Івану Франко сьогодні - 150 років!

http://www.lnu.edu.ua/ifranko/franko.html

***

Твої очі, як ті море

Супокійне, світляне;

Серця мого Давнє горе,

Мов пилинка, в них тоні. Твої очі, мов криниця Чиста на перловім Дні, А надія, мов Зірниця, З них пробліскує мені. 16.IV 1883

Товариш ІЗ Тюрма

Обріваються звільна ВСІ пута, Що в'язали нас з давнім жіттєм; З давніх брудів и думка розкута - Ожіємо, брати, ожієм! Ожіємо новим мі, повнішім І любов'ю огрітім жіттєм; Через Хвилі мутні та бурліві До щасливих країв поплівем. Через Хвилі нещастие и неволі, Повз бур, пересудів, обмов, Поплівем до країни Святої, Де братерство, и згода, й любов. Мі ступаєм до бою нового Не за царство тиранів, царів, Не за церков, попів, Ані бога, Ні за панство несітіх панів. Наша ціль - Людське щастя і воля, Розум Владніл без віри основ, І братерство ровері, всесвітнє, Вільна Праця і вільна любов! Треба твердо нам в бою стояти, Чи не Лякать, что впавши перший ряд, Хоч по трупах наперед ступаті, Ні на Крок не вертатіся взад. Се ж остання війна! Се до бою Чоловіцтво Зі звірством становится, Се поборює воля неволю, "Царство боже" на землю зійде. Чи не моліться Вже больше до бога: "Най з'явитися нам царство твоє!" Бо молитва - слабка там підмога, Де лиш розум и труд у прігоді становится. Чи не від бога ті царство нам спаді, Чи не святі его з неба знесуть, Альо власний наш розум Посяда, Сильна воля и Спільний наш труд.

*** Душа безсмертна! Жити віковічно їй! Жорстока думка, дика фантазія, Лойоли Гідна и Торквемада! Серце Холоне и тьміться розум. Носить Вічно в серці особі твоє, І знати, Що з іншим зв'язана Вічно ти, І бачіть з ним тобі й Томіта - Ох, даже рай мені пеклом стане! Творця хвалити? За що хвалити его? Що в моїм серці сей розпалів вогонь І в насміх призначен розлуки? Рай показавши и затріснув браму! Та пану богу я не хочу блюзніть, Бо пощо вірніх щирі чуття дражнити? Мов актор тієї, мечем Махато На паперовії Страхопуд? Я не романтик. Міфологічний дім Давно розвіявсь Із голови мені; Мене не тішать Ані страшать Привиди Давньої віри млісті. Бо что ж є Дух тієї? Сам мужчина его Створивши з Нічого, в кождій порі й землі Дає Йому свою подібності, Сам собі пана й тирана творити. Одне лиш вічне без качана й кінця, Живе и сильне, - се є Матерія: Один атом ее трівкішій, Ніж ВСІ боги, ВСІ Астарти й Ягве. Безмірне море, что заповню простір, А в тому морі вир повстає сям-там - Се планетарна система, - Вір тієї вирувати, и клекоче, й б'ється. У ТІМ вірі Хвилі - сонце, планети є, У них міліарді бомблів дрібніх Кіша, А в кождім бомблі Щось там мріє, Мініться, пініться, поки не присниться. Се Наші мрії, се наша свідомість, Дрібненькій бомблік в вірі матерії. Та бомблі згинуть, вир утіхне, Щоб закрутитися знов десь-інде. Безцільно, Вічно круговорот отсей Іде и йтіме; сонця, планет ряди І інфузорії дрібненькі, Всьому однакова тут дорога. Лише Маленькі бомблікі людськії, Що в них частинка виру відбілася, Міркують, мучитися, бажають Вічності море вмістіті в Собі. І уявляють вічність на образ свой, Дають свой вигляд, ВЛАСНА Подобу їй, А там лякаються, мов діти, Мар, что породила їх уява. Я не дитина, я не Лякать мар, Неначе в'язень з дому тортура і кар, Душа моя на волю рветься У мами матерії лоні вснуті. Бажає бомблік пріснуті радісно, Згаса болючі іскорку - свідомість, З людства свойого ні пилинки У вічність НЕ хоче нести з собою.

Село Криворівня. Музей Івана Франка. Івано-Франківська область