Говоримо «регіонали», маємо на увазі «донецькі»

Що там не кажи, а Партія регіонів не обійшла своєю увагою жодну з областей України, а Київ і Севастополь теж мають своїх депутатів у фракції ПР. Тільки давайте хоч раз прискіпливо розберемося, кого і як в дійсності представляє це найбільше у парламенті депутатське утворення.

Почнемо із загальної диспозиції. Всього фракція нараховує 186 чоловік. Якщо візьмемо розподіл фракції по територіях в залежності від місця реєстрації, то на першому місці беззастережно буде столиця. Всього у Києві зареєстровано 82 депутата провідної за чисельністю фракції – ПР. На другому місці – Донецьк і область. Від цієї області делеговано 49 зареєстрованих там депутатів. Далі – на третьому місці – Луганськ, 7 чоловік. А далі у такій послідовності: Харківська – 6, Київська і Запорізька – по 5. Дуже мало депутатів з Дніпропетровської області – всього 4, etc.

Але от якщо ми візьмемо, звідки в дійсності перераховані депутати, то картина різко міняється. Адже насправді такі депутати, як батько і син Януковичі, Звягільський, Рибак, Сафіулін, Богатирьова – звісно, представляють Донецьку область. Якщо ми саме так перерахуємо депутатів, то в такому разі на перше місце беззастережно виходить Донецька область – 80 чоловік. Якщо ж до цього додати ще декількох депутатів, які також представляють інтереси донецького бізнесу, то таких вже буде 86 чоловік.

Ну, от візьмемо, наприклад, представника Кривого Рогу – Олександра Вілкула. Певний час тому він, як і його батько, були заангажовані в Криворізькій філії «Єдиних енергетичних систем України». Після розгрому ЄЕСу молодий Вілкул переорієнтовується на донецький капітал і тепер вже працює в команді донецьких.

Або таку собі пані Ковалевську, 1977 року народження, начальника відділу по роботі з кадрами регіональних відділень та навчання партактиву центрального апарату партії. Дійсно, вона зареєстрована у Києві, на вулиці П.Мирного. Але все її коріння – донецьке, Донецький інститут соціальної освіти і аспірантура Донецького інституту управління.

Василя Євтухова, в минулому – депутата першого скликання, віце-прем’єра, голову УСПП, вони підняли з політичного небуття. Тому цей в минулому представник Кривого Рогу, а тепер вже киянин, буде служити їм вірою і правдою.

Це ж саме стосується і мого земляка – Олександра Стояна. Цей багаторічний профсоюзний босс першої величини, до речі, закінчував Донецький університет. Був у ньому один з провідних комсомольських ватажків. Зовсім недавно він був другим номером у «Нашій Україні» після Ющенка. Ось і приголубили донецькі цього перевертня. Тому так затято він відпрацьовує, що аж в стані запопадливого азарту почав гамселити пана Турчинова газетою по тім’ячку.

І пан Дейч, кримський спікер, має донецьку освіту, тобто, пуповиною теж пов'язаний з Донецьком. Останніх троє вже йдуть понад цих 86 чоловік, що є плоттю і кров’ю цього шахтарського регіону.

Отже, якщо взяти справжню картину, то Київ уже будуть представляти всього 22 чоловіка, а не 82, як ми рахували спочатку. Тому, якщо цих людей об’єднати з сімома представниками Луганської області, то вже будемо мати у підсумку 93 чоловіка, або половину чисельного складу регіональної фракції.

Інші регіони представлені дуже небагато. Ну, окрім ще дев’яти харків’ян і семи запорожців. Хоча, серед них є теж декілька чоловік, що є провідними у регіональній підтанцьовці. Це, зокрема, пан Кушнарьов, харківський начільник. Розповідають, що після добрячого спілкування з Бахусом він несамовито розстрілював у тирі помаранчеві фігурки. Таки добряче йому насолили.

Або ще двоє цицеронів цього табору – запорізькі Кастор і Полукс – Сухий з Пеклушенком. Ці в своїх спічах нічим не гребують, ллється, як з помийного відра. Сюди ж можна віднести, знов-таки, запорізького Богуслаєва, Героя України, директора «Мотор-Січі». Як його аж тіпало від зненависті до Ющенка під час президентських виборів. Поважна людина, а лексикон як у якогось бомжа.

Серед донецьких, тепер уже з чистою совістю можу так говорити під захистом наведених цифр, маємо найбільше – 16 чоловік, що на період приходу до Ради мали запис: «тимчасово не працює». Це набагато більше, ніж у всіх інших разом узятих. Мало не кожний десятий серед регіоналів – бувший військовик.

