного карнавалу почала нагадувати сиротинець. Як би не сталося, щоб на фіналі 1 липня в Києві НСК "Олімпійський" заповнили на 40 відсотків українці, ще на 58 – спільно поляки й росіяни, яких вже на чвертьфіналах було дуже багато й лише на відсотки два власне вболівальники тих країн, які поборяться за Кубок Анрі Делоне…

Наразі ж схоже на те, що в фіналі таки зійдуться Німеччина й Іспанія. Чинні чемпіони світу й Європи переграли своїх суперників за чвертьфіналом з Франції неймовірно легко. Так само легко, як команду Лорана Блана зім"яли в заключному матчі групового турніру шведи. Очевидно, розмови про чвари всередині французського колективу мають якесь підґрунтя. Не дарма тренер залишив поза основою гравців, які досі вважалися ключовими – "хвилеріза" Діарру й атакувального хавбека Насрі. Здивував також і вихід одночасно двох гравців, яких Блан награвав на позиції правого оборонця – Ревейєра та Дебюши. При цьому другий грав справа в середині поля, де більш перспективно дивився Менез.

Саме помилка Дебюши призвела до першого голу в ворота Льоріса. Іньєста розігнав позиційну атаку стрімкою передачею вліво, а Дебюши в момент, коли треба було грати в підкаті, спіткувся й впав. Як наслідок, Хорді Альба спокіно навісив, а Хабі Алонсо, набігши з глибини, влучно пробив головою. За переміщенням опорного півоборонця іспанців при цьому пасивно спостерігали троє суперників. Власне, так Франція грала впродовж усього матчу й якби не прагматизм трохи втомлених іспанців, могла б програти більше. А так все обмежилося ще пенальті на 90-й хвилині. Його суддя призначив за фол Ревейєра на Педро, а Хабі Алонсо з позначки пробив точно, відзначивши тим самим свій сотий матч у збірній дублем.

Тепер чекаємо півфіналів. 27 червня в Донецьку зійдуться Португалія й Іспанія, 28-го у Варшаві – Німеччина та Італія.

Розклад телетрансляцій півфіналів Євро-2012

Читайте все новости по теме "Евро-2012" на Обозревателе.

Присоединяйтесь к группе "СпортОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости