Скільки коштує стати вчителем?

Ви впевнені, що вашу дитину вчить високоосвічена, кваліфікована, інтелігентна людина, яка потрапила в школу за покликом душі? Ви знаєте, як взагалі потрапляють на роботу до школи? Не повірите… За хабар.

Один молодий вчитель на умовах анонімності зізнався, що за працевлаштування у школі заплатив 1 тисячу доларів. І це при тому, що його зарплата ледве дотягує до 1 тис. гривень!

Офіційно для того, щоб влаштуватись на роботу вчителем, потрібно виграти конкурс в міській, селищній чи сільській раді. Однак на практиці такий демократизм при прийнятті на роботу є радше щасливим винятком, ніж закономірністю. В більшості випадків Департамент освіти при визначенні переможців конкурсу орієнтується на побажання директора відповідної школи, тому і домовлятися вам доведеться з ним. А це може виявитися задоволенням не з дешевих.

Конкурс при відборі вчителів теж існує радше для замилювання очей, а не для відбору найкращих.

Ось, наприклад, як проходив нещодавній конкурс на місце вчителя історії в одну із вінницьких шкіл. Протягом співбесіди, яка тривала кілька хвилин, лише один з десяти членів комісії задав претендентам по 4-5 простеньких питань на зразок: хто був останнім гетьманом козацької держави? хто і коли зруйнував Запорізьку Січ? коли закінчилась Друга світова війна? Не відповісти на ці питання, після 5 років навчання у виші, просто неможливо. Як такі питання допомагають зрозуміти кваліфікаційний рівень потенційного педагога – незрозуміло. На якій підставі обрали переможця – теж. Звісно, ситуації бувають різні, але країна у нас одна - і за рівнем корумпованості вона займає 152 місці у світі.

І от уявімо, претендент не пошкодував тисячі вічнозелених, йому «пощастило» виграти конкурс і він став вчителем. Скільки він зароблятиме? При повній ставці – а це 19 уроків на тиждень, – зарплата молодого вчителя буде складати за вирахування податків близько 950 грн! Якщо вам дадуть класне керівництво, то це ще 20% від ставки. За такі гроші не те, що в столиці, в провінції не можна прожити, не кажучи вже про перспективу взяти кредит на житло чи машину. Єдиний вихід - брати додаткові години. Директори, звісно, йдуть назустріч, часто за «окрему подяку», і збільшують навантаження вчителів до 25-30 годин.

А тепер поміркуйте, якою може бути якість і продуктивність навчання, якщо вчитель проводить 6-7 уроків на день. При цьому вчителі отримують зарплату лише за проведений урок. Зокрема, урок молодого спеціаліста коштує 14,99 грн. За такі види робіт як: перевірка зошитів (доплату в середньому 10-15% отримують лише викладачі мов, математики, початкових класів), контрольних, самостійних, заповнення журналу, що є досить марудною роботою, складання планів, підготовка до уроків (що може займати до 2 годин), не кажучи вже про додаткові зайняття з тими, хто відстає, та участь в загальношкільних заходах, - вчитель ніяких грошей не отримує.

Також від вчителів вимагають т.зв. «наочності на уроках», простіше кажучи ілюстрацій та роздаткових матеріалів. Оскільки ніякого бюджету на це не передбачено, вчитель може або друкувати потрібний матеріал на власні кошти (що, враховуючи його зарплату, малоймовірно), або залучати батьків, які здають гроші на обладнання класу, купівлю проектора, можливо навіть комп’ютера вчителю чи дирекції, ремонт класу, школи. Безкоштовне навчання в нашій країні - це міф, але це було б «терпимим злом», якби діти отримували якісну освіту. Однак в 11 класі батьки розуміють, що без індивідуальних занять з репетиторами у їхньої дитини практично немає шансів вступити до престижного вузу, навіть якщо у неї золота медаль.

Однак повернімося до вчителів. В українській школі вчитель - це не лише знавець свого предмета. Це вихователь, організатор, касир і, як не дивно, прибиральник. Ставлення до дисципліни та прибирання є найбільш яскравим пережитком нашого радянського минулого з його ідеєю про загальний порядок і трудове виховання. Ви можете уявити собі американця, який чергує в коридорах чи протирає підлогу в класі під час перерви? Звісно ні, там вам скажуть, що кожен має займатись своєю справою. Чому ж в нас дітей змушують мити підлогу, а вчителів контролювати цей процес?

Директор однієї з вінницьких шкіл на це запитання відповів так: обов’язки учнів з прибирання прописані в статуті школи, який вони підписали, а отже мають тепер їх виконувати. Але чи був у них вибір? Як і щодо решти питань шкільного життя: що купувати на подарунок школі і чи взагалі купувати, куди піти на екскурсію, що вивчати, якими підручниками користуватись? Ці та інші питання вирішують навіть не колектив вчителів, а директор із завучем.

Чому ж при всіх труднощах вчительського «життя», молоді випускники готові на все, щоб влаштуватись на роботу у школу. По-перше, це хоча й малий, але стабільний заробіток з офіційним працевлаштуванням та гарантованою довгою відпусткою. Крім того, пішовши в декретну відпустку, молода вчителька може не хвилюватись за збереження свого робочо місця. З огляду на це, частина жінок розглядає посаду вчителя як свій найкращий варіант. Окрему групу становлять ті, хто після місяців безрезультатного пошуку «хорошої» роботи, згадують про свою викладацьку професію.

Вчителі, по суті, знаходяться між «між молотом і ковадлом» - батьками та керівництвом школи. Перші очікують, що вчителі дадуть їхнім дітям якісну освіту, при цьому не помічаючи, що клас, в якому вчиться їхня дитина, завеликий, що матеріалів для навчання в школі немає, а кількість предметів зашкалює. З іншого боку, на вчителів тисне керівництво школи, яке, як на радянському змаганні, хоче все краще, вище та швидше. Головне, щоб потім було про що написати у звіті і доповісти вищому керівництву. Освітня реформа не має зводитись до переписування навчальних планів та підручників, змінювати потрібно сам підхід до шкільної освіти. А для цього, окрім достойного фінансування, необхідне кадрове і ціннісне оновлення української школи.