УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

9 травня і 22 червня - під чужими знаменами

618
9 травня і 22 червня - під чужими знаменами

Не маю сумніву у тому, що провокатори, які 9 травня цього року приїхали до Львова з ненависним для більшості галичан червоним полотнищем, розраховували влаштувати у нас політичну кориду. І з допомогою шовіністично настроєних до України засобів масової інформації зганьбити країну, Галичину і наше місто в очах світової громадськості.

Впродовж багатьох років одним із символів вже неіснуючої держави був червоний прапор. Переконливо доведено, скільки горя і страждань приніс більшовицький тоталітарний режим українському та іншим народам колишнього Союзу. Ось що казав один із катів українського народу Лазар Каганович: "Ми знімаємо людей шарами..." Особливо жорстокими були репресії тоталітарного режиму у Галичині, починаючи від "золотого вересня" 1939 року. Разом із Червоною армією, яку справді більшість населення радісно вітала, вірячи брехливій пропаганді, у Західну Україну було перенесено і "великий терор". Як згодом стало відомо, на наші землі прибуло чимало таємних агентів, завданням яких було виявляти національно свідомих українців, насамперед з числа інтелігенції. Уже через два тижні нова радянська влада вдалася до масових арештів. У 1939-1941 роках на західноукраїнських землях заарештовано близько 60 тисяч осіб. Протягом чотирьох хвиль депортацій з Галичини у віддалені райони Радянського Союзу за неповні два роки вивезли близько 500 тисяч громадян. За тиждень після початку німецько-радянської війни за наказом Хрущова тих, кого не встигли депортувати (а це 50 тисяч в’язнів у тюрмах Галичини), жорстоко замордували. Репресії під червоним прапором відновилися і влітку 1944 року, після визволення Львівщини від нацистів. Тож чи повинні галичани чи будь-які інші нормальні, психічно здорові люди вклонятися, як ідолові, кривавому червоному прапорові?!

А тепер кілька міркувань щодо Прапора Перемоги. Давня традиція – встановлювати прапор переможця на території переможеного супротивника. Зрозуміло, таким прапором має бути державний прапор, який є одним із символів держави. Отже, над Рейхстагом, як вищим представницьким органом Німеччини, слід було б встановити Державний прапор Союзу РСР. Централізовано такого прапора тоді не виготовили. У квітні 1945 року до центру Берліна першою пробилася 3-я Ударна армія 1-го Білоруського фронту. За рішенням військової ради 3-ї УА кожній із 9-ти її дивізій було вручено червоні прапори. Після 30 квітня над Рейхстагом майоріло кілька червоних прапорів. Пріоритет визнали за прапором номер 5, який встановили сержант Єгоров і молодший сержант Кантарія. Керував встановленням прапора заступник командира батальйону з політичної частини лейтенант Берест. Ім’я українця Береста радянська пропаганда тривалий час замовчувала. 8 травня той прапор замінили на "великий яскраво-червоний стяг". Згодом на Прапор Перемоги під номером 5 нанесли кілька написів, що стало початком перетворення його з державного прапора на дивізійний. У такому вигляді за наказом маршалів Жукова і Рокосовського цей прапор спеціальним літаком було доправлено до Москви. 22 червня маршали ухвалили рішення, що цей прапор участі у Параді Перемоги брати не буде. Зрозуміло, рішення без Сталіна не приймалося… Абсурд, парадокс – Парад Перемоги без Прапора Перемоги!

І про георгіївські імперські стрічки. 24 листопада 1769 року усіх придворних цариці Катерини ІІ було повідомлено про те, що 26 листопада у придворній церкві посвячуватимуть військовий орден святого великомученика Георгія Побідоносця. Орден мав чотири ступені. Георгіївська стрічка – із трьох чорних і двох помаранчевих смужок. Приписувалося, що її слід носити через праве плече під верхнім одягом. Нагороджували цим орденом за особливу мужність і хоробрість, видатні військові подвиги. Після Жовтневої революції 1917 року було видано указ радянського комуністичного уряду, яким усі царські ордени і медалі скасували. У роки Другої світової війни про цей орден ніхто і не згадував. Єдине, що було, – це використання георгіївської стрічки у радянських бойових нагородах.

Щодо носіння георгіївських стрічок сьогодні. Звичайно, дико виглядали спроби зірвати георгіївські стрічки з осіб, які мали їх прикріпленими до свого одягу. Це звичайне порушення прав людини. У такий спосіб нікому не доведеш, що ці стрічки – не що інше, як символ військової доблесті, і що до Другої світової війни вони не мають жодного стосунку…

Зрештою, нехай росіяни носять те, що вони хочуть. А у нас своя історія, своя національна пам’ять і свої символи…

Мирон ІВАНКІВ