Фольксдойче Янукович на службі Третього Риму

Ясна річ, що будь-де у світі, навіть у Росії, мають право збиратися люди будь-якої орієнтації і розглядати будь-які для них актуальні проблеми. Аби все тільки було в межах законності та пристойності. Ці зібрання можуть бути районні, міські, народні, всенародні, всесвітні і навіть міжгалактичні. Бо ж відомо: часом треба гучно чихнути, щоб бодай таким чином бути почутим та увійти якщо не у Велику Історію, то у Книгу Гіннеса.

Ясна річ, що українські громадяни мають право бути на всіх таких зібраннях, виступати на них, обговорювати різноманітні питання і навіть лаяти Неньку – знов-таки, у межах закону, а, бажано, й пристойності.

А от офіційні особи, які не є приватними особами, мусять у подібних випадках діяти значно обережніше. Тим більше – перші посадовці. Щоб не скомпрометувати свою країну, а себе персонально не поставити в дурне становище. Бо ж приватні особи мають право виглядати дурнями, а державні посадовці – ні. Хоч насправді десь усередині вони можуть бути дурними, як чіп, мусять тримати марку. І не свою, а країни. За це вони та їхня чиновницька рать одержують чималі гроші від нас із вами, платників податків.

Ну, а якщо офіційна особа публічно розпишеться, та ще й на якомусь сумнівному зібранні, у нехтуванні інтересами власної країни чи (що за наслідками те саме) у своїй граничній дурості, то варто збирати суд військового трибуналу. З відповідним звинуваченням та вироком, який не підлягає оскарженню.

А тепер – інформація до конкретних роздумів.

Усесвітній Російський Народний Собор або "Всемирный Русский Народный Собор (ВРНС)", як написано на сайті цієї організації http://www.vrns.ru/index.htm (цитую мовою оригіналу), "это международная общественная организация и форум, место встречи людей, которые объединены единой целью – заботой о настоящем и будущем России. В заседаниях Собора участвуют представители власти, лидеры общественных объединений, высшее духовенство традиционных религий России, деятели науки и культуры, делегаты русских общин из ближнего и дальнего зарубежья". Справа начебто благородна, хоча важко зрозуміти, чи входять, скажімо, до традиційних релігій Росії слов‘янське язичництво чи камчадальський шаманізм.

http://www.vrns.ru/index.htm

Ну, збираються люди, то збираються. Під патронатом патріарха Алексія ІІ. Це їхня справа. А те, що у засіданнях Собору регулярно беруть участь і входять до його керівних структур такі персонажі з щиро російськими прізвищами, як київський академік Петро Толочко, то теж їхня справа. Ну, хочеться людині стати у зрілому віці "делегатом русских общин из ближнего и дальнего зарубежья", депутатом побув, академічну зарплату одержує, чому б іще з хахлів у росіяни не записатися? Інші он Наполеонами себе звуть, і нічого. Яка, зрештою, різниця? Все життя переказує академік Толочко тези ЦК КПСС до 300-річчя возз‘єднання України з Росією, на цьому та погромі таких дисидентів, як Михайло Брайчевський, кар‘єру собі зробив, чом би тепер у росіяни не записатися?

Собор, між іншим, не просто про щось просто так розцвірінькує, а владі радить. Мудрі й поважні речі. Хіба не бачите, як стала добре жити Росія з 1993 року, відколи цей Собор почав регулярно діяти? Отож-бо. От і зараз: сила-силенна люду зібралася з усіх усюд, щоб поміркувати над питаннями подолання бідності у Росії. І наші хахли поїхали над цією проблемою міркувати. Кілька днів чуби чухали разом із дальнім та ближнім зарубіжжям і самою глибинною Росією, й дійшли висновку: хай багаті поділяться з бідними. Але так, щоб без всіляких різноколірних революцій. От завтра хай у них прокинеться страх Божий, - і щоб ділилися негайно! Бо національні цінності Росії, виявляється, забороняють гребти все під себе, треба й іншим щось давати. Все лихо від поганого виховання, від кіно та телебачення з їхнім культом наживи. От впровадити у всіх школах істинно православне виховання – і все буде добре.

Що не кажи, висновки глибокі. Варто було з‘їжджатися з усього світу. Але це, власне, справа самих учасників Собору. Як і те, що вони забули (а, може, й ніколи не знали, перейняті думами про небесне), що гімназист Володя Ульянов мав тверду "п‘ятірку" із Закону Божого, а єдину "четвірку" в атестат одержав із зовсім не православного і не морально-виховного предмету, а із логіки...

Так само справою учасників Собору є й вибір тематичних блоків для дискусій. Ну, якщо вважають люди, що без включення теології до числа наук у Росії не буде подолана бідність – то хай вважають. І навіть тоді, коли вони починають розповідати, що Україна входить невід‘ємною частиною до східнослов‘янської цивілізації, що православні всіх країн мають єднатися (як колись пролетарі, пам‘ятаєте?), що треба боротися з різними неканонічними Церквами, - хай. Їм видніше. Може, й справді багатим у Росії ніколи ділитися з бідними, оскільки в них на це не лишається часу, вони бо постійно сушать мізки над проблемою: а чи єднаються всі православні, а чи ні?

