Радянський тоталітаризм повертається, або Дракон у спідниці

Якось нещодавно завітав до мене в гості із села мій дядько Саша. Посиділи ми з ним за склянкою вина, розповідав він про своє життя-буття, бідкався на сьогодення, згадував минуле. Під кінець посиденьок узагальнив наболіле криком душі: "Вас, молодих, шкода! Ми от пожили при Брежнєві!, а ви що бачили?! Так, як ми жили при Брежнєві - дай Бог кожному!, але такого вже ніколи не буде! Бідні ви, нещасні!"

Не хотілося мені розчаровувати дядька - його правда, то майже все, що в нього залишилося! - але, панове, можливо, усе ж таки доведеться пожити і нам в епоху тоталітаризму радянського зразка.

Перші ознаки наближення цього "світлого майбутнього" вже стали реаліями нашого життя. Хоча яскравими прикметами того часу ми змушені "насолоджуватися" попри нашу волю, а за примхливими забаганками "команди саламандр" и особисто Юлії Володимирівни.

До Києва, мабуть, ще не дійшло (бо столицю, як вітрину держави, тоталітарні лідери згодні ставити лише на одне коліно), але в провінційних містах скрізь можна побачити таку картинку: заходить чоловік чи жінка у магазин, підходить до відділу тютюнових виробів і каже пошепки якесь незрозуміле, чарівне слово: "Дойна", чи "Плай", чи "Флуєраш". Але продавець його розуміє, простягає йому пачку цигарок, яких немає на вітрині, і відраховує дріб’язок на здачу з трьох гривень: за "Дойну" - 70 копійок, за "Плай" та "Флуєраш" - 80.

Тобто сумнозвісна торгівля "з-під поли" вже повернулася у нашу поки ще демократичну Україну. Вже повним ходом вона замість уряду втамовує людські потреби і рятує гаманці громадян.

Коли ціни на цигарки зросли майже вчетверо, населення в провінції менше палити не стало, а перейшло на доступні контрабандні молдавські цигарки. І від цієї штучно створеної "командою саламандр" ситуації виграли молдавські товаровиробники,

контрабандисти, перекупники і Юлія Володимирівна, яка начебто, на думку її політтехнологів, набула симпатій ворогів тютюнопаління. Програв лише народ, змушений платити більше, і українська держава, яка недоотримує гроші в бюджет. Та хіба про їхні інтереси Тимошенко та її оточення дбає?

А ми знову цінуємо контрабандне закордонне, як і в брежнєвські часи.

Інша історія -з життя чотиригривневого цукру від Юлі - нагадує до болю в серці історії з розподілом дефіциту в сфері радянської торгівлі. Коли за годину до закриття базару в провінційному містечку під’їжджає машина з цукром від уряду, обслуговує десять чоловік із величезної черги (черги, рідні черги! живий курилка!), а потім торгівля припиняється, бо робочий день скінчився. Цукор продається перекупникам, а народ зранку може тільки поностальгувати за незабутніми радянськими часами. Певен, Юлія Володимирівна, як і в ситуації боротьби з тютюнопалінням, хотіла як краще. Але треба не тільки хотіти, а й вміти. Бо, як кажуть, благими намірами вимощена дорога до совдепівського... ну кому що... хтось вважає це раєм, а хтось пеклом. Але незворотність цього шляху очевидна.

Листи інтелігенції з докорами тим, хто не розуміє, що треба підтримувати єдиний правильний курс КПРС... вибачте, єдиного правильного кандидата, мабуть-таки зігріють душу тим, хто такі листи підписував у радянські часи. Милі, наївні старі горобці, їх знов розвели на м’якині, піймали на старий, як світ, трюк, який Тимошенко поклала наріжним каменем своєї кампанії: голосуйте за мене, бо Янукович ще гірший. Як колись вас закликали: голосуйте за Кучму, бо Симоненко ще гірший, голосуйте за Ющенка, бо Янукович ще гірший. Зараз знову гроші за рибу. Милий, наївний суспільний прошарок, ви ж отак усе життя не зможете висловити власної думки, проголосувати за того, кого вважаєте дійсно своїм, а не меншим злом. Та й неповага до людей, яких намагаються переманити на свій бік такими підлуватими політтехнологічними прийомами, невже вас не ображає? Вас же самих фактично зомбують такими закликами, де є місце лише одному правильному кандидату. Тільки бидлу не залишають права вільного вибору!

Але це, як кажуть, поверхневі симптоми, лише видимий висип тоталітарного захворювання мізків Юлії Володимирівни та її оточення. Далі про злоякісні пухлини.

Справжнім лихом, на кшталт татарської навали, для українського сегменту Інтернету стало нашестя "юльків", як охрестили українські користувачі ці напівдикі, за рівнем культури та методів ведення дискусії, юрби Юліних штабістів, які злітаються

на кожен форум як зграя стерв’ятників і перетворюють обговорення соціальних та політичних проблем на профанацію, підмінюючи дискусію вигуками до хрипіння кричалок про найкращу маму Юлю та поливаючи брудом усіх і уся, хто не шикується в їхні ряди і не співає осанну Богині.

