Ивану Франко сегодня - 150 лет!

885
Ивану Франко сегодня - 150 лет!

http://www.lnu.edu.ua/ifranko/franko.html

Видео дня

***

Твої очі, як те море

Супокійне, світляне;

Серця мого давнє горе,

Мов пилинка, в них тоне.

Твої очі, мов криниця

Чиста на перловім дні,

А надія, мов зірниця,

З них проблискує мені.

16.IV 1883

ТОВАРИШАМ ІЗ ТЮРМИ

Обриваються звільна всі пута, Що в'язали нас з давнім життєм; З давніх брудів і думка розкута - Ожиємо, брати, ожиєм! Ожиємо новим ми, повнішим І любов'ю огрітим життєм; Через хвилі мутні та бурливі До щасливих країв попливем. Через хвилі нещасть і неволі, Мимо бур, пересудів, обмов, Попливем до країни святої, Де братерство, і згода, й любов. Ми ступаєм до бою нового Не за царство тиранів, царів, Не за церков, попів, ані бога, Ні за панство неситих панів. Наша ціль - людське щастя і воля, Розум владний без віри основ, І братерство велике, всесвітнє, Вільна праця і вільна любов! Треба твердо нам в бою стояти, Не лякаться, що впав перший ряд, Хоч по трупах наперед ступати, Ні на крок не вертатися взад. Се ж остання війна! Се до бою Чоловіцтво зі звірством стає, Се поборює воля неволю, "Царство боже" на землю зійде. Не моліться вже більше до бога: "Най явиться нам царство твоє!" Бо молитва - слаба там підмога, Де лиш розум і труд у пригоді стає. Не від бога те царство нам спаде, Не святі його з неба знесуть, Але власний наш розум посяде, Сильна воля і спільний наш труд.*** Душа безсмертна! Жить віковічно їй! Жорстока думка, дика фантазія, Лойоли гідна і Торквемади! Серце холоне і тьмиться розум. Носити вічно в серці лице твоє, І знать, що з другим зв'язана вічно ти, І бачить з ним тебе й томитись - Ох, навіть рай мені пеклом стане! Творця хвалити? За що хвалити його? Що в моїм серці сей розпалив огонь І в насміх призначив розлуку? Рай показав і затріснув браму! Та пану богу я не хочу блюзнить, Бо пощо вірних щирі чуття дразнить? Мов актор той, мечем махати На паперовії страхопуди? Я не романтик. Міфологічний дим Давно розвіявсь із голови мені; Мене не тішать ані страшать Привиди давньої віри млисті. Бо що ж є Дух той? Сам чоловік його Создав з нічого, в кождій порі й землі Дає йому свою подобу, Сам собі пана й тирана творить. Одно лиш вічне без початку й кінця, Живе і сильне, - се є матерія: Один атом її тривкіший, Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве. Безмірне море, що заповня простір, А в тому морі вир повстає сям-там - Се планетарная система, - Вир той бурлить, і клекоче, й б'ється. В тім вирі хвилі - сонце, планети є, В них міліарди бомблів дрібних кишать, А в кождім бомблі щось там мріє, Міниться, піниться, поки не присне. Се наші мрії, се наша свідомість, Дрібненький бомблик в вирі матерії. Та бомблі згинуть, вир утихне, Щоб закрутиться знов десь-інде. Безцільно, вічно круговорот отсей Іде і йтиме; сонця, планет ряди І інфузорії дрібненькі, Всьому однакова тут дорога. Лише маленькі бомблики людськії, Що в них частинка виру відбилася, Міркують, мучаться, бажають Вічності море вмістити в собі. І уявляють вічність на образ свій, Дають свій вигляд, власну подобу їй, А там лякаються, мов діти, Мар, що породила їх уява. Я не дитина, я не лякаюсь мар, Неначе в'язень з дому тортур і кар, Душа моя на волю рветься В мами матерії лоні вснути. Бажає бомблик приснути радісно, Згасить болючу іскорку - свідомість, З людства свойого ні пилинки В вічність не хоче нести з собою.Село Криворовня. Музей Ивана Франко. Ивано-Франковская область