УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Вчимо гаївки, готуємось до недільних гулянь від Скрипки

Вчимо гаївки, готуємось до недільних гулянь від Скрипки

Олег Скрипка продовжує відроджувати славні традиції українського народу.

Вже традиційними стали різдвяні вечорниці, які цього року перетворилися на етно-диско і проїхалися не лише Україною, а й країнами близького, не такого далекого зарубіжжя.

Навесні прийнято співати обрядових пісень, різноманітних веснянок, гаївок, водити хороводи, танцювати, радіти у передчутті відродження природи і польових робіт.

Співати гаївок і танцювати запрошує всіх Олег Скрипка.

Гаївки буде влаштовано на співочому полі у Пироговому, офіційно називаному як Музей народної архітектури та побуту.

Щоб всі не почувалися профанами, зробимо екскурс у минуле і дізнаємося про обрядові свята весни більше (багато також про великодні забави, трохи запізно, але все одно цікаво):

Весною древні слов'яни-хлібороби весело відзначали свято пробудження землі від зимового сну, появу першого листя на деревах. Свято це відбувалось у священних гаях, де виконувались ритуальні пісні й танки - гаївки. Коли християнська церква не змогла знищити цієї традиції, вона була вимушена пристосувати її до Пасхи.

Кожна гаївка виконувалась як драматична сценка. Найчастіше в них обігрувались мотиви весняного оновлення природи, кохання, шлюбного життя. Нерідко водили хороводи - кругові та ключові. До кругових відносились танки "мак сіяти", "перепілка", "зайчик", "ящірка", "король", "нелюб" тощо., до ключових - "галка", "чечітка", "горобчик", "кривий танець", "шум", "просо сіяти". У грі "Горошок", наприклад, співали:

Вийся, горошку, в два стручки,

Зароди, Боже, чотири,

Щоб ся парубки женили,

Та на весілля просили.

В хороводі-пісні "Огірочки" дівчата зображували, як в'ється огірок і приспівували:

А вийтеся і огірочки,

Зелені пупляночки,

Тож ся в'ют.

А другі ся приглядают,

Чи хороше розцвітают,

Тож цвітут.

Цікавою парубочою грою була "Башта". Мистецтво "строїти башту" полягало в тому, що на плечі п'ятьох найдужчих хлопців ставали чотири, на них - три, ще вище - два і нарешті - один. Багатоярусна акробатична композиція не просто стояла, а рухалась, що вимагало від виконавців великої злагодженості у діях. Такою "баштою" завершувались гаївки. У багатьох селах Поділля в останній день великодніх свят всі селяни, взявшись за руки, "обіймали церкву" і три рази обходили її, наспівуючи обрядові пісні.

Пізніше кожна дівчина до Пасхи готувала для свого кавалера саморобну прикрасу з матерії і картону, що мала форму квітки, букета або серця. Ця прикраса ("котильон") оздоблювалась бісером. На святковому вечері в клубі, коли оголошували "котильоновий вальс", дівчина вручала подарунок хлопцю, заявляючи тим самим привселюдно про свою симпатію. Обдарований кавалер повинен був протанцювати з дівчиною, а потім пригостити її солодощами. Таким чином стародавній ритуал "колодки" перейшов у "котильони".

У весняному циклі подолян значне місце займали обряди, пов'язані з культом предків. На ранньому етапі після прийняття християнства великодні ігрища - гаївки - проходили безпосередньо біля могил родичів. Кладовища, виділені в окреме місце, були заведені порівняно недавно, до того ж подоляни ховали своїх мерців у церковній огорожі. Померлих родичів на Східному Поділлі провідували, як правило, у першу неділю після Великодня, яка тут називалась "проводи". На кладовище несли паску, яйця, інші страви, обідали прямо на могилах. У деяких місцевостях було заведено пов'язувати рушники на хрестах. У цей день обов'язково годували старців і роздавали милостиню за "упокій душі". Ці звичаї або окремі їх частини і зараз побутують як і в селах, так і в містах.

З культом предків, очевидно, пов'язано і свято "Рахманський Великдень", яке подоляни приурочували до першої середи-четверга після Пасхи. За міфологічними уявленнями, рахмани - християнський народ, який живе у далекій таємничій країні, де панує вічне блаженство, тому люди не знають ліку часу. Щоб повідомити їх про прихід "світлого воскресіння", необхідно буде неначебто кидати першу шкарлупу від великодніх яєць на біжучу воду.

Комплекс звичаїв та обрядів був приурочений до дня Юрія (23 квітня). Вважалось, що, якщо "на Юра сховається в житі кура", буде хороший врожай. Було прийнято кидати в озимину кістку від м'ясної страви (частіше - кістки великоднього поросяти). А вночі господарі запалювали свічки у хлівах, обсипали корів свяченим маком, виконували інші магічні церемонії, аби захиститись від згубного впливу відьом.

Отож, традиційно, Олег Скрипка закликає всіх приходити в етнічному, з хорошим настроєм і десятьма гривнями в кишені для оплати входу.

Розважатимуть „Гуртоправці”, „Буття”, „Чоботи з Бугая”, „Володар”. Буде влаштовано майданчик для справжніх козаків, і окремо – для малих козачків та козачок. Можна буде почастуватись українською кухнею і весело відпочити.

А вже ж весна воскресла!

А що ж вона винесла? –

Весняную росу,

Дівоцькую красу... [2]

Прийшла до нас весна красна,

Гаївочку нам принесла,

Для панянок гаївочку,

Для парубків вандрівочку.

Станьте, панянки, в коло,

Заспівайте си весоло [3].

А ось і чи не найдавніші гаївки, присвячені радості від скасування панщини і боротьбі з пияцтвом. Надруковані були у "Зорі галицькій" 1849 року:

Ой ти, сива зазуленько!

Закуй же нам так миленько,

Як єсь тогди закувала,

Як панщина дякувала.

Тепер нам гагілка мила,

Бо ся панщина вступила,

Панщина ся геть вступила –

То-то ж нам гагілка мила!

Станьте, рускі діти, в коло,

Заспівайте си весоло.

Богу честь і хвалу дайте,

Смутні пісні занехайте.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Велика то Божа сила.

Нас з неволі визволила,

Бо ми тепер вільні люди –

Най же Богу слава буде.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Гірко ж то ми бідували,

На панщині кару брали;

Цілий тиждень нас гонили,

Хто не вийшов, того били.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Вже не маєм тепер пана,

Вже не чути атамана,–

Пішли тії же всі в кут.

Що носили на нас прут.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

* * *

Ще нам тепер на заваді

Пиятика та й корчми;

Тяжкі платим за них рати,

Ті ведут нас до біди.

Тепер нам гагілка мила,

Бо вже панщина вступила;

Ще б нам більше була мила,

Коб ся горівка вступила.

Та проклята з бульби юшка!

З неї-то нам вся біда,

Нема хліба, ні кожушка, –

За ню всьо йде до жида.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Ми си тепер рольні люди!

Най же нам все гаразд буде.

Корчми завше уникаймо

І горівку занехаймо.

Тепер нам гагілка мила... і т. д.

Так неділеньки кождої

Разом руки си подаймо –

Тої гагілки нової

Всім весело заспіваймо.

Тепер нам гагілка мила...