Блог | Дети в оккупации: российский билет на "оздоровление" с перспективой до смерти
У меня есть страшная папка на компьютере. Там хранятся скрины, письма из ОРДЛО в которых истории жизни и смерти рядовых жителей в возрасте от 7 месяцев до 90 лет. Если папку "взрослые" я то и дело открываю, чтобы рассказать вам чью-то судьбу, как пример бессмыслицы, измены, возможно кармы или бумеранги, чтобы вы взглянули на эти кресты на виртуальных кладбищах и сделали выводы. Ибо все, что происходит в ОРДЛО эти 10 лет, может начаться где угодно, потому что русский мир до сих пор крепко держит нас за горло.
Далее текст на языке оригинала
А ось теку "діти" я відкривати боюсь. Я не змогла наважитися навіть попри поради друзів на публікацію однієї страшної історії, яка трапилася у школі міста де я жила, у Свердловську (ОРЛО). Можливо. Колись. Бо я досі не розумію чи вистачить в нас сил не оскаженіти, читаючи усе це. Але й розумію, що суспільство має знати усю без виключення правду про життя в ОРДЛО, людей в ОРДЛО, особливо дітей. Бо це сьогодні вони діти, завтра, це або мобілізовані "армії лнр", або громадяни України. Це залежить від подій на фронті.
Ця історія теж важка. Бо річ піде про дітей. Знову про тих, хто став заручниками дорослих.
Які б діти не зросли в ОРДЛО, я маю на увазі освітню, розумову, психологічну, моральну платформу – спочатку вони були діти. Маленькі, народжені до війни, чи народжені в окупації, вони спочатку буди діти, яких вели за собою дорослі.
Дорослі приймали рішення, які мають зрости ці діти. Я навіть поясню на прикладі своєї родини. Коли народилися наші донечки, ми прийняли рішення, що вони отримають українську освіту, не у плані навчання у школі, усі ж школи українські, а в плані мови.
Ми з чоловіком не хотіли, щоб вони були, як ми, вирвані з нації, країни. Так, ми розуміли, що діти будуть білінгви, але українська з часом вичавить російську, бо ж буде робота, соціалізація. Ми вірили у те, що суспільство таки прийде до коренів своєї нації: до мови, віри, армії, культури, історії.
Якщо чесно, Донбасу трошки не вистачило часу, бо українізацію суспільства дуже гальмувала місцева влада. Не люди, ні. Саме влада. Бо ж мова, культура, яку там підмінили язиком та матрьошками, давала свободу та гідність, а язик та матрьошки робили з людини раба, який вірив у світле майбутнє.
Українізація Донбасу. Для багатьох це "терра інкогніто". Скільки домислів, симулякрів утворено на цю тему, які вводять людей в оману.
Спочатку було важко, бо ми не могли знайти україномовний дитсадок, то займалися вихованням вдома. Але з 2004 року на Луганщині у дитсадках почали відкривати україномовні групи. Десь раніше, десь пізніше, але це був загальний процес. То старша донька ходила в україномовну групу дитсадка, а ось молодша, вже пішла в україномовний дитсадок, в якому була одна невеличка російськомовна група.
У школах теж спочатку були по одному-два україномовні класи, але це було до 2007 року. Згодом ситуація була така: у школі залишався лише один російськомовний клас. Батьки свідомо робили вибір на користь української мови та освіти. Мотив був доволі простий: ми живемо у державі Україна, державна мова українська, без цього не буде кар’єри, гарної посади, роботи, навіть бізнесу, бо зрештою усе переходить на мову.
То ж батьки приймають рішення, якою буде їх дитина. Звісно є гени, психологічний тип, виховання, суспільний вплив та багато чинників, які роблять з нас тих, ким ми є. Але імпринтингові знання, які вкладають в нас у родинному колі, стають основною базою для становлення.
Діти ОРДЛО, якими б вони не зросли, спочатку були дітьми. Це не вони приймали рішення, що вони "громадяни" росії чи "республіки", що вони "росіяни" чи "народи Донбасу", що вони мають любити росію та путіна. Це приймали їх батьки. Які залишилися в ОРДЛО по різним причинам. Підтримуючи увесь той балаган, не підтримуючи, але підкоряючись обставинам. Причин може бути багато, але кожна з них привела до трагедії.
Якась трагедія вже сталася, якась ще ні, але обов’язково станеться. Бо діти ростуть, стають дорослими, беруть у руки автомат. Бо діти бачать, як дорослі виправдовують вбивства, як вбивають, як мріють вбити.
Діти бачать п’яних дорослих, "героїв" обкурених чи обдолбаних "спайсами" чи "солями", дешевих жінок, які торгують своїм тілом, відправивши чоловіка на війну, дівчат, які торгують своїм тілом, бо їм вже давно байдуже на нього. Діти бачать той світ, який їм побудували дорослі.
