Жінка та емігрант можуть не врятувати Францію

Про результати першого туру виборів у Франції читайте тут

До виборів у Франції залишається кілька днів. В першому турі, призначеному на 22 квітня, питання з вибором президента країни, найшвидше, вирішитися не зможе. На сьогодні лідирують чотири кандидати: Ніколя Саркозі, Сеголен Руаяль, Франсуа Байру і Жан-Марі Ле Пен. І двоє з них обов’язково потраплять до другого туру. Останні опитування суспільної думки серед французького електорату, проведені «Sofres firm», прогнозують для Саркозі 30% голосів виборців, Руаяль 26%, Франсуа Байру 17% і Ле Пену — 12%. Цікаво, що 9 квітня, за опитуванням дослідницького інституту CSA, яке було опубліковано у газеті «Le Parisien», 42 % французьких громадян не могли остаточно визначитися. Це на 10% більше, аніж у аналогічний період перед виборами 2002 року. На думку французьких експертів, подібні цифри свідчать про невпевненість населення в тому, чи взагалі готові головні кандидати до посади глави держави.

Фото EPA

Отже, перше, що звертає на себе увагу в передвиборному розкладі, — відсутність явного лідера. Звичайно, найбільш сильні позиції у Ніколя Саркозі, однак і у його успіху на тлі стрімкого зростання популярності Франсуа Байру багато хто почав сумніватися. Та й Сеголен Руаяль, хоча і трохи поступилася позиціями з моменту висування, все-таки залишається досить сильним конкурентом для екс-глави МВС. Так що розрив у кожному разі буде мінімальним.

Ніколя Саркозі. Фото EPA

У Саркозі і в Руаяль досить нестандартний політичний профіль — вона жінка, а він син емігрантів, що не має ані краплі французької крові, але занадто радикальних відмінностей між ними немає. Їхні програми є цілком традиційними: соціальні реформи, охорона правопорядку і тому подібне. Тому їм доводиться оглядатися: Ніколя Саркозі — на правий електорат Ле Пена, а Сеголен Руаяль — на комуністів і троцькістів. Що, безумовно, є тим фактором, який значно послаблює їхні позиції.

Таким чином, французам буде досить непросто вибирати. І в ситуації, коли висунуто аж 12 кандидатів на президентську посаду, відставання усього в 1% може перекреслити шлях до виходу в другий тур і призведе до необхідності чекати на свій зоряний час ще п’ять років.

Вибори 2008 року в Франції — це велике політичне «шоу» у кращих традиціях голлівудського бойовика, включаючи дивну інтригу в сценарії: появу «Третьої людини» — Франсуа Байру. Навіть незважаючи на те, що його шанси на перемогу залишаються не надто значними, до Байру тепер необхідно ставитися серйозно. Насамперед, він парадоксальним чином знайшов двох чудових ораторів на підтримку своєї кандидатури в особі Сеголен Руаяль і Ніколя Саркозі. Чим більше Сеголен Руаяль буде вертатися до «класичного варіанта» Соціалістичної партії, і чим більше Саркозі відкрито демонструватиме надмірну правизну, тим вищою ставатиме популярність Байру.

Сеголен Руаяль. Фото EPAЗауважу: ще декілька місяців тому поінформовані люди в політичних колах Парижа були одностайні: передвиборна боротьба за пост президента все ще відкрита, але Сеголен Руаяль — явний фаворит. На сьогодні ж правильним здається протилежне. У той час, як боротьба ще не закінчена, Ніколя Саркозі є стійким фаворитом в опитуваннях, у тому числі і серед тих, хто оголосив його майже переможеним на початку грудня 2006. Нову політичну реальність можна описати у такий спосіб: Сеголен Руаяль не може перемогти Ніколя Саркозі, але Саркозі може перемогти себе.

Власне, чому кандидат від Соціалістичної партії, перша жінка, у якої був серйозний шанс бути вибраної президентом Франції, так швидко виявилася в опалі? І чому Саркозі виявився таким життєздатним, незважаючи на часто негативні емоції, які викликає в електорату його особистість? Якщо Сеголен Руаяль таки зазнає поразки, то це відбудеться не тому, що вона жінка, а незважаючи на це. Французи готові до жінки, але можливо, не до цієї. Вона гарна, енергійна, рішуча і в багатьох відношеннях непередбачена. Дійсно, у таких питаннях, як правопорядок, повага до влади і націоналізм, її позиція далека від тієї, котру можна очікувати від кандидата Соціалістичної партії. Втім великі сподівання на Сеголен Руаяль покладають феміністки. Як вважає письменниця Ліліан Дельвасс: «Французи ситі по горло політиками-чоловіками. Французи прагнуть змін. Яскравим свідченням цьому є той факти, що жінка вперше стала серйозним претендентом на президентську посаду».

Проте хто б не переміг у Франції — все рівно залишатиметься багато запитань. Якою буде французька міжнародна політика? Що означає бути французом? Якою є роль Франції в Європі і світі? Як майбутній уряд планує забезпечувати соціальний захист і комунальне обслуговування? Як буде захищатися навколишнє природне середовище? Всі питання входять у «джентльменський політичний набір» лівих партій, і, безперечно, що всі вони хвилюють пересічних французів. Але якщо, навіть, ліві «прорвуться» до влади, то чи будуть вони спроможними швидко повернути все те, що було загублено за минулі дванадцять років?

Франсуа Байру. Фото EPAЗа даними опитувань сьогодні дві треті всіх французів вважають глобалізацію причиною безробіття і звільнень, а відповідно і економічного спаду і бідності населення. З часу початку «європеїзації», після підписання ряду угод, котрі збільшили повноваження Європейського Союзу, відразу ж після закінчення холодної війни, Франція розпочала перебудову своєї економіки. Для значної частини її населення це означало зростання безробіття, нестабільну зайнятість, і зниження життєвих стандартів. Крім того, цілі сектори економіки були демонтовані або перепрофільовані. Й хоча безробіття офіційно складає 10 % в реальності воно є значно більшим і 14 мільйонів чоловік відносяться до категорії бідних. А сотні тисяч випускників вищих учбових закладів виїздять до Великої Британії, Ірландії і Німеччини у пошуках роботи.

Соціально-економічні наслідки накладаються на ситуацією з некорінним афро-арабським населенням, котре криміналізує французьке суспільство. За останні 35 років, після масового переміщення до Франції іноетнічного населення, йде мова про розмивання генетичної, культурної і духовної французької спадщини. В такому випадку електоральне поле ультранаціоналіста Ле Пена може виявитися значно більшим, аніж прогнозують усі дотеперішні опитування суспільної думки. І тут мова може йти не стільки про расизм білих, як про намагання французької нації спробувати вистояти перед навалою прийшлих «інородців», більшість котрих не виявляє бажання повноцінно інтегруватися в французький соціум.

У результаті в емігрантських пригородах життя стає небезпечним для корінного французького населення і ці території стають схожими на «відвойоване» албанцями у сербів Косово. Очевидно, що можна багато в чому не погоджуватися з Ле Пеном, але на сьогодні проблеми безпеки суспільства і еміграції є, фактично, явищем одного порядку. А активізовані образи корінного французького населення можуть стати потужним непередбачуваним каталізатором голосування у першому турі президентських виборів, який, нагадаю, відбудеться 22 квітня — у день, котрий в Європі асоціюється із Міжнародним днем Землі, а зовсім не з Леніним.