Літературний конкурс. Клен

"Ой гиля-гиля, гусоньки на став…"- Марко мугикав пісеньку і думав, як може людина, яка "ще не спала" (невідомо, відколи), так ніжно звертатися до гусей.        Шаруділо листя. Молодий медик, спершись на клена, дивився, як заходить сонце. Хлопцеві було трохи сумно й ніяково від такої краси довкола. Село ніби спало, заколисане тишею.

            "Добрий вечір, дівчино…"

            Зовсім несподівано з-за рогу виїхав червоний "Мерс" і різко загальмував біля крайньої хати. З машини вийшла нафарбована пані, роздивилася навкруги і, нещадно компостуючи підборами кленові листки, попрямувала до Марка.

            "О, цивілізація суне. От тобі й "добрий вечір, дівчино!"

І хоч був незадоволений із того, що нарушили його ідилію, все ж хотів знати, що повідатиме паня. Усміхаючись, подумав, що вона точно не з їхнього і навіть не зі сусіднього села, а ще - схожа на гуску: сама бліда, губи яскраво нафарбовані, аж бурячкові, і довжелезна шия. Точно, Гуска!

            "Цивілізація", героїчно подолавши відстань від машини до людини, замість привітання запалила цигарку і "об'ясніла", що вона "нєздєшняя" і чи не міг би "маладой чєлавек" показати дорогу на "Кієв"?

            "Овва, то пані заблукали?! А мобіла в горах не тягне?"

-          Знаєте, а вам пощастило! Ось ця дорога з нашого села веде прямісінько в "Кієв".

Чи то Марко так переконливо говорив, чи "нєздєшняя" була дуже наївною, але вона повірила.

            Не дочекавшись "спасіба", хлопець дав зрозуміти, що дороги на Париж показувати не буде.

…І скільки він потім не пригадував, не міг зрозуміти, звідки під колесами сталевого воза взялася справжня гуска, справжнішої не буває…

            Мадама гримнула дверцятами, ввімкнула мотор і нарешті в прочинене вікно авта прогорланила своє "спасіба". Марко повернув голову і…теж викрикнув. Тільки не "будь ласка":

-          Гуска! Під колесами! Обережно! Гуска!

Пані у відповідь теж помахала рукою.

            Сталева.

            Сполохані незвичним для тихого села і на таку пору шумом, з хати вибігли баба Орися і двоє її онуків - однокласників Марка.

- Йой, мою гуску забило! Я ї несь шукала цілий день, десь відбиласі від інших. Така файна була гуска. Йой!

- Не плачте, бабцю, нині така селявуха: одні їздять, по інших - їздять. Нічо, пір'я - на подушку, і вечеря класна буде. Та не гризіться вже так. Певно, вилетіла під колеса.

            І тільки троє знало, що гуска не вилітала, а просто стояла біля коліс, - Марко, Клен і Сонце, що заходило. І тільки троє не могло зрозуміти, як вона там опинилася і чому не втікала.

…- Сашко, ти повторив табличку множення?

              - Та повторив! Чуєш, тату, в нас така математичка - можна впасти. Ми її між собою називаємо Гуска - бліда-бліда, губи червонющі, а шия - довга, ну, точно, як в гуски! І ще завжди неправильно вимовляє слова: "матєматіка", "Кієв". Така смішна! Тату, ти чуєш?

        Сашко ще довго розповідав Маркіяну про школу, нові предмети, вчителів, але той думав про інше: про збіги, випадковості, закономірності, про серпень, карпатське село, про п’ятнадцять років тому.

І ніхто не міг зрозуміти, чому того дня черговий хірург відпросився раніше з роботи, а вночі йому снилося, як нафарбована пані роздивляється велике панно з розпростертих крил.

Велике панно - на всю душу кленового листка.