І навіть коли виконавчий директор Федерації єврейских общин Росії якийсь В. Енгель веде мову про унікальність євразійської цивілізації і її життєдайний приклад для людства, про століття співіснування і взаємозбагачення культур навколо православної традиції, мовляв, "вокруг этой основы, этого стержня располагаются традиции других цивилизаций –исламской, еврейской, китайской и западной" – нехай. В історії було й не те. От інша теза В.Енгеля змушує згадати його майже тезку, хоч і щирого арійця Ф.Енгельса: "наша цивилизация имеет все шансы на то, чтобы стать моделью будущего мирового устройства". Власне, не Енгельса тут треба згадувати, а дещо інших арійців, хоча й такі твердження – це суто російська справа. Просто слід робити належні висновки з того, як певна публіка хоче насправді подолати бідність в Росії і за чий рахунок.

Ба, навіть до абсолютно клінічної заяви, витриманої в дусі не то "чорної сотні", не то з‘їздів КПСС – тільки й роботи, що замінити "православ‘я" на "марксизм-ленінізм" – варто ставитися поблажливо, хоча й пильно. Ну, заявляє перевтомлений боротьбою з бідністю Собор, що "мы должны ясно и во всеуслышание обличать тех, кто, смущая верных, под видом заботы о церковном или государственном благе пытается разделить Церковь по национальному, политическому, культурному или социальному признаку, превратить живые разномыслия в убийственные распри". Так це вже заявляли брежнєвці стосовно маоїстів, і що вийшло? "Нам не нужны расколы ни слева, ни справа. Нам нужна единая Церковь, хранящая в мире Отечество земное и ведущая православный народ к Отечеству небесному", - ну, це вже зовсім з компартійних резолюцій, а, з іншого боку, хто, як не щиро російська номенклатура різного штибу у Москві на початку березня зібралася? Ну, пише Собор у резолюції (хай живе боротьба з бідністю!), що сьогодні тільки Російська православна Церква є "духовной скрепой целого ряда православных народов, объединенных общей судьбой, основой цивилизационной идентичности восточно-славянского мира", що "сохранить ее единство поверх государственных границ, языковых, национальных и прочих различий — наш христианский долг", що "Москва, Киев, Кишинев, Минск должны осознать себя как уникальные и неповторимые центры единой Церкви и единой мощной цивилизации, от имени которой они способны на равных говорить с любыми международными полюсами власти", - так кожен той, хто Слово Христове вивчав не від профільтрованих райвідділами КҐБ батюшок, той знає: коли Він говорив, що буде серед двох чи трьох, хто збереться в ім‘я Його, про Російську православну Церкву не йшлося...

Але, власне, мова не про це. Хочуть люди бути сучасними аналогами фольксдойчів добре знаної доби європейської історії (тоді теж вміли говорити пишні слова) – хай будуть.

От тільки чи можемо ми допустити, щоб серед цих рейхс- та фольксдойчів, перейнятих боротьбою з російською бідністю шляхом об‘єднання всіх східних слов‘ян навколо Москви і всього світу навколо євразійської цивілізації, був і прем‘єр України?

Добре, їздив на таке зібрання Віктор Федорович після невдалих для нього президентських виборів. Нотаріально засвідчив себе, так би мовити, як "делегата русских общин из ближнего и дальнего зарубежья", такого собі східнослов‘янського фольксдойча. То була його суто приватна справа. Але зараз, коли прем‘єр України Янукович шле пишномовне привітання московському зібранню, коли він розпинається про те, "как строилось наше общее Отечество — Киевская Русь, как формировалась наша культура и язык", коли він кілька разів повторює термін "братські народи", що більш личив би лексикону Адольфа Алоїзовича чи Йосифа Віссаріоновича, то тут хоч-не-хоч, а замислишся: а чи не час згадати дуже точний термін "п‘ята колона" і вжити відповідні заходи щодо зазначеного персонажу? Бо ж у ряді країн Європи вчасно не зважали на те, що відповідальні державні діячі цих країн служили не національним інтересам своїх країн, а Третьому Рейху, який, до речі, куди ефективніше від Третього Риму боровся з бідністю серед істинних арійців та підносив їхню духовну культуру – на противагу самі знаєте чиєму культу наживи та споживацтву. Не зважали там повною мірою і на добре організовані та відмобілізовані легіони фольксдойчів, котрі тероризували своїх одноплемінників і захоплювали важливі важелі керування. А коли завважили – було вже пізно...

Цікаво, що навіть "бацька" Лукашенко фактично проігнорував Собор. Бо Білорусь – не Росія. Чи й справді ми дожилися, щоб ставити наших лідерів на кілька щаблів нижче за Аляксандра Григорьїча?

Бо ж коли проводити такі зібрання й ухвалювати програми певних заходів – то суто внутрішня справа Росії, то робити належні висновки та знешкоджувати вітчизняних фольксдойчів і різноманітних квіслінгів – це справа наша. І не лише справа, а й обов‘язок.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників