Блог | Как общаться с военными, потерявшими конечности? Как реагировать точно не нужно
Можливо, ви, як і тисячі інших українців, відчуваєте ніяковість, коли бачите військового на протезі чи без кінцівки. Часом ця ніяковість настільки сильна, що межує із соромом. Соромно за себе, що ми не знаємо, як правильно відреагувати. І чи є правильна реакція?
Від початку повномасштабного вторгнення в Україні встановили тисячі протезів. Деяким захисникам, які втратили верхні кінцівки, було встановлено найсучасніші біонічні протези за кошт благодійників. Ці протези ніколи не зможуть замінити справжніх рук, але можуть максимально наблизитися до виконання їхнього функціоналу.
Тому тепер гіпотетична зустріч із протезованим військовим у магазині, торговому центрі чи просто на зупинці громадського транспорту стала досить реальною
Щоб краще розібратися із ситуацією, пропоную познайомити вас із нашим захисником.
Це Валентин, йому 32, він з Рівненщини. Там у місцевій школі він працював вчителем фізкультури.
Навесні 2022 року педагога мобілізували до війська, де він взяв позивний "Фізрук". Воював на Харківському напрямку.
Важке поранення трапилося під час відбиття ворожого штурму. Танковий снаряд розірвався лише в трьох метрах від учителя. Це неминуча смерть, але Валентин, попри важке множинне поранення, виживає. Уламок боєприпасу влучає в руку та трощить кисть. Побратими накладають турнікет і важко поранений боєць власними ногами долає близько кілометра у напрямку точки евакуації.
Далі - низка стабілізаційних пунктів, де медики виконують первинну хірургічну обробку ран. Уже в лікарні Харкова Валентину реампутують ліву руку та формують куксу. Для подальшого лікування та реабілітації захисника відправляють до Львова - в Центр Незламні.
Зараз Валентин проходить в Центрі реабілітації та очікує на протез. Після відновлення Валентин хоче повернутися в рідну школу. І для того, щоб знову повноцінно навчати дітей грі в баскетбол, Валентину потрібен не простий протез, а біонічний. Ще одна мрія вчителя фізичної культури - закинути м'яч у кошик лівою біонічною рукою.
Саме для того, щоб допомагати таким захисникам, як Валентин, благодійники збирають кошти на найсучасніші біонічні протези. Разом із тим ми з вами починаємо формувати ту нову реальність, де людина з протезом - це норма. Де людина з протезом не мусить ховатися, відчувати страх чи сором. Це боротьба за інше майбутнє, тому якщо у вас є діти, то поговоріть із ними вже зараз. Поясніть їм, що таке протез та звідки він з'явився. Аби і вони були готові до зустрічі із протезованими захисниками на вулиці, у супермаркеті чи у школі на уроці фізичної культури, як це відбудеться з Валентином.
А тепер повернемося до моменту зустрічі з людиною, яка отримала протез однієї або декількох кінцівок. Ви точно самі можете визначати як вам діяти. Але можу поділитися кількома правилами, як точно НЕ ТРЕБА реагувати:
- Не демонструйте жалість. Бути емпатичним чи відчувати співчуття - нормально. Але замість сумного обличчя ви можете продемонструвати підтримку, посміхнутися чи подякувати.
- Не бажайте одужання. Ви не можете знати, який зараз стан здоров’я у людини на протезі, але кінцівка вже точно не відросте, навіть якщо це буде ваше найщиріше побажання.
- Не витріщайтеся. Протез може бути для вас чимось вкрай незвичайним, але перш за все перед вами жива людина, яка може не прагнути додаткової уваги. Поважайте чужі кордони, аби наші ветерани могли почуватися комфортно у суспільстві.
- Не уникайте. Не треба відводити погляд, коли ви бачите військового на протезі, не треба тримати дистанцію. Протезовані - це повноцінні члени суспільства.
- Не розпитуйте зайвого. Якщо ви хочете показати свою підтримку чи зацікавленість, то не варто одразу питати про війну чи досвід поранення. Запитайте спочатку "Як ви?", це допоможе вам краще зрозуміти стан людини.
І наостанок. Говоріть, комунікуйте, будьте щирими. До всіх ситуацій ніколи не підготуєшся, але будьте готові просто сказати "дякую" та подитився в очі, якщо хочете виразити свою вдячність. А наші захисники точно на неї заслуговують.