12-річна дівчинка з Молодогвардійська померла у поїзді Тюмень-Адлер, бо її батьки відправили на відпочинок у Тюмень. Безкоштовний відпочинок для дітей ОРДЛО не в Криму, а в Тюмені. Напевно, що б звикали до таборів та морозів. На цей відпочинок дитину відправили батьки. Бо вони вірять росії. Бо безкоштовно. Бо ж усі їдуть.
125 дітей з ОРЛО, які відпочивали у таборі "Олімпійська дитина" у Тюменській області, поверталася потягом до себе додому, коли 20 грудня кільком дітям у потягу стало погано, у них піднялася температура. Про інші показники, історія змовчує. Незабаром 12-річна дівчинка знепритомніла. Медики з ОРЛО, які супроводжували дітей, не змогли надати дівчинці допомогу й вона впала у кому й померла. Дітей зняли з потяга, розмістили на карантин у Саратові. Батькам повідомили телефоном вже з адміністрації ОРЛО.
В такі табори дітей з ОРДЛО відправляють регулярно та масово. Навіть під час "ковіду". Здебільшого це табори "патріотичного виховання", де діти марширують та виконують військові вправи.
Тюмень… Навіть не буду описувати усі "красоти" цього краю, лише нагадаю, бо знаю, що земляки мене читають, що до 2014-го року діти з Луганщини їздили відпочивати (безкоштовно) у Крим, Трускавець, Вінницю, Закарпаття, Київ, не кажучи вже про санаторії Луганщини та Донеччини. А тепер Тюмень… Цей вибір зробили батьки для своїх дітей у 2014-му році, коли у критичній своїй більшості підтримали побудову "руського миру".
Мати померлої дівчинки звинувачує у смерті доньки керівництво табору "Олімпійська дитина" – каже, що вони ігнорували скарги дитини на погіршення стану здоров’я, що відбулося вже у таборі.
Зі слів матері дівчинки Галини її дочка неодноразово говорила по телефону, що хворіє, а її подруг гноблять, принижують та б’ють вожаті. Коли дівчинці стало погано, її не одразу почали лікувати у таборі, бо не було ані ліків, ані кваліфікованого лікаря. Вожаті брали ліки з медичної кімнати, які вважали за потрібне. Лікарка часто була просто відсутня. Помістили її до ізолятора, тільки коли захворіли решта дітей. Галина дзвонила та питала у вожатих, як її дочка — ті відповідали, що все добре, дитина просто сумує, то вередує.
Перед посадкою на поїзд стан дитини, зі слів вожатих та супроводжуючих лікарів, був у нормі. Але вже наступного дня температура піднялася до 39 — надвечір дівчинка знепритомніла і не прийшла до тями. Матері повідомили про це телефоном. Ось таке оздоровлення.
У Саратові Росспоживнагляд на місці розгорнув мобільну інфекційно-санітарну лабораторію. На ранок кількість температурних діток зросла до 30 осіб. Точний діагноз нікому не повідомляють. В ОРЛО опублікували діагноз дітей "гострий гепатит", а в Саратові – "грип".
Ну, як ми пам’ятаємо, у радянські часи усі епідемії просто приховували, як й кількість померлих від хвороб. Та й хвороби люди не знали. От зараз багато чую "навіщо вакцинуватися, від грипу ще ніхто не помер". Це вплив радянської пропаганди, бо у часи срср помирали й від грипу, й від коклюшу, й від корі, й від гепатиту, епідемії не оголошували, навіть, коли в одному місті боліли усі школярі усіх шкіл.
Відбирати проби у захворівши та вітряну віспу, вона вважалася безпечною хворобою, без захисту відправляли студентів чи інтернів. То скільки з них померло від "безпечної" хвороби.
То чим хворіють діти, невідомо. Чи захворіли вони у таборі, чи отруїлися у потягу, теж не відомо. Що цікаво, у коментарях під постом про співчуття, групи ОРДЛО, люди розповідають свої історії. Вразило: "мої діти скаржилися на боулінг та побиття у таборі, але я їм не повірила", "мені теж дитина казала, що вожаті над ними знущалися, але я посварила дитину, бо діти завжди винні, бо дістають дорослих". Це я ще мовчу про кількість зґвалтувань дітей у цих таборах.
Більшість коментарів саме про те, що діти розповідали про страшні речі дорослим, які їх не почули, бо це діти. Вони вередують, дістають, брешуть. А російські табори, це взірець дітолюбства та людяності. Тепер батьки охають "як гарно, що з моєю дитиною усе добре".
Ще цікавіша реакція мешканців Саратова, які вимагають негайно відправити дітей додому, щоб не розносили вірус. "Это китайский детский вирус, который убивает детей, здесь много от него умирает" – дуже цікава інформація. Тобто захворюваність дітей зросла, а смертність?
Але це вже деталі. Головне те, що батьки свідомо відправляють дітей в російські табори смерті.