Всі ж інші регіонали, що від областей, поза вже наведеним переліком, по одному, по два від кожного такого територіального утворення. Ну, от візьмемо Львівську область. Звідтам добре відомі Тарас Чорновіл і Ганна Герман. Вони нині аж ніяк не представляють наш український П’ємонт. Бо своїм перекиньством вони поставили себе поза своєю малою Вітчизною. Те ж стосується і львівського бізнесмена Писарчука. Вони зараз знаходяться на відвертому політичному маргінезі. І ніякі їх показушні акції стосовно відвертого таки ж маргінала Калашникова жодним чином не виправляють їх моральне обличчя. А тільки ще більше підкреслюють їх справжнє єство.

До цього ж табору можемо сміливо віднести двох міліційних, у минулому, генералів – Джигу і Грицака, а також несамовитого у боротьбі за крісло податкового ректора Петра Мельника.

Саме цей підбір до списку з інших регіонів говорить, що всі ці відставні політики і генерали будуть виконувати щонайменші задоволення донецького ядра фракції. Ми маємо в сухому осаду чітко сформовану групу, що висловлює інтереси одного регіону України, хай і дуже потужного. Тому хочемо ми чи не хочемо, вони будуть послідовними захисниками бізнесових та інших інтересів цього краю України.

Тому так легко ці добродії находять згоду між собою, так злагоджено приймають рішення. Бо ми маємо команду одного регіонального клану, всі ж інші виконують лишень роль статистів, або щонайбільше хай героїв, але епізоду.

Оце і є головною загрозою для нашого нового парламенту. Бо візьміть хоча б тих же комуністів. У них теж чи не половина – вихідці з шахтарського краю, на чолі з такими провідними фігурами, як Петро Симоненко і їх орговик Георгій Пономаренко. Чи не головним спонсором у соціалістів виглядає, начебто, директор заводу Ілліча Володимир Бойко – теж донбасівець з Маріуполя.

До речі, всі ці почесні директори і президенти – Скудар, Богуслаєв, Ліщинський, Момот і багато інших. Про яке відокремлення бізнесу від політики може йти мова, доки такі люди, як і той же Ахметов, будуть сидіти у нашому парламенті.

Отже, наведені міркування наштовхують нас на думку, що «антикризова» коаліція буде в першу чергу боротися з кризою у добуванні статків для донецьких і придніпровських багатіїв і провідників. Особливо в стані реваншу, який охопив цих людей після перемоги українського люду. І більша частина з тих 33 відсотків, що отримали регіонали, теж багато що здобули після тієї зимової перемоги 2004 року. Можливість вільно, без усілякого остраху захищати своїх неправих керманичів. Я впевнений, що та біло-синя мара зійде поступово, як зійшли зі сцени комуністи. Тримати таку велику частину України у стані «зомбі» не можна нескінченно довго і безкарно. Колись ця ниточка увірветься.

Дехто говорить, що донецькі зверхники вже не ті. Час жахливих розборок у Донбасі, дійсно, закінчився, але говорити про повну цивілізованість їхнього бізнесу ще дуже рано. Та й політичні манери цього утворення ще дуже далекі від європейських. Згадаймо усі останні філіппіки Азарова, Богатирьової, запорізького дуету Пеклушенка і Сухого. Дайте їм реальну владу – вони швидко покажуть, що до чого. І так, як вони влаштовують своїх, вони будуть таким же манером виструнчувати і всю іншу материкову Україну.

Поки що повірити, що донецькі вовки повністю перетворилися в овечок, просто неможливо. Не так вони виховані, не така у них мораль. Так, американські порадники, може, і дійсно багато чому їх навчили, але зламати їх стереотипи поведінки і думок за такий короткий час годі й думати.

Це жодним чином не стосується жителів донецького краю і півдня України. Пригадую богомоловське «У серпні 1944 року». Там один з героїв книжки – Таманцев – наводить епізод з початку війни. Німецька диверсійна група використовувала маленького хлопчину, у якого щойно загинули батьки. Він слугував їм певною ширмою. І коли групу було знищено прямо на місці, хлопчик відчайдушно вхопився у свою фальшиву маму, німецьку шпигунку. Бо попри все він хотів у ній знайти собі захист.

Так і з донецьким людом. Їм найбільше дістається від тих донецьких цеховиків з величезними грішми. Але прийде час і вони зрозуміють справжнє єство цих своїх панів-зверхників. Або ці добродії таки зміняться. Хоча, як на мене, «не були з Хоми люди, то й не будуть».

Отже, пане Президенте! Гарно думайте, допоки ще не прийняли рішення. Від Вас залежить подальша доля нас, українців. Проте, час зробить своє. Навіть якщо Ви помилитесь, добро все рівно переможе на цій землі. Очі людей на Майдані тому запорука.

P.S. Таки перевірив в Інтернеті. Був такий фільм – «Двадцять шість чоловіків і одна жінка», голлівудський. І не по Горькому. А щодо «Семеро старих і одна дівчина», то я ще не зовсім втратив пам'ять і розум. Тому добре пам’ятаю у ньому Смирнитського, покійну Савьолову, Новикова, Адоскіна та інших героїв. Будьте, панове, тактовні! Та й за Поліщука хтось добре дав відкоша. Правда - вона завжди візьме гору.