Це слово ( "юльки") вже стало синонімом нахрапистості, хамства, безглуздості, невмотивованої агресії, захмарної бундючної невихованості.

Може, Вона не й бажала плювати в криницю, може, заклопотана працею Юля недогледіла, кого примусили Богині молитися, але почет, і ті хто набігли до нього, завжди найяскравіше висвітлює потаємні бажання свого Лідера. І та затхла атмосфера нетерпимості, яка встановиться у суспільному житті країни, в разі якщо Юлія Володимирівна прийде до влади, вже зараз чітко окреслилася, бо сморід від писанини та лайок "юльків" дуже густий.

Ця зондеркоманда, ці інтернетівські хунвейбіни набули рис "молодчиків з автопотягів" Януковича зразка виборів 2004 року. І це не дивно, бо, як правило, переможець дракона сам стає драконом. Тільки більш лютішим і досконалішим.

Про діяльності цих опричників ми можемо зрозуміти, що вільної преси в нас не буде, не буде вільного виваженого обговорення суспільних проблем, зате будуть недоторкані богині, чиї портрети ми на серпневих демонстраціях нестимемо на транспарантах.

А така родима пляма радянської тоталітарної системи, як списки неблагонадійних, думаєте розчинилася в Літі? Вважаєте, ви можете спокійно спати, якщо не хропите по нотах уві сні "Боже, бережи Юлю" і за вами не прийдуть? Розвезли вже емісари по окружних штабах прямий наказ Юлі складати списки усіх селищних голів, де має бути занотовано, прихильник він Юлі чи ні? Якщо ні, то кого підтримує і чи готовий за певні преференції підтримати її? Повне, словом, досьє. Вороги вже визначені, всі мають бути на обліку. Нічого вам це не нагадує, довірливі мої українці?

Щодо преференцій то це або нездійсненні обіцянки, або замасковані хабарі. Тобто, якщо вступаєте в організовану Юлею Асоціацію - то проведемо газ до вашого села ще в цьому році, якщо ні - ніколи, якщо вступаєте, уряд надає вам безвідсотковий кредит на тридцять років (далі від емісарів роз’яснення для зовсім тупих штабістів: ви ж поясніть, що ніхто цього кредиту через 30 років не повертатиме! Тобто в чистому вигляді хабар за державний кошт!) Ну молоковози і спишемо борги, та інші передбачені дрібнокорупційні засоби агітування, ми вже не чіпатимемо, бо навіть моторний Еней не встигне за Юліною фантазією на цьому шляху.

Юлія Володимирівна вимагає, щоб округи забезпечили їй 50%-вий вступ по районах в Асоціацію, будь-якими чином. Тиснути на них будь-якими засобами, поки не погодяться. Звичайно, це ще Вона не кров’ю пов’язує, але перший крок на хибну стежину завжди вражає легкістю і безпечністю. І працівникам штабів треба пам’ятати, що в разі перемоги їм, звичайно, дадуть ордени, а в разі програшу призначать стрілочниками з усією кримінальною відповідальністю, яка витікає із подібних дій. Думайте, шановні, іноді і головою, а не тільки серцем і шлунком!

В боротьбі за голоси селян Юлія Володимирівна надумала підлизатися до сільських голів по повній, бо з її тоталітарної, увінчаної косою голівки, хоч кіл на ній теши, ніяк не вигнати думку, що як голова колгоспу скаже, так селяни і мають проголосувати.

Свого часу цей принцип приніс у політику із пострадянського бізнесу Борис Березовський, Юлін прихильник. Він сформулював його так: "Навіщо купувати завод, якщо можна купити директора?!" Богиня виявилась спритною та здібною ученицею.

Тимошенко, яка так і не змогла стати державним діячем, а лишилася політиком-популістом із замашками базарної торговки, звичайно, властивіше апелювати до почуттів найнижчого ґатунку певних верств населення, які сумують за часами Брежнєва.

Вона не стала розширювати свій колишній ідейний електорат, а вирішила його змінити (про що свідчать усі її кроки!) на електорат Льоні-Космоса та Наталії Вітренко. Навіщо формувати еліту, яка потягне за собою розвиток країни і вдосконалення суспільства, якщо легше та і властивіше їй, догоджати проявам людської жадібності, заздрості і мстивості, культивуванню сірості, посередності та пересічності. Ввести підкуп та корупцію у ранг державної політики. І наближати "торжество Грядущего Хама".

А найкумеднішим проявом радянського тоталітаризму в нашому сьогоденні є той факт, що скоро Юлії Володимирівні, як колись Леоніду Іллічу, доведеться робити операцію по розширенню грудної клітини, бо орденам і медалям, які Вона вже отримала, тісно на тендітній жіночій.