Видео дня
Блог | Научный интерес или стремление к славе: что гнало Амундсена на Южный полюс?
Сначала Руаль Амундсен планировал направиться к Северному полюсу, но его опередил Роберт Пири. После этой новости полярник сменил планы, сконцентрировавшись на Южном. И в декабре 1911 года вместе с частью команды, "стоя на южном краю земной оси", установил норвежский флаг.
Далее текст на языке оригинала
Що керувало Амундсеном – науковий інтерес чи прагнення слави?
Подорожі на Південь почалися задовго до того, як люди збагнули, що Земля кругла. Хтось прагнув розширити свої володіння, хтось знайти поклади золота. А дехто взагалі не розумів і не розуміє досі, навіщо пертися на край світу, ризикуючи життям.
Безумовно, досягти Південного полюса першим означало отримати світове визнання. Але під час своєї експедиції Амундсен, як і інші полярники, займався науковою роботою. Наприклад, досліджував тамтешні поверхні. Спостерігав за рухом льодовиків. Фіксував атмосферний тиск, температуру повітря, силу і напрямок вітру.
Одним із головних досягнень його експедиції стало визначення протяжності та проходження бар’єра Росса. Раніше про бар’єр говорили лише з побожним страхом, він вважався серйозною перепоною на шляху до полюса.
У своїй книзі "Південний полюс", яка нещодавно вийшла у видавництві "Бородатий Тамарин", Амундсен чесно пише, що ставив собі за мету передовсім підкорити Південь. Однак це не була позбавлена науки, спонтанна подорож, під час якої йому просто пощастило здійснити мрію десятків людей.
Полярник довго й ретельно до неї готувався. Насамперед перечитав всю літературу про бар’єр Росса, клімат Антарктики. Склав детальний план маршруту, враховуючи особливості рельєфу. Після цього почав формувати команду, оснащуючи кожного чоловіка водонепроникними морськими чоботами, теплим хутряним одягом, достатньою кількістю їжі. Підготував і встановив продовольчі склади, завдяки чому вони не голодували і не мусили тягнути багато провізії на санях.
Амундсен обрав тактику мовчання. Він не ділився з громадськістю деталями підготовки до експедиції, бо знав, що його критикуватимуть. Деякі рішення полярника були неочікуваними і суперечили загальноприйнятій думці.
Досягнувши Південного полюса, команда Амундсена випередила британську експедицію, яку очолював капітан Роберт Скотт. Тож Велика Британія сприймала впертого норвежця не як переможця, а як того, хто вкрав у Скотта славу. Континентальна Європа ніби й пораділа за полярника, але без особливого ентузіазму, бо більшість вболівала за британців. Дорогою з полюса частина британської команди загинула, зокрема й Скотт. Ця звістка шокувала Амундсена, який залишив для капітана у наметі на Південному полюсі секстант зі скляним горизонтом, гіпсометр, три сумки з оленячої шкіри, трохи каміків (взуття), рукавичок та записку.
Історія Скотта сповнена викликів і поневірянь, тоді коли історія Амундсена – позбавлена будь-якого драматизму. Навіть екстремальні ситуації він описує з гумором і легкістю. На тлі трагічної смерті британця люди вбачали в Амундсені грубого і дещо жорстокого норвежця, а не сміливого та неймовірно розумного чоловіка, яким він був.
У "Південному полюсі" полярник детально розповідає про підготовку до експедиції, чому не ділився з громадськістю її подробицями, як ставився до Роберта Скотта та своєї команди. А чого він прагнув і чи знайшов те, що шукав, – вирішувати вам.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...