Блог | У нас уникальный шанс: мы превращаемся из страны ментальных крепостных в страну победоносных воинов

То, о чем я всегда говорю, подтвердил в своей авторской статье для The New York Times ветеран армии США, участник войны в Ираке Дэвид Френч.

Далее текст на языке оригинала.

Він зауважив, що Україна продемонструвала світові "дивовижну річ". Замість того, щоб зникнути з мапи світу під навалою російських військ, вона завела боротьбу з Росією в глухий кут, розпочавши технологічну революцію в наземній війні. І тепер Україна стала "незамінним партнером" Заходу у сфері безпеки.

Америка з Трампом на чолі випустила з рук факел, що символізує боротьбу за свободу і демократію. Цей світоч підхопила Україна, що досі не всі готові усвідомити і прийняти. Він застерігає від помилкового сприйняття України як "відчайдушного аутсайдера". Хоча українська боротьба за власне існування ще триває, на зовнішній арені Україна вже будує нову геополітичну реальність.

Френч констатує, що пересічні американці в основній масі можуть поділяти помилкову думку Трампа про те, що "Україна не має карт". Але факт у тому, що Україна має найбільшу і найбоєздатнішу армію у вільному світі. Ветеран Іракської війни зокрема висловлює переконання, що за реальною бойовою ефективністю ЗСУ можуть бути сильнішими за армію США, коли йдеться саме про війну на суходолі та війну дронів.

Звісно, американський ветеран не знає нашу складну внутрішню кухню, не знає яким героїзмом і жертовністю ми здобуваємо право просто вижити, просто бути українцями, просто мати свою державу. Але факт є фактом, Збройні сили України зараз найдосвідченіша армія у світі, армія, що вимушена захищатись у війні нового високотехнологічного формату від набагаточисельнішого ворога, що не просто має ядерну зброю, але і підтримується як колом світових диктатур (Китай, Північна Корея, Іран), так і проросійськими урядами в демократичних державах.

Збройні сили України зараз мають унікальний досвід, як перемагати на морі не маючи кораблів, як бити з повітря не маючі літаків, як тримати лінію фронту, коли з тилу плюють у спину військовим. У нас дивна внутрішня кухня, одні відчайдушно боряться за наше виживання віддаючи усе, а іншим не вистачило 24 лютого 2022 року, і вони досі хочуть "подивитись в очі путіну", і щось там побачити. Це як погляд в очі Медузі Горгоні, подивитись можна лише мертвими очима і то один раз.

Ми приречені вічно захищатись від них, тому зараз в нас унікальний шанс, ми перетворюємось з країни ментальних кріпаків, на країну звитяжних воїнів.

В нас досі є ті, що хочуть слухати російську музику, дивитись російські серіали про "ментів", ходити в російську церкву, розмовляти російською мовою, і в шароварах плясати гопака для розваги московитів. Вони не бажають захищатись, бо нехай їх захищає хтось інший (добровольці, діти депутатів, поліція, судді, європейські війська, колумбійські найманці - потрібне підкреслити), але тільки не вони.

І в той час, як весь світ, хто з подивом, хто із захопленням дивиться на українські Збройні сили, самі Збройні сили думають, як же нам тримати оборону далі, за рахунок яких ресурсів і якого особового складу?

Всі ці внутрішні проблеми не анулюють того, що українці мають досвід найбільшої витривалості, а наші Збройні сили найбільший досвід збройного опору. Ми не обирали війну, але нам не залишили вибору: бийся або помри. Ми зробили правильний вибір, ми вибрали взятись за зброю, а не бути розстріляними у підвалах. Ви ж памʼятаєте, що розстрільні списки вже були складені?