УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Виталий Портников
Виталий Портников
Журналист, публицист

Блог | Если ты понимаешь Гойю, то будешь ненавидеть Путина

Если ты понимаешь Гойю, то будешь ненавидеть Путина

Іспанцям вдалося навіть такій драматичній події, як саміт НАТО воєнного часу, надати атмосферу тієї особливої ​​елегантності, значення якої розуміють у країнах, чиї мешканці звикли жити в інтер'єрах великої культури та історії.

Інтер'єр музею Прадо – саме такий. Я часто згадую прогулянки його залами, у яких кожне полотно – океан. Можна гуляти Мадридом, а можна – Прадо з обов'язковим візитом у музей Тіссен-Борнеміса, який знаходиться по сусідству. Але це, звичайно, якщо вистачить сил та емоцій.

І це будуть різні прогулянки. Мадрид – клекотливий і яскравий, зі своїми бурхливими площами та вулицями, які оживають уночі. І Прадо – цілий світ великих творінь, які зачаровують тебе і ставлять перед вічним вибором: з ким залишитися цього разу, в кого затриматися? Веласкес, Рембрандт, Ель Греко чи Гоя? Чи все ж таки Рібера?

З того, як люди дивляться на картини, з того, як вони слухають музику, можна зрозуміти, які вони. При великому витворі мистецтва набагато важче грати, ніж перед телевізійними камерами. Ось чому ця вечеря лідерів країн НАТО в Прадо – справжній рентген. Уважний спостерігач точно зрозуміє, хто перед ним. І для мене кожен кадр цієї екскурсії світових лідерів – справжній скарб і як для відвідувача Прадо, і як для політичного аналітика. Зізнаюся, що я навіть із якимось задоволенням спостерігав за тим, як Борис Джонсон утік від своїх колег і подався розглядати картини. Те, що для голови британського уряду Рубенс усе ще цікавіший за Байдена чи Макрона, – точний доказ того, що людського у ньому більше, ніж політичного. А коли політик залишається людиною, він виявляється здатним до емпатії. Можливо, саме тому Джонсон, який завжди з такою точністю і навіть цинізмом прораховував свої дії на британській політичній сцені, виявився таким щирим і шаленим прихильником України в її боротьбі зі злом. Втім, якщо ти розумієш Гою, то ненавидітимеш і зневажатимеш Путіна. Тут прямий зв'язок.

І, звичайно, те, що під склепіннями Прадо звучала музика Березовського та Скорика – це щось для мене зовсім неймовірне. Звісно, ​​шкода, що саме війна стала поштовхом до того, щоб лідери цивілізованого світу почули нашу музику саме тут, у цьому музеї, на тлі цих великих картин. І все-таки вони все одно не могли не зустрітися – Прадо і Скорик.

Це була довга подорож. Насправді – крізь століття. По бездоріжжю брехні та заперечення. Нашими дорогами, на яких не було нас. Залами, у яких звучала чужа музика – або ж наша, яку тільки називали чужою, як у випадку із Березовським. І все ж таки ми дійшли, і все ж таки наші музиканти грають у цих залах, і все ж таки неподалік полотен Веласкеса та Гої звучить дорога для кожного з нас мелодія.

Залишилося тільки пройти через палаючий степ, ухилитися від ракет, вижити і сказати собі: ось ми і вдома.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...